Майже 80 років тому, 23 грудня 1932 року, о 6-й годині ранку розпочали жалобний перегук дзвони українських церков по всій Галичині. Саме о цій порі польські тюремники вивели на тюремне подвір’я «Брирідок» у Львові учасників нападу за дорученням Організації Українських Націоналістів (ОУН) на пошту у містечку Городку 25-річного Дмитра Данилишина та його 21-річного небожа Василя Біласа. За кілька годин до цього юнаків висповідав тюремний священик отець Липський. Їхній захисник на суді адвокат Степан Шухевич передав обом членам УВО і ОУН подяку від Крайового проводу ОУН «за горду поставу і за гідну поведінку як під час слідства, так і на судовій розправі». На прощання, перед смертю, Данилишин звернувся до присутніх на страті оборонців: «Щиро прощаю вас! Хай живе Україна!». Білас промовив ті самі слова. Переведений до Станиславова з міністерства внутрішніх справ у Варшаві на посаду начальника слідчого управління у воєводській команді державної поліції комісар Сухенек-Сухецький 6 лютого 1933 року підписав за воєводського коменданта державної поліції таємний документ № Т.7/1/33 стосовно акцій ОУН після нападу на пошту в містечку Городку та страти учасників нападу Дмитра Данилишина та Василя Біласа. Розлогий звіт адресувався Головній команді державної поліції у Варшаві, начальникові воєводського управління поліції безпеки в Станиславові, слідчим воєводським управлінням у Львові і Тернополі, керівникові розвідки VI військового корпусу у Львові капітанові Харевичу, командирам військових частин у Станиславові. «Після терористичного нападу бойовиків У.В.О. на пошту в Городку Яреллонському і по страті учасників нападу Біласа і Данилишина члени О.У.Н. і У.В.О. розпочали масову акцію задля використання тих випадків для посиленої націоналістичної пропаганди. Акція та направлена головним чином на те, щоби викликати прихильні настрої і впровадити серед українського суспільства загальну жалобу по страчених. З тією метою відправлено панахиди за участі величезної кількості українців з різних прошарків суспільства. На терені Станиславівського воєводства та акція проявилася в наступній формі: Долинський повіт Серед членів і симпатиків О.У.Н. на терені Долинського повіту у зв’язку з виконанням вироку Біласу і Данилишину панує збудження, створюється враження загального пригнічення і ворожого ставлення до влади і всього польського. Серед решти українського суспільства, особливо в селах, той факт не викликав великого зацікавлення і навіть серед селян зрідка можна почути слова обурення стосовно поведінки членів О.У.Н. Що стосується жалоби по страчених Біласу і Данилишину, то греко-католицькі священики майже в усьому повіті проголошували з амвона в часі святкування Різдва або при великих згромадженнях селян, щоби сільська громада не вчиняла жодних забав і навіть коляд з музикою. Дня 25 грудня 1932 року греко-католицький священик отець Теодор Депутат з Лолина по Службі Божій відправив у церкві в Лолині панахиду за згаданих учасників нападу на поштове відділення в Городку Яреллонськім Василя Біласа і Дмитра Данилишина з Трускавця. Участь у службі і панахиді взяло близько 200 осіб селян «руської» національності, без участі визначних членів О.У.Н. та української інтелігенції.
Городенківський повіт Вирок учасникам нападу в Городку Яреллонському викликав серед загалу українського суспільства, особливо серед інтелігенції, певне пригнічення. Старші визнають, що, зважаючи на вбивства під час нападу на пошту, як і після нападу, вирок не міг бути іншим. Деякі ж визначають виступ О.У.Н. в Городку Яреллонському як безумство, а молодь з інтелігентських кіл вважає Біласа і Данилишина героями. У часі українського Різдва згруповані у різних товариствах українці організували аматорські вистави і коляди на українські громадські потреби, зрештою, як то мало місце і в попередні роки, не було підтверджених явних проявів національної жалоби. Єдине, що не відбулася танцювальна забава, яку зазвичай влаштовувала «Рідна Школа» в Городенці, і це дає підставу думати, що то, безсумнівно, реакція на оголошену О.У.Н. національну жалобу.
Калуський повіт У зв’язку зі стратою Біласа і Данилишина помітна певна пригніченість серед українського населення, а особливо в районі постерунку державної поліції в Калуші та Голині, яке утримується впродовж місяця від будь-яких забав і урочистостей. З району постерунку державної поліції Голинь поступила конфіденційна інформація, що член О.У.Н. Михайло Бережницький, член правління кооперативи в Голині, обіцяв тому, хто перший проведе весілля без музики, виплатити 50 злотих винагороди. Крім того, встановлено, що панахиди за страченими відбулися в церкві у Калуші. Їх відправив отець Володимир Тусовський о пів на сьому ранку за участі кількох десятків осіб. В тій службі брали участь лише українські націоналісти з кіл інтелігенції та молоді, а також члени О.У.Н. доктор іван Аронець, Петро Мигович, Фелеймон Біленький, Володимир Люпуль, Степан Петик, Олександр Какпа, Володимир Какпа, Н. Яшківна. інша така жалобна служба відбулася 28 грудня 1932 року в церкві у Войнилові. Її відправив отець Зарицький за участі близько 150 осіб. Всі вони є членами УНДО і громадськими діячами, як Поповичева, Матвіяс, Олійник. Дня 20 січня 1933 року між 10-ю та 11-ю годинами в Бабині-Зарічному отцем Ліром Зілінським з Вістової відправлено жалобну службу з казанням і панахидою. Згідно з конфіденційною, проте достовірною і цілком довірливою інформацією, ініціатором того був випускник гімназії Василь Чижевський з Бабина-Зарічного. По Службі Божій отець Зілінський виголосив казання такого змісту: «У 1918 році зібралася горстка тих, хто хотів збудувати свою хату, бо «в своїй хаті своя правда і сила, і воля», але якось то їм не вдалося. Колись, може, знову, проте достеменно невідомо коли, збудуємо свою хату. і тепер теж знайшлася горстка тих, хто хотів збудувати свою хату, але полягли, і за них молимо Бога». Прізвищ бандитів не назвав жодного. Наприкінці отець Зілінський закликав, щоби збирали пожертви в церкві, а якщо не в церкві, то зносити їх до «Просвіти», бо є ще кілька поранених, а їх треба лікувати. Проте в церкві жодних пожертв не збирали. По казанні відправлено так званий парастас (панахиду) за душі страчених, а хор з Бабина-Зарічного під орудою Олекси Туркая із Середнього Бабина, підозрюваного в належності до О.У.Н., відспівав жалобну пісню «Душу раба твоєго». Участь у службі взяло приблизно 100 осіб, переважно молодь з місцевих руських товариств. З огляду на те, що в казанні отця Зілінського присутня ознака злочину за статтею 154, а саме: заклик до вчинення злочину, в тому напрямі проведено слідство і справу направлено до прокурора окружного суду в Станиславові. У церкві в Болохові жалобну службу з панахидою відправив отець Степан Маркевич із Завадки. У тій службі взяло участь близько 100 осіб з місцевої громади. Крім того, були присутні українські студенти Євдокія Баглаївна з Болохова, Михайло Когут із Завадки, Степан Климишин із Верхньої та іван Люпуль із Калуша, який, як подано конфіденційно, спеціально прибув на ту службу з Калуша. По службі всі подалися до місцевої читальні «Просвіти», де були виголошені промови. Першим промовляв отець Степан Маркевич, наступним — Василь Томашенко, гайовий у доктора Кірхмаєра в Завадці, наприкінці слово мав студент Степан Климишин з Верхньої. Всі присутні закликали і схиляли присутніх до єдності і якнаймасовішого вступу до українських товариств. При тому попереджували, що ті члени, які лише фігурують у списках, а не братимуть участі у зібраннях, будуть з товариства виключені. Після виступів заспівали гімн «Ще не вмерла Україна». Як стверджено конфіденційно, місцевій громаді подано, що служба та відбулася за померлих членів читальні «Просвіти». Крім того, стверджено, що у зв’язку зі стратою Біласа і Данилишина оголошено жалобу на два місяці в рмінах Верхня, Станкова, Завадка і в Болохові. Дня 22 січня 1933 року о 16-й годині в церкві у Вістовій за страчених Біласа і Данилишина отець Лев Сілінський відправив жалобну службу з панахидою. Ще до початку служби отець Сілінський оголосив присутнім, що службу відправлятиме за полеглих за справу України бойовиків Біласа і Данилишина.
Коломийський повіт На терені повіту в церкві у Коломиї 4 січня 1933 року отець Вонсуль відправив панахиду за страчених. Панахиду зініціювала Повітова екзекутива О.У.Н. — Володимир Маруняк, Степан Зощук і Ярослав Онищук, які прибули на святкові ферії зі Львова та Познані. У тій панахиді взяли участь всі зафіксовані члени О.У.Н.: сини підпрокурора Борис і Тарас Лепкі, син машиніста потяга з Коломиї Володимир Маруняк, дружина і дві доньки професора польської гімназії в Коломиї Романа Шипайла, дружина колійового службовця в Станиславові Мельника, дружина вчителя-пенсіонера і мама вчительки Дарії Михайлюківни з Нижнього Вербіжа, дружина професора руської гімназії в Коломиї Левицького, сини греко-католицького катехита в державній руській гімназії в Коломиї Ярослав, Роман і Володимир Станецькі, син листоноші-пенсіонера Степан Зощук, син судового кур’єра-пенсіонера Михайло Мельничук, вчитель-пенсіонер Осип Кузьма та його доньки Марія і Марта, син гімназійного професора-пенсіонера Богдан Лисяк, син скарбового чиновника в Станиславові Євген Чопанівський, Ілько Карапінка, Богдан Нижанківський, Михайло Бойчук, Теофіл Ганушевський, Мирослав Горбачевський, Омелян Гошовський, син поштового службовця в Коломиї Тарас Кібич, Надія Кочій, Ярослав Лукавецький, Степан Маціборко, Михайло Матковський, Володимир Мелько, сини вчителя початкової школи в Коломиї Зенон і Богдан Михайлевські, Ярослав Онищук, Володимир Оробець, Юра Печерський, Костянтин Сельський, Павло Вельган та адвокати доктор Олександр Козак, іван Турянський, Іван Новодворський, Антон Кузьмич, іван Могильницький, директор «Покутського Союзу «Кооператив» Іван Пашкевич та інші.
Косівський повіт Жалобних панахид за страчених досі не відправлено. Жалоби в деяких місцевостях оголошено.
Надвірнянський повіт У Надвірній в читальні «Просвіти» її члени постановили не брати участь у забавах впродовж одного року. У Солотвині члени О.У.Н. організували жалоби по страчених. У Майдані керівник «Просвіти» Онуфрій Стефанів та кілька осіб на знак жалоби заприсягли в церкві утримуватися від вживання алкоголю та паління впродовж року. У Делятині у зв’язку зі стратою Біласа і Данилишина зорганізувався жалобний комітет, до якого ввійшли доктор Осип Навроцький, доктор Левицький, Євстахій Бехметюк, Володимир ўудзман, Андрій Тофан, Олександр Колянківський і Францішек Козілковський, всі з Делятина. Жалоба оголошена на місячний термін. У Заріччі біля Делятина теж зорганізувався подібний комітет, до складу якого ввійшли, згідно з поданням інформатора, священик Михайло Дмитраш, війт Василь Обітняк, правник іван Дохторук і студент Степан Гарасимович, брат вчительки, начебто полячки. Всі із Заріччя. Серед загалу, проте, страта Біласа і Данилишина не викликала в руському суспільстві, за винятком осіб з кіл інтелігенції, великого відгуку.
Рогатинський повіт У зв’язку з оголошенням у Рогатині членами О.У.Н. жалоби українські студенти 24 грудня 1932 року демонстративно покинули залу перед початком концерту в товаристві «Чорногора». Крім того, більша частина греко-католицьких священиків оголосила жалобу на всі зимові свята. Жалобу 8 січня 1933 року також оголосив священик Денис Теліщук із Потока після казання в церкві у Жулині зібраним місцевим мешканцям в кількості 200 осіб. Населення повіту, головним чином молодь, у більшості своїй пристало на те звернення і не організовує жодних забав, а всі заплановані забави скасували. Факт такий мав місце в Рудій, де скасували забаву, що мала відбутися 19 січня 1933 року. Крім того, в церквах у більшій частині рмін повіту були відправлені панахиди за упокій душ Біласа і Данилишина. За деякими інформаціями від постерунків державної поліції в повіті виходить, що відправлення служб відбувалось за вказівкою Митрополичої Курії у Львові. Знову ж таки, інша інформація стверджує, що високосвідомий український елемент стихійно (сам по собі) прийняв ту жалобу і вплинув на елемент менш свідомий. У Жовчеві отець Смик перед початком жалобної служби «панахиди», відправленої після звичної недільної служби 25 грудня 1932 року, відійшовши від вівтаря, виголосив присутнім у церкві понад 150 особам наступну промову: «Сего тижня, в п’ятницю, знову погибло два цвіти молодих сільських хлопців за наш народ, котрі погибли трагічною смертю за наш народ. Отже ж на цю інтенцію зараз одправим панахиду і спільно помолимося, нехай їм Бог все простить. Бо вони вже суть на суді Божім і здали за те рахунок перед Господом Богом, чи суть винні, чи ні, і тепер щиро всі спільно помолимося до Господа Бога, нехай їм то простить». У Рогатині 24 грудня 1932 року отець Теодор Кудрик відправив панахиду, в якій взяла участь значна частина місцевої української інтелігенції в кількості біля 80 осіб. Учасниками були й діячі О.У.Н. Василь Шмірель, Володимир Пирич, випускники теології Михайло Пирич і Володимир Верб’яний та багато інших, а також деякі професори української гімназії. Зі слів інформатора, панахида була відправлена за дорученням Митрополичої Курії. Того самого дня священик Денис Теліщук у церкві в рміні Потік відправив панахиду, в якій взяло участь близько 50 осіб місцевих селян. Отець Теліщук виголосив до зібраних у церкві коротку промову, в якій називав страчених героями — «герої, борці за волю». Дня 25 грудня 1932 року у Бурштині священик Їжак відправив жалобну службу, в якій взяло участь близько 100 осіб, переважно місцева молодь і члени товариств «Просвіта» й «Каменярі». Отець Їжак закликав присутніх дотримуватися жалоби три місяці. Дня 9 січня 1933 року отець Корнель Куницький відправив жалобну службу в церкві у Букачівцях, а отець Олександр Гвоздецький в церкві у Чернієві. В Букачівцях взяло участь у службі близько 100 осіб, у Чернієві — близько 80 осіб. Згадані священики заповіли теж жалобу на три місяці, а панахида була відправлена, як стверджує інформація, з їхньої власної ініціативи. На службі в Букачівцях були присутні діячі О.У.Н. випускник гімназії в Рогатині Ярослав Величко, який проживає у Букачівцях, і студент Андрій Чулій, який диригував хором. Той хор співав колядки національного змісту «Бог — дитина українська» та «Мати вифлиємськая, спаси Україну». До священика Лопушинського в Чагрові 4 січня 1933 року приїжджав якийсь невідомий і закликав його, щоби відправив панахиду. Отець Лопушинський панахиду досі не відправив. В інших рмінах повіту теж були відправлені жалобні служби, лише без ознак великої демонстрації і при малій участі мешканців. Досі не завважено жодних особливих демонстраційних проявів, крім згаданих, і населення зберігає цілковитий спокій, лише серед визначніших діячів та української інтелігенції відчувається велика пригніченість і вельми загострений антагонізм у ставленні до всього польського.
Снятинський повіт Панахиду за страчених відправив 24 грудня 1932 року в Русові греко-католицький священик Михайло Дольний. У тій службі, крім отця Дольного і місцевого дяка, ніхто участі не брав, хоча на службу дзвонили в церкві 2–3 хвилини. Дня 9 січня 1933 року, на третій день Різдва (за греко-католицьким обрядом), отець Леонтин Білінський з Карлова після відправлення звичайної служби в церкві в Карлові попросив вимовити п’ятиразово «Отче наш» і «Богородице Діво» за тих, про кого детально писано в українських газетах. З того можна зробити висновок, що ті молитви було вимовлено за душі страчених терористів Біласа і Данилишина. Згідно з отриманою інформацією, українська інтелігенція у Снятині ухвалила у зв’язку зі стратою Біласа і Данилишина утриматись на всі зимові свята від танцювальних забав. Та ухвала знайшла розуміння в більшості українських товариств, які є під впливом УНДО, оскільки ті товариства досі майже не організовували танцювальних забав. Проте це можна віднести і на рахунок важкого матеріального стану згаданих товариств.
Станиславівський повіт Найбільше зацікавлення справою нападу та вироку проявляє наявне в Станиславові товариство «Молода Громада», що на вулиці 3-го Травня, яке водночас є осередком О.У.Н., оскільки в тому товаристві має осідок Окружна Екзекутива О.У.Н. В товаристві згрупована інтелігенція реміснича і студентська, а остання гуртується в так званій «Студентській Секції». Члени того товариства вельми жваво коментують згадане, виражаючи жаль і ненависть у ставленні до Польської держави, оскільки учасник нападу Мар’ян Жураківський та інший учасник нападу Петро Максимців, який втік, були, власне, членами «Молодої Громади» в Станиславові. У кількох випадках завважено, що українська гімназійна молодь у Станиславові, як і студенти, на вшанування пам’яті страчених бойовиків носили на лацканах сюртуків жалобні стрічки. У Крехівцях в часі Різдва мав місце випадок, що оркестр читальні «Просвіти» ходив з колядою по польських родинах, через що керівник читальні «Просвіти» докоряв оркестрантам за те, що не зважили на жалобу українського народу через страту бойовиків, а колядували, та ще й по польських домівках. У зв’язку з тим рмінний писар і керівник тамтешньої читальні Михайло Вовчук разом з іншими членами правління відібрав інструмент від осіб, які брали участь в коляді під час польських свят. На терені міста Станиславова українська громада постановила заманіфестувати жалобу по страчених в той спосіб, що в часі зимових свят українська громада не влаштовуватиме жодних танцювальних забав. Сильвестровий вечір (Маланка) з тієї причини того року в Станиславові не відзначався. В інших рмінах повіту така жалоба теж була проявлена. У рміні Ямниці українське населення постановило впродовж цілого року через жалобу втриматись від забав, а в місяці лютому, згідно з конфіденційними відомостями, мають намір відправити жалобну службу за страчених. У рмінах Делієві, Ланах, Нових Кінчаках, Старих Кінчаках і Тумирі проводиться активна агітація за втримання від будь-яких забав, весіль і навіть вистав упродовж 40 днів за страчених Данилишина і Біласа, які, як стверджує агітація, пожертвували себе боротьбі за волю України. Агітація та проводиться здебільшого серед членів читальні «Просвіти». Дня 10 січня 1933 року в Делієві місцевий греко-католицький священик Гарасевич відправив панахиду за Біласа і Данилишина під виглядом служби, замовленої кимось із сільських жителів за упокій душі родича. В тій службі, згідно з інформацією, з числа видатних українських діячів взяли участь Степан Левандовський, секретар місцевої читальні «Просвіти» Микола Левандовський, Михайло Деркач, Степан Заяць, Степан Кедик з Делієва, Дмитро Левандовський з Ланів, а також 50 неідентифікованих осіб. Дня 11 січня 1933 року в рміні Нових Кінчаках греко-католицький священик Атаманюк теж відправив жалобну панахиду. В тій панахиді взяли участь видатні українські діячі Степан Кухар, Микола Дейнега, Степан Колодій, Йосип Коломиєць, Гринь Довган, Степан Мах та низка інших осіб, як молодих, так і старших, в кількості близько 35 учасників. Крім того, 10 січня 1933 року пополудні греко-католицький священик Михайло Ганушевський, пробощ парафії в Угорниках і Микитинцях, відправив у церкві в Угорниках жалобну службу за страчених учасників нападу в Городку Яреллонськім, в якій взяли участь понад 20 осіб, здебільшого жінки з Угорників і Микитинців. Між учасниками замічено рмінного писаря з Микитинців Василя Дзівінського, який замешкує в Угорниках, заступника старости рміни Василя Микитина з Угорників, секретаря читальні «Просвіти» Юрка Томишина з Угорників. У гміні Горохолині жалобна акція не відбулась, а навіть навпаки, 14 і 15 січня там відбулися танцювальні забави, влаштовані читальнею «Просвіти». У рміні Блюдниках поміж членами товариства «Сокіл» ходять чутки, що вони на знак жалоби носитимуть на вишиванках замість червоних китиць чорні, проте досі жалоби не розпочали. У гміні Майдані отець Степан Яшкевич і в Боднарові — отець Юліан Кочержук апелювали до населення та його національних почуттів, щоби щонайменше впродовж трьох тижнів застерігали молодь від влаштування будь-яких забав, щоб у такий спосіб вшанувати пам’ять героїв. Молодь, проте, не проявила особливого бажання дотримуватися жалоби і 19 січня влаштувала забаву в читальні «Просвіти», яку припинив член «Просвіти» Петро Куцела, що молодь сприйняла неохоче, а забаву перенесли до приватних домівок. У гміні Радчі отець Нестор Кисилевський в день свята Йордану закликав молодь, особливо членів читальні «Просвіти», до жалоби і утримання від будь-яких забав. У Креховичах до дотримання жалоби впродовж трьох місяців закликав членів «Просвіти» керівник тієї читальні і секретар рміни Михайло Вовчук. У гміні Залукві запланована танцювальна забава не відбулася з ініціативи Андрія Терпиляка, який в порозумінні з керівниками «Просвіти» Миколою Квашнієм і Степаном Лисаком відкликав забаву. Молодь сприйняла те не вельми охоче. У гміні Ямниці українська громада зібрала добровільний внесок у сумі 80 злотих для мами страченого бойовика Данилишина. У рміні Павелчі члени О.У.Н. під керівництвом Василя Завістовського зібрали 73 злотих. Зібрані гроші відіслано до редакції «Нового Часу» у Львові на «Фонд Матері». Правління читалень «Просвіти» в Майдані, Боднарові і Брині заповіли жалобу впродовж трьох тижнів з метою вшанування пам’яті страчених у Львові героїв. Дня 23 грудня 1932 року о 6-й годині ранку в греко-католицькій катедрі в Станиславові отець Горняткевич відправив жалобну месу за страчених Біласа і Данилишина. На месі було заледве кілька осіб. Дня 27 грудня 1932 року також відправлено в Станиславові в церкві Редемптористів при вулиці Голуховського жалобну месу за страчених. На месі було близько 50 осіб, між іншими там були замічені студент Микола Бриндзей, який замешкує при вулиці Довгій, 29, Микола Світний, який замешкує при вулиці Береговій, родини Саповичів і Малинків, які замешкують при вулиці Сніжній, та Ірена Лисяківна, замешкує при вулиці Зиблікевича. Прізвищ інших учасників не встановлено. Того самого дня в церкві Редемптористів увечері була відправлена панахида. Під час служби співав один з українських хорів. На панахиді був доктор Юліуш Олесницький та близько 100 осіб. Згідно з наявною інформацією, біскуп Хомишин мав висловити просьбу, щоби жодної служби за бойовиків греко-католицьким клером не було відправлено. У зв’язку з оголошенням жалоби серед членів товариства «Молода Громада» в Станиславові створено комітет для ведення постійного контролю серед українського населення, а особливо серед молоді, чи хтось не бере участі в танцювальних забавах, весіллях і т. п. Такий контроль члени «Молодої Громади» проводять навіть на забавах польських і жидівських. До контрольного комітету разом з іншими ввійшли відомі члени О.У.Н. — Тадей Солук, Володимир Сапович, Олександр Ясінецький, Степан Бриндзей, Панасій Бриндзей. Всі із Станиславова. Такий контроль згаданими особами було здійснено 31 грудня 1932 року в ніч на Маланку в усіх забавкових приміщеннях на терені Станиславова. На такій забаві, влаштованій 31 грудня добровільною пожежною дружиною в залі «Сокола», контроль проводили Солук і Сапович. Крім того, згідно з отриманою інформацією, Ясінецький за дорученням товариства «Сокіл» направив листа до української молоді довколишніх сіл Станиславівського повіту, членів «Сокола» і «Просвіти», щоби вони твердо дотримувалися визначеного терміну (до квітня) проголошеної жалоби по страчених українських героях Данилишинові і Біласові.
Тлумацький повіт На терені Тлумацького повіту не відправлено жалобних служб за страчених Біласа і Данилишина. Серед українського населення і товариств не видно проявів жалоби. Лише в часі руських свят у Тлумачі після вистави в «Просвіті» не відбулась, як звично, танцювальна забава, хоча й була музика. У гміні Олеші колишні члени «Пласту» на чолі з Володимиром Яворським з Олеші готуються до проведення жалобної служби за страчених Біласа і Данилишина, проте вона досі не була відправлена. Страта Біласа і Данилишина викликала початково пригнічений настрій серед української інтелігенції та освідомленішої сільської молоді. Ширші маси українського суспільства не цікавилися тим у своєму загалі, вони навіть не знали про той випадок. Тим переймалася лише українська молодь, згуртована в «Просвітах». Тепер та справа зовсім притихла». Михайло Андрусяк |
