Невдовзі виповниться п'ять років, відколи в Івано-Франківську помер легендарний художник і дисидент Опанас Заливаха. Досі на його могилі серед вишуканих надгробків елітного кладовища в Дем'яновому лазі, ніби на докір громаді, скромно стоїть, оповитий вінками та вишитим рушником, простий березовий хрест... Якщо коли-небудь на будинку, в якому жив і творив Опанас Заливаха, з'явить ся меморіальна дошка, то вона заледве помістить перелік усіх видатних людей, які свого часу тут перебували. Помешкання івано франківського художника, який за вільнодумство відбув п'ять років ув'язнення в мордовських таборах, свого часу було справжнім осеред ком українського дисидентсь кого руху. «В'ячеслав Чорновіл, Валентин Мороз, Ярослав Лесів, Дмитро Гриньків - всі вони часто бували тут, читали свої вірші та відозви, ми були їх першими слухачами, - пригадувала в розмові з репортером «ГК» вдова художника Дарина Заливаха. - Лук'яненко менше тут був, бо він більше сидів. А в Славка Чорновола Панас був за кума, коли того Тарасика хрестили...». На початку сімдесятих років, коли Опанас Заливаха на постійно оселився в цій садибі, одружившись із племінницею Степана Бандери - Дариною, він уже здобув собі стійку репутацію «антисовєтщика», вільнодумця та свідомого українського патріота. Заливаха був «східняком», він народився на Слобожанщині - в Харківській області. У тридцятих роках, рятуючись від голоду, його сім'я виїхала аж на Далекий Схід СРСР. Уже в зрілому віці, навчаючись в Інституті живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна в Ленінграді, Опанас Заливаха чітко усвідомив себе українцем. Цю самоідентифікацію митець проніс через всю свою творчість і через усе своє життя. Не випадково в Івано Франківську дотепер ходять легенди про замасковані тризуби в інтер'єрах радянських закладів громадського харчування, які в часи найлютішого застою оформляв дисидент Заливаха. Художник замешкав в Івано-Франківську ще в 1961 році, та вже наступного року після приїзду сюди відзначився гучним скандалом - його персональну виставку закрили розпорядженням партійних органів за «занепадницькі настрої». Радянських цензорів занепокоїв насамперед потужний національний стержень в роботах Заливахи, який найяскравіше проявився згодом у шевченківському триптиху, котрий став мистецьким символом дисидентів шістдесятників: гігантська постать Кобзаря, якийкрізь чорні «ґрати» вітражу по-бунтарськи грозить кулаком, а поруч - козак із кобзою та зажурена Україна в образі чи то Катерини, чи то Мадонни. Цей знаменитий розпис на склі Опанас Заливаха створив з нагоди ювілею Шевченка у 1964 році разом з Аллою Горською, Людмилою Семикіною, Галиною Зубченко, Галиною Севрук у Київському університеті. Але ще до прийняття роботи комісією вночі проти 9 березня вітраж був знищений за розпорядженням партійних органів. Офіційним поясненням було те, що художник не дотримався принципів соцреалізму і зобразив Шевченка та Катерину в іконописному стилі. Через рік за звинуваченням у антирадянській агітації та пропаганді Опанаса Заливаху заарештували і засудили до 5 років ув'язнення. Мордовські табори, в яких за давнім самодержавним звичаєм художнику заборонили малювати, не зламали Опана са Заливаху. Після звільнення він повернувся до Франківська, виклично одружився з племінницею Степана Бандери, взяв шлюб у Космацькій церкві і на початку 1971 року відсвяткував одруження вдома, в колі друзів дисидентів. Пані Дарина пригадує, що тоді на весілля завітали й непрохані гості з органів держбезпеки - Заливаха після звільнення був під постійним наглядом КДБ. Лише наприкінці вісімдесятих, незадовго до здобуття Україною незалежності, після тривалих заборон вдалося влаштувати персональні виставки художніх робіт Опанаса Заливахи в Івано-Франківську, Львові, Києві, а згодом - за кордоном. У 1995 році, коли художникові виповнилося 70 років, його творчість нарешті була належно відзначена найвищою мистецькою нагородою - Державною премією Шевченка. Останні роки Опанас Заливаха доживав із дружиною та донькою у тій самій знаменитій садибі, на території колишньої «німецької колонії» в Івано-Франківську. Ще за життя художника вулицю Кошового, на якій стоїть цей будинок, перейменували на його честь, хоча на протилежному боці дотепер залишилася табличка зі старою назвою. Якийсь час в Івано-Франківську велися розмови про не обхідність створення музею Заливахи, а після його смерті в середовищі місцевих худож ників навіть з'явився задум увіковічнити пам'ять про митця і дисидента в якійсь скромній скульптурі на одній з центральних вулиць міста. Але наразі спогади про Заливаху лише дедалі більше губляться та розпорошуються. «Якби навіть десь надумали створити музей, то що там будуть експонувати? - дивується вдова художника. - Деякі роботи зберігаються в мене. Але значна частина його найкращих картин, які він сам повідбирав, пропала за кордоном. Ще в середині дев'яностих Панасу запропонували персональну виставку в Лондоні, і він повіз туди сорок робіт, які сам вважав шедевральними.Назад повернувся без нічого, тільки валізку чистих ватманів йому в Англії подарували. Панас був трохи злий на Лондон...». Кажуть, згодом частину робіт Опанаса Заливахи з Англії перевезли в якийсь приватний музей у Нью-Йорку. Дарина Заливаха тепер планує звернутися до патріарха УГКЦ Святослава Шевчука з проханням посприяти в поверненні цихкартин в Україну, адже вистав ка в Англії відбувалася за сприяння Українського католицького університету. «Якщо ті картини вже не можна повернути, то хай би щось за них компенсували, - міркує Дарина Заливаха. - А за ту компенсацію можна було б і садибу музей зробити в нашому будинку». Щодо можливості встановлення скульптурного пам'ятника Опанасові Заливасі на якійсь із вулиць Івано-Франківська вдова художника ставиться досить скептично. Каже, що сам Панас заперечував би проти такого увіковічення, бо був дуже вимогливий до стилю. А от допомога з надгробком на могилі в Дем'яновому лазі не завадила б. «Я би хотіла поставити там просто елементарний хрест із каменю жовтого чи рожевого і більше нічого, якісь фіглі-міглі робити я не буду», - каже вдова. Зрештою, ще зовсім недавно ціле середмістя Івано-Франківська було наповнене своєрідними пам'ятками про Опанаса Заливаху. У вісімдесяті роки, коли виставки його художніх робіт були під жорсткою забороною, митець працював над оформленням інтер'єрів у громадських закладах - «Білому камені», «Медівні», «Кристалі», «Ватрі» «Едельвейсі». Сьогодні тільки частину цих робіт вдалося врятувати від євроремонтів. Мозаїчне панно в «Білому камені» (тепер - ювелірний магазин «Діамант») завдяки втручанню «Галицького кореспондента» та депутата обласної ради Володимира Ковальчука вдалося не тільки зберегти, але й оголосити пам'яткою культури місцевого значення. І хоча до цього витвору Заливахи поки що не водять екскурсії, але з дозволу охоронця магазину панно можна сфотографувати. Також вдалося зберегти частину керамічного інтер'єру культового для франківських художників кафе «Медівня», нещодавно нові власники цього закладу передали демонтовані елементи інтер'єру в галерею «Цмок» художникові Богдану Бринському. «Коли нам передали ці роботи, ми одразу організували виставку, - розповідав Богдан Бринський. - Тепер ця кераміка зберігається переважно в складському приміщенні, тільки окремі предмети ми тримаємо в постійній експозиції, у нас недостатні виставкові площі». Залишилися незміннимиінтер'єри роботи Заливахи в усіх трьох залах кафе «Кристал». Шинкарка, яка працює в цьому закладі від дня заснування в 1986 році, може навіть дещо розповісти про художника. Своєрідною спробою продовжити традицію «монументально ресторанних» пам'яток про Заливаху можна вважати оригінально оформлений столик його імені в кафе «Говорить Івано-Франківськ» на площі Ринок. Щоправда, в легенді про Заливаху, яку розповідають в цьому закладі, вже надто ба гато легенди, як на таку відомупостать, яка відійшла від нас щойно п'ять років тому... Богдан СКАВРОН | 
