2 квітня ц. р. минуло 125 років від часу відходу у вічність відомого в Галичині в ХIХ столітті монаха і краєзнавця Садока Баронча. Тож варто згадати про нього і нашим сучасникам.

Вікентій-Феррерій-Петро Баронч народився 29 квітня 1814 року у вірменській міщанській родині в Станиславові. Тут закінчив народну школу і гімназію. Згодом навчався у Львівській духовній семінарії, на філософському та богословському факультетах Львівського університету. Вчителював у містечку Отинії на Коломийщині.

В 1835 році він вступив до домініканського ордену, де отримав чернече ім’я Садок. Працював вікарієм і бібліотекарем домініканської парохії Божого Тіла у Львові, катехитом нормальної школи у Жовкві на Львівщині, адміністратором римо-католицької парохії у Тисмениці. Під час революції в Галичині 1848 року його обрали головою Національної ради в Тисмениці. Врешті, майже 40 років він провів безвиїзно, аж до смерті в 1892 році, в домініканському монастирі в містечку Підкамені неподалік Львова.

із 50-х років XIX ст. С. Баронч активно займався науковою працею, став членом-кореспондентом Наукового товариства у Кракові, магістром теології. Він був дуже плідним дослідником. З-під пера вченого вийшло майже 30 монографій та понад 80 статей на історико-філологічні теми. Важливе місце в дослідженнях С. Баронча посідала близька йому вірменська тема. Зокрема, в розвідках «Біографії славних вірмен у Польщі» та «Нарис вірменської історії» подано цікаві відомості про вірменських діячів та про вірменські колонії в Галичині.

Та чи не найбільшу частину в науковій спадщині вченого зайняли історико-краєзнавчі нариси про цілу низку місцевостей Галичини, що ррунтувались на солідній джерельній базі. Серед них окремими книжками вийшли в світ «Пам’ятки міста Жовкви», «Пам’ятки міста Станиславова», «Язлівецькі пам’ятки», «Хроніка Олеська», «Вільне торговельне місто Броди», «Бучацькі пам’ятки», «Гологори», «Залізці. історичні записки» тощо. Неопублікованими залишилися його нариси про інші місцевості, які були знищені згодом — в 1916 році, коли російські війська підпалили монастир у Підкамені.

Дослідження С. Баронча «Нарис історії домініканського ордену в Польщі» (2 т.) та «Записки про орден бернардинців у Польщі» (2 т.) мають характер історико-географічних словників. Він написав також історичні розвідки «Монастир отців Василіян в Підгірцях» та «історія монастиря отців домініканців в Підкамені», склав біографічний словник «Каталог Василіян, відомих з вченості й чеснот», що зберігся в рукописі у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України.

С. Баронч досліджував також біографії діячів української культури, зокрема опублікував монографії «Касіян Сакович» та «Мелетій Смотрицький». «Стародавня українська література, — писав він у 1879 році в листі до українського вченого А. Петрушевича, — прекрасна немов фіалка. Вродливий її розквіт кожний з нас вітає як передвісника весни».

Захоплювався С. Баронч і українським фольклором. Зібрана ним збірка українського фольклору «Байки, небилиці, легенди, прислів’я і пісні на Русі» витримала два видання і була поплярною серед жителів Галичини.

Василь Бурдуланюк. Доцент кафедри історії України

Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника