Понеділок, 27.05.2024, 09:15:13

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Вересень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
 
Архів новин
Головна » 2013 » Вересень » 19 » Музей міста під відкритим небом
15:23:09
Музей міста під відкритим небом
«Не можу йти його тонкими, затишними зовні алеями, – писав про Меморіальний сквер відомий поет і прозаїк Іван Андрусяк. – Враження – ніби йду по напіврозкладених трупах. Гілочка хрусне під ногою, а здається – кістка хруснула…».  І справді, тут панує особлива, хоча й зовсім не зловісна атмосфера. На жаль, не всі іванофранківці ставляться з належною повагою до цього святого місця. Гуляють з собаками, вживають алкоголь, залишають сміття… Але ж тут знаходилося одне з найстаріших кладовищ України! Екскурсію до цього музею під відкритим небом здійснив «Західний кур’єр».

Непроста доля кладовища
Станиславівський некрополь старіший за славнозвісне Личаківське кладовище у Львові та Байкове у Києві, адже перші поховання тут були здійснені ще у 1782 р. Цей невеликий клаптик землі за свою історію прийняв у себе близько 10 тис. осіб. Виник цвинтар завдяки рішенню австрійської влади, яка вирішила розмістити його подалі від міста. З часом місто розрослося, й некрополь опинився майже у самому центрі. Тут було багато високохудожніх пам’ятників роботи відомих скульпторів, зокрема віденського майстра Антона Шімзера, що навчався у Паризькій академії мистецтв. 
З приходом польської влади для цвинтаря настали непевні часи. Адже тут знаходилися могили січових стільців, які всіляко вшановували українські патріоти. Це дуже не подобалося полякам, проте у тодішніх «батьків міста» так і не піднялася рука потривожити вічний сон «мешканців» некрополя. 
У 1955 р. радянська влада, позбавлена «зайвих упереджень», прийняла рішення про закриття кладовища. Важливу роль у його долі відіграв відомий краєзнавець Володимир Полєк, який у 1969 р. вперше за радянські часи опублікував статтю про історію некрополя. Стаття набула великого резонансу, й рішенням обласної ради 11 могил оголосили пам’ятками історії й взяли під охорону.
Місто продовжувало розвиватися, й старому некрополю ставало дедалі важче вписатися у його нове обличчя. Поруч з кладовищем почали будувати готель і новий театр. На місці театру, ліворуч від входу на цвинтар,  раніше знаходилася німецька євангельська кірха, що спочатку була перетворена на спортзал, а потім знищена. На кладовищі все частіше відбувалися акти вандалізму – як підозрюють, з мовчазної згоди тодішньої влади, яка прагнула знищити цю історичну пам’ятку.  В 1980 р. було прийняте рішення про перетворення кладовища на Меморіальний сквер. 

Алея пам’яті старого Станиславова
За переказами старожилів, у станиславівських парубків була своєрідна «мода» –робити на старому кладовищі пропозицію руки і серця своїм коханим. Підводили дівчину до склепу своєї родини й питали: «Чи не хотіла би ти тут лежати?» Якщо панянка погоджувалася на шлюб, то відповідала щось на кшталт: «Лише після довгого й щасливого життя з тобою!» Сучасні дівчата навряд чи належно оцінять таке незвичне освідчення. А тому до Меморіального скверу варто завітати перш за все для того, щоб дізнатися більше про історію міста.
Минаємо ошатну арку й бачимо першу пам’ятку – могилу відомого природознавця Івана Яхна, одного з творців української природничої термінології. Він вважав, що природа не лише оздоровлює людину, а й облагороджує її. Одна з його праць так і називалася – «Красота природи і її вплив на нашу моральну сторону». Іван Яхно був також власником найдавнішої лазні міста на вул. Низовій.
Ідемо далі й бачимо незвичний пам’ятник у готичному стилі. Тут похований Зиґмунт Мрочковський. Він працював головним лікарем міської лікарні й так самовіддано боровся за здоров’я хворих тифом, що заразився сам і помер від цієї недуги. Лікарську практику Мрочковський поєднував з активною громадською роботою: був депутатом Галицького сейму, головою філії культурно-спортивного товариства «Сокіл», певний час також очолював «Касу ощадності». Могила Мрочковського – це своєрідний символ для молодих лікарів, який надихає на самовіддану працю й служить певним застереженням. Адже робота з інфекційними хворими без відповідних заходів безпеки може бути дуже небезпечною. 
Ліворуч від головної алеї бачимо ще одну могилу, якій неодмінно повинен вклонитися кожен філолог та й просто патріот. Адже тут спочиває Євген Желехівський, відомий український лінгвіст. Він розробив «желехівку» – унікальний правопис, що враховував особливості галицьких говірок. Желехівка була затверджена австрійським урядом для офіційного вжитку в шкільному навчанні і безроздільно панувала в Західній Україні аж до 1922 р., а деякі твори друкувалися нею й пізніше. Желехівський був також автором двотомного «Малорусько-німецького словаря», багатьох праць з літературознавства, етнографії. 
Недалеко від каплиці розташовані могили відомого польського поета Кароля Свідзінського та Дениса Січинського – знаменитого композитора і … холостяка. За переказами, Січинський страждав від нещасливого кохання, що завадило йому створити сім’ю й насолоджуватися родинним щастям. Свої почуття він виражав у неповторних музичних композиціях. Якщо звернути від каплиці у бічну алею, побачимо гробницю родини Крушельницьких. Тут поховані батьки письменника і педагога Антіна Крушельницького, який загинув у сталінських концтаборах.
Йдемо далі вузькою алеєю і бачимо зліва могилу «українського поляка» – Мауриція Ґославського. Він народився в сім’ї збіднілого польського шляхтича, але все життя любив і оспівував Україну: красу природи, історичні традиції, ратні подвиги козаків. Часом ми схильні звеличувати чуже й недооцінювати рідне. В такі миті варто почитати твори цього польського митця. 
Недалеко від могили Ґославського спочивають відомий станиславівський нотаріус, письменник і перекладач Михайло Мочульський та знаменита станиславівська красуня, яка підкорила серце самого Івана Франка – Юзефа Дзвонковська. Ось як описував її Фелікс Дашинський, друг Франка, у своїх листах: «Перед цією красою потрібно впасти на коліна і молитись, молитись. Гляньте, вона ж Дантова Беатріче! О, як би хотілось вічно гладити її шовкове волосся, щоки… обняти тільки раз – і вмерти…»
Справа від алеї – могила Левка Бачинського, відомого українського політика і громадського діяча. Він був віце-президентом ЗУНР і… борцем проти шахрайства на виборах, що дуже актуально і в наш час. У 1928 р. під час урочистого відкриття Варшавського сейму Бачинський вигукнув на весь зал: «Геть з виборчими насильствами й шахрайством! Випустити політичних в'язнів!»
Далі бачимо гробницю Мелітона Бучинського – друга Івана Франка, відомого фольклориста й перекладача, який перекладав українські народні пісні німецькою мовою.
А ось відновлені стрілецькі могили. Їх на кладовищі було 143, але в часи застою вони були по-варварськи знищені. Лише у 1990 році їх відновили, але символічно і в іншій частині скверу. Майже поряд з ними – п’єдестал із високим металевим хрестом – пам’ятник жертвам комуністичних репресій 1939-1941 рр.
Завершують алею пам’яті братська могила закатованих енкаведистами в’язнів тюрми та пам’ятний знак загиблим полякам.

Знищені посмертно
Дуже багато могил Станиславівського некрополя були безповоротно знищені, і нащадки вже ніколи не зможуть віддати їм належну шану. Чи не найбільшою втратою для історії міста є могила Ігнаци Камінського – бургомістра Станиславова, який відбудував місто після сумнозвісної Мармулядової пожежі. Втрачена й могила видатного педагога, директора Станиславівської гімназії Миколи Сабата, завдяки якому в лексикон жителів міста увійшов новий вираз – «сабатівський порядок», тобто бездоганна чистота й дисципліна. Деякі поховання були перенесені на інші кладовища. Так, відомому публіцисту Агатону Гіллеру довелося здійснити посмертну мандрівку аж до Польщі.
Як писав в одному зі своїх оповідань датський казкар Ганс Крістіан Андерсен, всі люди смертні, а отже, історія кожного людського життя колись, через багато років, накриється могильною плитою, неначе книжковою обкладинкою. Тож нехай Меморіальний сквер завжди буде відкритою книгою пам’яті нашого міста. 
Олена БУЧИК 

Переглядів: 693 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024