Кожний твір Степана Помф’юка – це часточка України Гуцульщина — край, багатий на таланти. Тут майже в кожній хаті вміють вишивати, в’язати, ткати, писати писанки. У цьому краї, серед високих і лісистих гір, розкинулося мальовниче село Люча. Його жителі пишаються своїм селом, адже і в ньому народилося чимало талановитих людей. Серед них – майстер з плетіння бісером Степан Помф’юк. Народився С.Помф’юк 2 червня 1955 року в селі Лючі. Зараз живе у Львові. Потяг до творчості з’явився у нього ще в 1971 році, коли був школярем. Якось, перебуваючи з мамою у місті Коломиї, побачив ремінь, вишитий частинками кольорового пластмасового дроту. Його зацікавило, як такі маленькі дротики тримаються за ремінь?! Це запитання не давало йому спокою, і він почав збирати такі ж дротинки, різати їх на маленькі частинки і плести з них браслети. Свої роботи роздаровував друзям, а найбільше — сільським дівчатам, які були дуже вдячні за гарний подарунок. Згодом почав шукати справжній бісер і виплітати з нього різні вироби. У радянські часи це був дефіцитний товар, але з певними труднощами пан Степан його знаходив. Сусіди, спостерігаючи за захопленням хлопця, знаходили старі візерунки, розплітали і приносили йому бісер. З того часу плетіння бісером у Степана Помф’юка стало захопленням його життя. Була тільки одна довга перерва, коли закинув роботу – час навчання у Львівському лісотехнічному інституті. Натхнення до пана Степана приходило у праці. Важливим етапом у його житті стало одруження. Щоби його дружина була найкращою і ще більше його кохала, він почав виплітати для неї різноманітні прикраси. Захоплення чоловіка дуже сподобалося пані Надії і вона теж взялася за цю справу, якої не покидає й досі. Плетуть вироби не лише для того, щоб прикрасити оселю чи вбрання, але і для душевної насолоди. Плетіння ґерданів – довга і копітка праця, переважно нею займаються терплячі жінки. Наприклад, одну краватку треба виплітати протягом дванадцяти годин. Але Степан Помф’юк завжди знаходить у цьому занятті розраду. Після роботи сідає за стіл, і з його рук виходить чарівної краси вироби: краватки, браслети, ґердани. Одні кращі за другі. Займається цим видом мистецтва не з якоюсь корисливою метою, а для душевної розради, для заспокоєння після виснажливого трудового дня. А коли вже береться за роботу, то тяжко від неї відірватися. Тоді народжуються нові задуми, нові твори. Часто прокидається зранку і перед роботою, замість руханки, протягом години виплітає узори. У творчому доробку Степана Помф’юка — ґердани, силянки, міні-панно, чоловічі краватки, пояси, браслети, значки, брошки, іграшки, ікони. Найбільше зосереджений на плетінні чоловічих краваток, хоче, щоби гарні українські прикраси мали не лише жінки, але й чоловіки. У краватках з бісеру відтворює різні старовинні візерунки, часто рідкісні та вже втрачені. Виплітає краватки з різними символами, наприклад, професійними: для працівників міліції, лікарів тощо. Для своїх трьох синів виплів краватки з першими літерами їхніх імен, щоби вони мали однакові і не переплутали. Часто в’яже комплект краваток – чоловічу і жіночу — з однаковим візерунком. Найціннішими роботами вважає панно «Маки червоні», ікону «Ангел-охоронець», хоругву зі символікою Товариства «Гуцульщина». Вироби Степана Помф’юка демонстрували на багатьох виставках: у 1990 році, під час Другого Всесвітнього фестивалю фольклору в Києві, представляв виставку своїх творів на Андріївському узвозі. Тут побачив багато цікавих робіт, і це додало йому ще більшого натхнення до творчої праці. Згодом його роботи демострували на виставці досягнень народного господарства. Того ж року виїзна комісія від Спілки художників України присвоїла С. Помф’юкові звання майстра народного мистецтва. Тривалий час був членом спілки «Ґердан» у Львові. Мав дві персональні виставки: у Львові — в музеї Івана Франка (1997 р.) і в музеї Михайла Грушевського (2002 р.). Майже щороку буває зі своїми виробами на міжнародних гуцульських фестивалях. На всіх виставках збирається чимала кількість відвідувачів, а про високу майстерність виконання його творчих робіт свідчать письмові відгуки відвідувачів. Іноді, на базарі чи в музеї, пан Степан побачить цікаву роботу і запалюється бажанням зробити таку ж своїми руками. Змальовує старовинні вишивки і на основі цього візерунку плете ґердан. З кожного виробу робить копію для себе, щоби у майбутньому не втратити цей візерунок. Свої твори пан Степан роздаровує сусідам, друзям, знайомим, колегам по роботі. А коли йде до когось на день народження, то іменинник уже приблизно знає, з яким подарунком прийде Степан Помф’юк і з нетерпінням чекає на новий сюрприз. Не тільки в Україні, а й за кордоном шанують творчість митця. Багато робіт Степана Помф’юка є в США, Канаді, Франції, Італії, Португалії. Має Степан Помф’юк багато своїх учнів. Серед них першими була його дружина Надія і троє синів, сусіди, родичі, колеги по роботі. Має своїх учнів і дружина. Цим видом мистецтва захопилися її колеги по роботі. Зараз пан Степан не лише не полишив свого улюбленого заняття, а ще з більшим захопленням почав плести різні вироби, придумувати нові. Має нові задуми, цікаві плани. Хоче сплести ще одну ікону. Роздумує про нові вироби, більш сучасні: сумочки, чохли для мобільного телефону. А ще мріє сплести чоловічий кептарик. Переглядаючи роботи Степана Помф’юка, ми поринаємо у чарівний, затишний і теплий світ краси. Митець є носієм і зберігачем українського національного мистецтва. Талант не належить самій людині, а всьому суспільству, країні, людству. І чим більше талановитих людей, тим багатшою, цікавішою, сильнішою є держава. Тому ми повинні підтримувати, берегти і шанувати талановитих людей. ЮРІЙ АТАМАНЮК |
