На одній туристичній нараді демонстрували вуличні інформаційні пілони, якими планують позначати пам’ятки Івано-Франківська. Зокрема й втрачені. Серед них був пілон з Тисменицькою брамою. Ідея гарна, але якось насторожило зображення тієї брами. Воно чимось нагадувало одну з веж Манявського скиту.

То якою насправді вона була, пише Репортер.

Півмісяць на камені

Уже навіть школярі знають, що Станиславів раніше був містом-фортецею. Історики знають дещо більше і стверджують, що до фортеці можна було потрапити через дві брами та одну пішохідну хвіртку, що була біля вірменського костелу.

Брами були капітальними спорудами, окрім пішоходів, могли пропускати вершників і гужовий транспорт. Називались вони від напрямків, куди вели, – Галицька й Тисменицька. Перша стояла на однойменній вулиці, приблизно там, де нині торговий центр «Меркурій».

Тисменицька брама розташовувалась неподалік теперішнього головного корпусу медичного університету на тій самій вулиці Галицькій. Її залишки відкопали під час ремонтних робіт на перехресті Галицької та Лесі Українки у червні 2018 року, і це викликало справжню краєзнавчу сенсацію.

Історик Зеновій Федунків, який брав участь в археологічних розкопках, провів ґрунтовне дослід­ження, результатом якого став «Звіт про дослідження решток Тисменицької брами Станиславівської фортеці у м. Івано-Франківську 26 червня – 14 серпня 2018 р.».

Отже, браму спорудили на початку 1660-х разом з іншими фортечними укріпленнями. Архітектором був французький найманець, підполковник Франсуа Корассіні. Цікаво, що в історичних джерелах брама фігурує під різними назвами – Тисменицька, Лисецька, навіть Кам’янецька. Така строкатість назв пояснюється просто – одразу за нею шлях розгалужувався. Одна дорога вела до Лисця, інша повертала на Тисменицю й далі, на Кам’янець-Подільський.

Якою була та брама, ми достеменно не знаємо, адже зображень її не збереглось. Втім, є опис манд­рівника Ульриха фон Вердума, який у 1672 році відвідав наше місто. Він відмітив, що Станиславів «має три брами, збудовані з каменю; на одній із них височіє півмісяць».

Скоріш за все, півмісяць був саме на Тисменицькій, яка провадила на схід, звідки не раз здійс­нювали набіги кримські татари. Крім того, у 1672-1699 роках Кам’янець-Подільський був під владою Османської імперії.

Історик ХІХ століття Венедикт Площанський додав, що перед кожною брамою був підйомний міст, усі ворота розміщувались у тлі валу, а вгорі були спостережні вежі, де вдень і вночі чатувала міська сторожа.

Якою б не була та брама, але бойове хрещення вона пройшла пристойно – у 1676 році через неї так і не змогла прорватись величезна турецька армія Ібрагіма-паші.

Золото на чорному мармурі

Наступний власник Станиславова, Юзеф Потоцький, протягом 1734-1737 років здійснив масштабну реконструкцію фортеці. Її авторами стали син магната Станіслав Потоцький та шведський інженер Христіян Дальке.

Зазнала змін і Тисменицька брама. Історик Садок Баронч пише, що на ній встановили фігури святих, а також повісили дві чорні мармурові таблиці. З зов­нішнього боку золотими літерами був такий напис латиною:

«Твердиня ця далеко наводить страх.

Войовничі Марс і Беллона нехай відступлять від міста.

Ворогів не злякалася, від військових труб не здригнулася.

Оборонці витримали до кінця,

Виснажили ворогів і з Божою поміччю,

Допомогли князеві виконати свій обов’язок».

На внутрішньому боці брами напис був значно лаконічнішим:

«Господь гнівом своїм і карою своєю відігнав ворогів від народу свого».

Цікаво, що за статуї прикрашали парадний в’їзд до міста? Логічно було б припустити зазначених на таблиці бога війни Марса та його дружину Беллону. Втім, це були античні боги, а не християнські святі. Може там стояв патрон міста Вінцент і святі тезки Потоцьких – Андрій, Станіслав та Йосиф?

Тоді ж браму спереду прикрили земляним трикутним укріпленням – равеліном, який не давав можливості ворожій артилерії гатити прямою наводкою по воротах. Між ним і брамою пролягав підйомний міст через рів з водою.

У такому вигляді брама щасливо дожила до 1812 року, коли почався демонтаж станиславівських укріп­лень. Саме тоді таб­лиці безслідно зник­ли. «Невідомо, чи висловлювати претензії з того приводу до міської влади, чи до команди австрійської інженерії, яка займалася розбором фортифікаційної лінії», – писав мемуарист початку ХІХ століття.

Та у 1822 році брама ще стояла, оскільки австрійці виконали креслення її підземних казематів. Вони використовувались як складські приміщення і потребували лише незначного ремонту. Втім, на кадастральній мапі 1849 року жодних слідів Тисменицької брами вже нема. Відтак, можемо констатувати, що її розібрали між 1822 і 1849 роками.

Нелогічна вежа

Тепер переходимо до найцікавішого моменту – як виглядала брама. На підставі аналізу картографічних джерел та археологічних досліджень історик Зеновій Федунків прийшов до такого висновку:

«Брама з наскрізним проїздом, внутрішніми й зовнішніми воротами, двома підйомними ланками на мості, прямокутні у плані прибрамні підземні камери (по дві з кожного боку), потерни у вигляді коридорів-виходів на нижні праву і ліву тераси. Із плану випливає, що наземною, видимою частиною комунікаційно-оборонного комплексу був тільки напільний корпус брами. Решту споруд розташовувалися в тілі валу і були невидимими. Важливою особливістю брами є те, що вона наполовину була «втоплена в тіло валу».

Відтак, посередині була арка, куди заїжджали вози та проходили люди, а обабіч розташовувались підземні тунелі-потерни, через які оборонці фортеці могли швидко зайняти свої місця на захисних терасах. Комп’ютерне масштабування дозволило встановити ширину муру потерни, тобто загальну глибину всієї брами – 17,1 м.

До речі, ще є графічне зображення Тисменицької брами, виконане у 1760-х роках російським капітаном Ширковим. Однак воно викликає більше запитань, ніж дає відповідей. Там є головний вхід, дві бічні потерни, підйомний міст, але над усім тим здіймається височенна вежа із куполом. Вона абсолютно не відповідає логіці фортечної архітектури XVII-XVIII століть. Бастіонна система намагалась заховати укріплення якомога глибше в землю. Архітектори розуміли, що високі споруди є ідеальною мішенню для ворожих гармат.

Візьмемо для прикладу Підгорецький та Ужгородський замки. Там брами майже не виділяються з масиву стіни. Під час облоги брами є найбільш слабкими об’єктами оборони. Артилерія ворога зосереджує на них основний вогонь. Цікаво, скільки б протрималась ота «пізанська вежа», яку намалював Ширков, при масованому артобстрілі? І навіщо її тоді будували?

Є припущення, що її не будували зовсім. Капітан Ширков був військовий інженер, а не художник, тож Тисменицьку браму намалював схематично. Відтак, дослідники схиляються думки, що вежа – це не що інше, як станиславівська ратуша, яка розташовувалась позаду брами. На старих австрійських поштівках її шпиль стирчить саме посередині теперішньої вулиці Галицької.

Реконструкція у білому камені

А як же вежі, про які згадував Венедит Площанський? Можливо, вони були дерев’яні та мали на меті лише виявити наближення ворога до міста. А може краєзнавець щось наплутав, адже найвищою точкою міста була та сама ратуша, з якої здійснювалось постійне спостереження за околицями.

До того ж, історики минулого досить вільно трактували фортифікаційні терміни. Наприклад, Ульрих Вердум згадує, що укріп­лення Станиславова складалися з шести регулярних башт з землі і палісадниками. Уявляєте собі земляну башту? Щось на кшталт російських півників з гімна. Тут або сам мандрівник, або його перекладачі переплутали і назвали баштами земляні бастіони, яких було як раз шість.

То якою була справжня Тисменицька брама? Як на мене, найвдалішу реконструкцію здійс­нив дизайнер Станіслав Бурчак. Після фахових консультацій з істо­риком Зеновієм Федунківим він створив свою версію брами. Тут ми бачимо і арку з бічними потернами, і мармурові таблиці з латинськими написами, ніші із фігурами святих та картуш із гербом Потоцьких, що виглядає цілком логічно.

Бурчак припустив, що брама виділялася на тлі червоної цегляної стіни своїм білим кольором, адже була викладена гіпсовим каменем з Вовчинецьких гір. Це ж був в’їзд до міста і він мусив виглядати парадно. Реконструкція вийшла дуже правдоподібна. Перевірити її точність можна лише одним шляхом – знайти якусь давню гравюру з виглядом Тисменицької брами. А поки її не знайдено, треба міняти зображення на туристичному пілоні.

 Іван Бондарев