Упродовж 20 вересня – 19 жовтня діє фотовиставка «Народні майстри Космача» Євгена Гапича. У Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав», музеї народної архітектури і побуту середньої Наддніпрянщини, що у м. Переяслав-Хмельницькому, відбулося відкриття персональної фотовиставки талановитого фотокореспондента та фотомитця Коломийщини. Це вже сьома виставка Євгена. Перше її відкриття відбулося у с. Космачі на Гуцульщині у травні цього року. На огляд представлено 130 світлин. Власне, про фотороботи та фотомистецтво ми поспілкувалися з Євгеном Гапичем. – Перш за все цікавить, що розкривають Ваші світлини? – На фотографіях зображений процес творчої роботи талановитих космачан. Приблизно 30 майстрів стали головними героями знімків. Існує проблема, що у нашій державі віддають перевагу майстрам, які мають звання. У Космачі є тільки один заслужений майстер народної творчості України – Дмитро Пожоджук, однак на виставці я висвітлив народну працю, здобутки, вміння інших майстрів. Моя ідея полягає у тому, щоб показати простих людей, яких Бог нагородив талантом. Цікавий факт, що Космач – найбільше село у Європі. Там мешкає майже 7 тисяч осіб, з них 3 тисячі – майстри. Майже в кожній хаті мешкає народний умілець. Прикро те, що про Космач знають дуже мало. Однак роботи тутешніх майстрів – чудові. Найменшому майстрові, який зафіксований на світлинах, лише вісім років: Василько розмальовує писанки. Можливо, його роботи ще вимагають праці та досконалості, однак виконує їх він від щирого серця. Найстаршій героїні моєї виставки, Євдокії, виповнилося аж 100 років. Займається вона лозоплетінням. Власне, фотовиставкою хочу показати, що у Космачі на Гуцульщині є талановиті люди. Тому варто приїхати сюди, щоб побачити їхні унікальні витвори мистецтва. – Що саме надихнуло Вас на таку ідею? – Уперше, коли я побував у Космачі на Різдвяні свята, вразило бажання мешканців підтримувати звичаї, які передаються від роду до роду. Там познайомився з майстром, який виготовляє маски для вертепу. Створені вони виключно за давніми традиціями. Тому помітно відрізняються від сьогоднішніх аксесуарів вертепу. Наступного разу, коли ми приїхали, я повністю піддався багатству і красі цього гірського села. Вразила робота писанкарів. Мене здивувало, що кожна писанка розписана по-своєму і водночас зберігає стародавні традиції. Кожна родина намагається передавати свої вміння й знання дітям і внукам. Завдяки цьому зберігається творче багатство. – Скільки часу Ви працювали над виставкою, зокрема над фотороботами? – Приблизно півроку я збирав матеріали, вишукував щось незвичайне і обирав кращі світлини з кращих. Щотижня я приїжджав до Космача. Присвячував цьому цілий день. Обирав від трьох до п’яти майстрів, фіксував їх роботу. У мене була єдина умова – люди сидять і просто працюють, наче й нікого немає біля них. І я їм не заважаю, і вони мене не тривожать. Були випадки, коли деякі майстри через нестачу часу чи, можливо, бажання, не хотіли показувати процес своєї роботи. Натомість приносили виготовлені матеріали. Зазвичай, дві-три світлини відтворюють на виставці їхню буденну творчу атмосферу. В той час, як десять-п’ятнадцять фотографій відкрито показують наповнений плідною працею день космацьких майстрів. З цього приводу чув такі розчаровані відгуки: «Чому ж про більш відомих майстрів подано менше фоторобіт, аніж про менш знаних?». Відповідь проста: ідея моєї фотовиставки – показати не готові роботи, а процес їх виготовлення. Звісно, хочеться репрезентувати більше фоторобіт, однак вічна проблема – виставкові зали, яких, на жаль, нема. Фактично всі приміщення замалі, щоб виставляти велику кількість робіт. Приємно вражений відгуками про свою фотовиставку. Отримав пропозицію від керівництва НІЕЗ «Переяслав» щодо подальшої співпраці. – Зазвичай, під час своєї роботи кожна людина чомусь вчиться. Чи відкрили якісь невідомі до цих пір обрії для себе, готуючи фотовиставку? – Звісно! Коли збирав матеріал – безліч незвіданого відкрилося для мене. Завдяки можливості дізнатися про цінності космацького краю, я тепер знаю як виготовляється писанка, вишиванка, килими, постоли. Також побачив те нестримне бажання творити. Як часто казали самі майстри: «Треба мати чисте серце, щоб заплановане виходило». – Коли праця кипить у руках, в голові рояться безліч думок – зловити їх не вдається. Цікаво дізнатися, про що Ви думали під час фотографування? – Мабуть, про те, щоб вдалися кадри. Особисто для мене є три важливі етапи, які необхідно пройти: перший – важкий та відповідальний. Потрібно зафіксувати все, не проґавивши якийсь момент. Світлина – це мить. А мить не повторюється. Тому намагаюся працювати щосекунди, адже бували випадки, коли шкодував, бо неповторні моменти пробігали повз мій погляд; другий – відібрати цікавий матеріал з великої кількості накопичених світлин, який точно розкриває ідею; третій – відкриття виставки й оцінка моїх робіт. – Що нині не вистачає фотографам? – Важко сказати, бо у кожного фотографа є свій напрямок. Фіксує те, що він бажає. Але, чесно кажучи, бракує наших традицій. Вони починають зникати. Їх намагаються відроджувати. Однак вони стають зміненими. Натомість, переважно фотомитці обирають роботу з портретними фотографіями та у стилі ню. Тепер вони користуються найбільшою популярністю серед людей. – Як на Вашу думку, в чому полягає успішність фотографа? – У тематиці. Добре підібрана тематика – це найголовніша умова фотоуспіху. Гадаю, з моєю думкою погодиться більшість митців. Ще вважаю, що необхідна унікальність. Цікаві матеріали, які підібрані з незвичних ракурсів. Фотограф повинен бути багатим на ідеї. Не повторювати відтворене. Показувати красу. Віддаватися своїй професії повністю. Жити нею. А ще – мати підтримку людей, які не байдужі до мистецтва. Тому я хочу висловити щиру подяку п. Романові Бортейчуку, ТМ «Пістинська джерельна» та редакції газети «Коломийські Вісти» за спонсорську й інформаційну підтримку моїх фотовиставок. Олена Козаченко, студентка ЛНУ ім. І. Франка Новини Коломиї | 
