У прикарпатському селі Саджава Богородчанського району відроджують давні традиції носіння великих традиційних хусток. У селі відбулася виставка сучасних великих хусток та скарбів із бабусиних скринь.
«Конвалії», «Картаті», «Сонечка», «Кручкаті», «Веселки» –так ніжно та з любов”ю називали наші бабусі й матері один із найважливіших елементів жіночого вбрання — хустки. У давнину говорили, що немає таких жінок, яким би вони не були до лиця. Сьогодні традиційну велику українську хустку використовують не особливо часто. Показати усю красу цього важливого елементу вбрання взялися у селі Саджава Богородчанського району.
Великі різнокольорові хустки вивісили перед Народним домом. Вони зайняли кілька метрів.
— Жінки на святі зусебіч оглядали виставку. Жительки села цими хустками показали своє глибинне, правічне, те, що тисячоліттями закладалося в гени, — ділиться спостереженнями головний спеціаліст Богородчанського райвідділу культури і туризму Наталія Помазан. За твердженням етнографів, цей традиційний убір був відомий на наших землях ще в 11-10 тисячолітті до нашої ери і мав спочатку магічну функцію. Наші пращури вважали, що кожна жінка зв’язана з потойбіччям, а найбільшу силу в чаклуванні її дає волосся. Тому, щоб оминути лихо, жінки повинні були прикривати голову. Тільки під час магічних обрядодійств вони розпускали коси, притягуючи енергію неба і підземних глибин.
Минули ери й тисячоліття, відійшли у небуття царства й імперії, а головний убір, що вже значно пізніше став символом прихильності, любові, вірності в коханні, прощання і скорботи, залишився. «У кожному регіоні України за віки склалися свої традиції пов’язування дівочої та жіночої голови,—продовжує пані Помазан. —Це було справжнє мистецтво. Навіть для кожного виду сільськогосподарських робіт хустку пов’язували по-різному. Ось наприклад, коли жінки йшли молотити, то натягали головний убір трішки ближче до обличчя, аби їм у волосся не набилася полова і т ін.».
При виборі кольору, кількості та способу укладання хустини враховувалися також вік і соціальний статус жінки. Дівчат й молодички носили яскраві кольори. А пані поважного віку могли одягати й дві-три хустини, ретельно слідкуючи чи симетрично викладені кінці. За останнім на території Гуцульщини й Покуття визначали акуратність та хазяйновитість газдиньки.
— Сьогодні ми хочемо показати молоді, що носити хустку, це не тільки долучатися до традицій, свого роду, — мовить пані Наталія. — Це ще й модно і красиво, адже все більше і більше сучасних українських модельєрів звертаючись до традицій, творять нове. Вони використовують хустки при пошитті одягу, замість пояса, і як різного роду аксесуари.
Організатори дійства дуже сподіваються, що після такої виставки хусток на головах прикарпатських пань значно побільшає, а цікавий досвід переймуть колеги з інших районів та областей.
Сабіна РУЖИЦЬКА, журналіст |
