В українській історії надається особлива роль козацтву. Це й не дивно, адже впродовж двох століть дана військова формація змогла успішно проявити себе на зовнішньополітичному рівні, досягти вершин військового мистецтва, як в оборонних, так і наступальних операціях. В історії Галича та його околиць є три моменти пов’язані з бойовими діями козаків, два з них відносяться до ХVII століття, третій – до ХХ. Перший момент має пряме відношення до Визвольної боротьби (1648 – 1654 рр.) під проводом Б.Хмельницького. У перший рік боротьби (1648 р.) на теренах сучасного Галицького району перебував посланець Хмельницького Ярема Кончевський, який закликав населення приєднатися до запорожців. Він був спійманий і страчений, перед цим на допиті зазначивши, що будучи в Галичі, він бачив бажання людей приєднатися до повсталого козацтва. Не маємо зафіксованих свідчень щодо взяття повсталими запорожцями Галицького замку, хоча автори академічного видання «Історія міст і сіл УРСР. Івано-Франківська область» свого часу твердили, що місто було здобуто. У цьому вони посилалися на слова з літопису Самовидця, який писав про рух козацьких військ у 1649 р. під час Зборівської компанії: «…аж и поза Дністром коло Галича, - и замков доставали, межи иними и Пневского замку за Надворною доставали…». У даному контексті помилково вважати, що відбулася захоплення Галицького замку (який на той час був добре укріпленим), мова може йти про менш потужні замки чи оборонні споруди, яких на думку науковця М.Паньківа, у XVI – XVII ст. на Прикарпатті було більше сотні. Фактом є те, що поруч Галича проходили козаки, які супроводили послів угорського князя Ракоція. Вдруге згадуються козаки у 1665 р. Історики пишуть про це в контексті появи під Галичем повстанських загонів брацлавського козацького полковника Василя Дрозденка, до яких приєдналася частина жителів Галича та околиць. Не менш цікавими і маловивченими є події нещодавньої історії ХХ століття, коли у Галичі та окремих довколишніх селах перебували «Чорні запорожці». Діялося це у 1920 році, під час війни з більшовиками. «Чорні запорожці» були однією з формацій Армії Української Народної Республіки у 1918 – 20 роках. Вони відомі, як учасники Першого зимового походу проти більшовиків, як герої боїв з ними під Сидоровом і Вознесенськом. Командиром підрозділу був Петро Дяченко. Назва формації походила від однострою козаків. Його складали чорні шапки (каракулеві у старшин, смушкові у козаків) з чорними ж шликами, чорні жупани, чорні штани, світло-сірі черкески, чорні чоботи. Всі бійці полку носили козацьку зачіску - «оселедець» (довге пасмо волосся на виголеній голові). 
У серпні 1920 р. під натиском військ С.Будьонного Українська армія (в складі якої були «Чорні запорожці») переходить через р. Дністер. О 10-ій годині вечора 19 серпня 1920 р. «Чорні запорожці» вступають до Галича. Отримавши наказ тут затриматися, військо розпочинає таборування на майдані. Незважаючи на серпень, ночі були холодними, тому військо щоб зігрітися, розкладало багаття. Обоз зміг доставити на вечерю тільки сало, яке козацтво радісно спожило. Тогочасні союзники Армії УНР – поляки, були добре забезпеченими. Їхні обози проходили через Галич. Козацтво кепкувало з поляків щоб не тікали перед більшовиками у ліс, а також «позичало» уних все, що лежало на польських обозних возах. На майдані «Чорні запорожці» провели цілу ніч – тільки зранку квартир’єри розвели козацтво на відпочинок по помешканнях у Галичі. Та відпочинок був коротким… 20 серпня 1920 р. «Чорні запорожці» вирушили з Галича на Ходорів, для допомоги полякам проти більшовиків. Доходило до курйозів – польські відділи (20-30 військовиків) помилково вважаючи «Чорних запорожців» більшовиками, здавалися їм – ті забирали від них зброю і відпускали. На ранок, 21 серпня «чорні» повернулися назад - дійшли до Більшівців, а згодом до Галича. Тут їхнім місцем постою було визначено с. Комарів, козаки перебували на варті та в роз’їздах. З огляду на те, що 23 серпня більшовики прорвали фронт в околицях Маріямполя, «Чорні запорожці» для захисту Станиславова покинули Галич і Комарів. 27 серпня Українська армія розпочала протибільшовицький наступ. Козаки спільно з іншими здійснювали його на лінії р. Дністер у с. Нижневі (тепер Тлумацького р-ну). Перейшовши річку, 27 серпня «Чорні запорожці» знову опинилися на теренах Більшівців. Частина українського війська (2-ий полк) вийшовши на шлях Галич – Львів, не виставила належної охорони і лягла відпочивати – тут вони були частково знищені відступаючими більшовиками, а окремі з них відступили. 28 серпня 1920 р. під Більшівцями відбувся бій козаків з більшовиками (близько 500 штиків). Спершу в бою приймала участь кавалерія та піхота УНР, згодом їх почали обстрілювати гарматні батареї більшовиків. Гарматні стрільна попадали на сільські подвір’я, ворог ховався за залізничним насипом. У цьому бою був поранений в ногу командир запорожців П.Дяченко. За допомогою українських гармат вдалося відтіснити ворога в напрямку Бурштина. Полонені більшовики (орієнтовно 10 осіб) на допиті зізналися, що у бою коло Більшівців брала участь майже вся 41-ша піхотна більшовицька дивізія у складі до 500 багнетів, при 20 кулеметах і 4 гарматах. У бою козаки втратили одного і мали 14 поранених; також, було поранено 12 коней. Поранені (в тому числі П.Дяченко) були відтранспортовані до Галича, а згодом Станиславова. Командування «Чорними запорожцями» перейшло до поручника Броже. 4 вересня отримано наказ по Армії УНР, в якому згадується про бій 28 серпня під Більшівцями. Висловлювалась подяка всім учасникам бою, а особливо «Чорним запорожцям», їхньому командиру - полковнику Дяченку, а також командиру батареї поручнику Лазареві, який під ворожим вогнем з відкритої позиції нищив ворога. Цього ж дня поруч с. Медуха загинув хорунжий 3-ї ("Богданівської", або "Богдано-Дорошенківської") сотні полку «Чорних запорожців» Гриць Хмеленко. Більшовики намагалися скинути сотню у Дністер, проте Хмеленко підбадьоривши бійців, повів їх в атаку. Ворожий наступ було подолено, але в бою загинув відважний уродженець Катеринославщини (тепер – Дніпропетровська обл.). Його урочистий похорон відбувся 6 вересня у Станиславові. Вранці 6 вересня дивізія вирушила до с. Мартинова, де була переправа на поромах через Дністер. «Чорні запорожці» прикривали відступ. Через с. Сівку (тепер Калуський р-н) полк вирушив понад Дністром у напрямку Галича, де тоді перебували значні військові сили польської армії. Ночували у с. Залукві, це було 10 вересня. Вранці, 12 вересня полк вирушив через Галич до Єзуполя. На півдорозі між Галичем та Єзуполем козаки зустрілися з командуючим армією УНР М.Омеляновичем - Павленком. Незабаром (у листопаді) полк у повному складі виїхав до табору полонених у Пикуличах під Перемишлем. Почалися довгі роки інтернування, а потім еміграції. Командир «Чорних запорожців» сотник П.Дяченко помер 23.04.1965 р. у ступені генерал-поручника УНР і похований на Українському православному цвинтарі Св. Андрія в Бавнд-Бруці (штат Нью-Джерсі, США). Андрій Чемеринський. Член НСКУ, магістр історії |
