Нещодавно в соцмережах та ЗМІ з’явилася інформація про те, що в Коломиї двір вимощений єврейськими надгробками.
Всі непосвячені в тему обурилися, але, насправді, ця проблема зовсім не нова, пише “Репортер“.
Внутрішнє питання
Єврейські надгробки використали як дорожнє покриття у дворі по вулиці Івана Франка, біля будинку 5Б. Він розташований за п’ять хвилин ходьби від ратуші й за стільки ж від єврейського кладовища. Надгробками вимощена територія за в’їздом в двір з-під арки, надписи на івриті проглядаються лише де-не-де.
Про мацеви в коломийському дворі нагадала у Facebook Марла Раушер Осборн, керівниця проєкту «Єврейська спадщина Рогатина». Пост підхопили ЗМІ і він розлетівся в соцмережах. Далі на публікацію зреагував посол Ізраїлю в Україні Джоель Ліон, заявивши, що новина його засмутила.
Об’єднана єврейська громада України направила звернення міському голові Коломиї Ігорю Слюзару з проханням перенести мацеви на єврейське кладовище. Втім, заступник коломийського мера Володимир Бойцан каже, що це не питання міської влади.
«Ми вияснили, що це територія ОСББ, тому це питання – внутрішнє між єврейською громадою і ОСББ. Вони прийматимуть спільне рішення», – говорить Бойцан.
Хрест спотикання
Насправді ж те, що двір на Франка, 5Б вимощений надмогильними плитами, було відомо давно. Частину з них уже встигли перенесли на кладовище.
«Під час війни в тому дворі було гестапо. За радянських часів – витверезник, – розповідає голова єврейської громади Коломиї Яків Заліщикер. – Колись у Коломиї було три єврейські кладовища. Коли розбирали те, що на Чехова, багато плит використали по всьому місту, ми досі їх знаходимо. Минулого року 118 плит знайшли на подвір’ї політехнічного коледжу, поставили там бруківку. Дуже багато плит я знайшов на подвір’ї міськради – всі відвіз на кладовище».
А от забрати мацеви з двору на Франка виявилося не так то й просто. За словами Якова Заліщикера, мешканці заважали забирати надгробки і поводилися агресивно.
«Тоді місцеві зробили скандал, викликали поліцію, хоч у нас був дозвіл на роботи від міського голови, – говорить Заліщикер. – Ми залили бетон, а потім якась машина заїхала, все поламала. Тоді був цілий скандал. Більше я з ними зв’язуватися не хочу. Хай міська влада й мешканці самі везуть плити на кладовище, а потім роблять благоустрій».
Конфлікти на релігійному й етнічному підґрунті в Коломиї тривають уже кілька років. Основний камінь спотикання – колишній єврейський цвинтар на вулиці Чехова. За словами Заліщикера, його відкрили ще у 1829 році, ховали там до 1956. У тамтешній каплиці похований юдейський святий Хілель Барух Ліхтенштейн.
А в 2018 році міська влада Коломиї прийняла рішення, що це – меморіальний сквер, а не кладовище. Єврейська громада намагалася скасувати це рішення і виграла справу в Львівському апеляційному суді. Але зараз міська рада подала касацію у Верховний суд в Київ.
Другий суд – щодо такого собі оксюморона: хреста на юдейському кладовищі.
«Три роки тому представники праворадикальних організацій, серед яких навіть депутат і колишній мер, поставили на кладовищі хрест, – скаржиться Яків Заліщикер. – Я звертався до греко-католицької церкви, там кажуть, що вони не мають стосунку до цього. Щоб поставити хрест, потрібен дозвіл міської ради, він має бути освячений єпископом, а тут нічого такого не було. Хрест встановили, щоб я його зніс – тоді б виник конфлікт. Але я нічого не робив, а подав позов у суд, який зараз триває».
За його словами, у проєкті реконструкції, затвердженої міською радою, хреста немає. Але тепер «депутати від правих сил» вимагають включити його заднім числом.
Та й до цього єврейську громаду Коломиї неодноразово провокували на конфлікт: невідомі малювали свастики на каплиці, палили її, ламали мацеви…
«У 2015 ми почали встановлювати стіни пам’яті. Встигли поставити чотири, але тепер почалися суди щодо хреста, тому решта надгробків поки лежить на землі, – каже Заліщикер. – А в грудні 2015, ввечері, приїхало троє людей з ломами і понищили двохсотлітні мацеви. Там були відеокамери, тому згодом винуватців знайшли. Але до того мені погрожували, поліція навіть приставила охорону».
Щодо ситуації з плитами у дворі, Яків Заліщикер сумнівається, що це вирішиться найближчим часом.
«Я цим двором займатися не буду. В місті ще багато інших надгробків, які треба повернути, – каже Заліщикер. – Але як ці люди ходять по плитах ногами, а потім відвідують церкву?»
Нехай забирають
Галина Козоріз, мешканка двору на Франка, заступниця голови ОСББ, розповідає, що пам’ятає, як десять років тому забирали частину плит. За її словами, тоді було непорозуміння між мешканцями двору та євреями.
«Того року була дуже тепла осінь, але вони почали копати наприкінці грудня, коли почалися морози, – жаліється жінка. – Всі робітники говорили не по-нашому, ми не розуміли, хто вони і що хочуть. Тоді почалися крики, були журналісти, поліція. Але якось залагодили».
За словами пані Галини, місцеві мешканці не проти, якщо євреї хочуть забрати свої надгробки, але до ОСББ поки що ніхто не звертався.
«Влітку завжди є якісь люди, приходять у двір, фотографують надгробки, – каже Галина Козоріз. – Ми ж ці плити не клали під ноги, але мусимо тут жити. У коментарях пишуть: «як ми ходимо по надгробках?». Але це не цвинтар, не кістки, а лише плити. Ми нічого не маємо проти, нехай забирають, раз їхнє. Але треба домовитися, зробити все добре, бо у нас лише один заїд у двір».
Натомість голова ОСББ Сергій Пастушок не розуміє, чому єврейська громада веде діалог із владою, а не з мешканцями.
«Коли минулого разу забирали надгробки, розбили заїзд в арці, знищили великими машинами асфальтне покриття, – говорить Сергій Пастушок. – Стяжку заливали в мороз і вона вже розсипалася на частини, а також залишили після себе сміття. Наші умови такі: єврейська громада розробляє документацію, кошторис, компенсує всі затрати для облагородження території, а технічним наглядом виступить місто і мешканці будинку».
То що ж виходить? Євреї, ображені багаторічними нападками, не хочуть вв’язуватися в нові суперечки, місцева влада умила руки, а мешканці бояться за благоустрій двору. Вирішити конфлікт міг би діалог, до якого коломияни, очевидно, поки не готові.
Ольга Романська |
