Останній раз люди чули обіцянку районної влади врятувати від руйнації будинок історичного значення рівно чотири роки тому. Тоді на подвір’ї тлумилися чиновники різних рангів, представники мас-медіа і всі ці розмови фіксували. Влада обіцяла посприяти.

Але ж потрібен поштовх з місця, ініціатива знизу, інформує Фіртка з посиланням на Дзеркало медіа.

Тепер з’ясувалося, що ініціатива то є, а руху жодного нема. Як нам пояснив чоловік, який чи не найбільше вболіває за збереження історичної спадщини в Молодятині, він же депутат ради Печеніжинської ОТГ Петро Арама, – ані староста села, ані керівництво ОТГ (куди входить Молодятин) тим ніскільки не переймаються:

Останні 20 років ніхто на будинок уваги не звертає, жодна влада за цей період нас не чула. Я неодноразово виносив питання на сесію, однак зрушити тему з місця неможливо. Питання впирається в глухий кут: земля разом з будинком, про який ідеться, від 1991 року належить церковній громаді. Місцевий парох робить усе, аби цю землю не віддати в комунальну власність. Зі свого ж боку панотець палець до пальця не вдарить, аби зберегти будинок від руйнації, не кажучи вже про створення тут музею…

Загалом, сама споруда ще цілком пристойна, потребує тільки ремонту ззовні та зсередини. Треба поміняти столярку, поштукатурити стіни, окультурити територію і можна робити музей. Експонатів предостатньо. За поверховими підрахунками, на ці роботи треба з 50 тисяч гривень. Але знову ж таки – посеред дороги той же глухий кут: хата з величезною присадибною ділянкою не знаходиться в комунальній власності.

Незговірливість душпастира підтверджує і директор молодятинської школи Ярослав Жупник:

– Церковній громаді ця ділянка точно не потрібна. Можливо, панотець має якісь далекосяжні плани на територію. Ми того не знаємо. Колись за Польщі тут проживав видатний духівник і громадський діяч Костянтин Балицький, якого провідували Василь Стефаник, Михайло Павлик, Василь Щурат. А Ольга Кобилянська тут замешкувала двічі, в цій хаті написала повість “Апостол черні”, прообразом якої став Балицький. Тут проводилися вечорниці, виступала театральна трупа. За радянських часів будинок діяв, як клуб. На цьому місці, можна сказати, билося серце сільської громади. З середини 90-х життя тут зачахло…

Довкола будинку наразі тривають одні балачки, тривають з різною періодичністю та інтенсивністю ось уже п’ятнадцять з лишком років. Але безуспішно. Виникає підозра, що комусь дуже кортить, аби споруда завалилася. А тоді все легко й просто: нема об’єкта – нема проблеми. Ділянку можна дуже вигідно продати. А пам’ять про видатні постаті нашої історії запакувати подалі від людського ока – в архів.