Ігор Кічак: Мудрого не обманеш, відважного не залякаєш, шляхетного не купиш. Тому будьте такими!
Життя цього уродженця Коломиї, нині члена Спілки політв’язнів і Братства колишніх вояків ОУН—УПА — це вічна боротьба за Україну. Ігор Кічак, якому 12 грудня виповниться 82 роки, став членом ОУН у 1948 р. Батьки з дитинства виховували сина в патріотичному дусі. ігор ще змалку бажав, щоб Україна стала незалежною державою. Тому поставив перед собою завдання робити все можливе для її визволення. — Яскраво пам’ятаю, коли вперше побачив, як на ратуші в Коломиї вивісили синьо-жовтий стяг, — згадує подію і. Кічак. — Це було 2 липня 1941 року. Я чимдуж тягнув маму за спідницю, щоб показати, що настали часи вільної Української держави. На жаль, український прапор тішив очі українців у центрі міста лишень місяць. Він ще змалку любив книгу і багато читав. Його батько за німецької окупації працював директором друкарні «Воля Покуття». Тож «Сокіл» (підпільне псевдо і. Кічака з 1948 р.) мав змогу читати багато української літератури. із забороненої націоналістичної літератури віддавав перевагу виданням Д. Донцова, журналу «ідея і чин». Досконало вивчив «історію України» Дмитра Дорошенка, працю О. Терлецького «Визвольна боротьба українського народу». До речі, останню книжку було вилучено в його родини під час обшуку 1950 р. Отож не випадково він вступив на історичний факультет Чернівецького університету. І у в’язниці слово стало зброєю...
Коломиянин плідно працював над пропагандою українського слова. Сам підкидав через паркан до більшовицьких казарм російськомовні брошури «Хто такий Бандера і за що він бореться?».
Другим псевдонімом Ігоря, яким користувався під час листування, було «С-18». Підписаний цим псевдо лист енкаведисти вилучили в окружного провідника «Бориса» 1950 року. В ньому Кічак описував березневу облаву 1950 р., яку вчинила окупаційна влада в Коломиї та яка торкнулася і його батьків. За змістом написаного визначили автора й арештували 28 січня 1951 р., коли ігор приїхав додому на зимові канікули після сесії. Потім довгі 25 років ув’язнення в таборах Воркути. Як зізнається пан Ігор, у в’язниці весь час читав. Тепер його називають «ходяча енциклопедія». Там разом з Я. Зваричем, В. Палашовським і В. Юрківим видавав рукописний «Бюлетень українського політв’язня». Коломиянин з пам’яті написав нарис історії України. «Самвидав» ходив по руках. Однак згодом його вилучили у Білій Церкві. В 1955 році ігор Кічак написав статтю «Що таке совєцька влада?». Згодом статтю було перекладено на англійську мову і надруковано 1994 р. у лондонському журналі «Визвольний шлях».
— То була велика стаття, — розповідає пан ігор. — Я зробив аналіз більшовизму від його виникнення і в розвитку. Згодом термін ув’язнення членові ОУН ігореві Кічаку скоротили до 10 років. Звільнився 28 жовтня 1958 р. Однак влада заборонила повертатися йому в Західну Україну. Не залишалося іншого виходу, як жити в Миколаївській, Дніпропетровській, Кіровоградській областях. Там він працював у радгоспах і колгоспах. Читав селянам вірші та поеми Т. Шевченка й і. Франка, переказував художні твори інших українських авторів.
Серед Штефкових хлопців Через патріотичну відвагу його знову заарештовано 9 квітня 1960-го. У зв’язку з вбивством Степана Бандери написав листа троюрідній сестрі, студентці Чернівецького університету Оксані Горбачевській з такими рядками: «Великі політичні вбивства нічого не спинили і не відвернули ходи історії. Вбивства Петлюри і Коновальця нічого не спинили в українському визвольному русі». Через мамину необачність, яка передавала листа, його було вилучено під час обшуку в гуртожитку. До справи долучили й інші надіслані листи Ігоря до батьків, у яких писав: «Христос воскрес! — Воскресне Україна!». Був засуджений за «антирадянську агітацію і пропаганду» до десяти років ув’язнення. — На суді, коли мене суддя запитав, що я думаю про Бандеру, — згадує Ігор Кічак, — я відповів: «Я не знаю іншого українського імені, яке було б так широко відоме в світі, як ім’я Степана Бандери». Він, Чеботарьов, мені відповів: «Но он боролся протів совєтской власті!». На це я одразу відповів, що С. Бандера боровся проти всіх окупантів України. Коли коломиянин відбував друге покарання, мати на Йордан написала йому в листі: «Щоб тобі, сину, Господь Бог дав витримати, щоб тюрма тобі раєм була». Пан Кічак зізнається, що тюрма справді стала раєм. Адже він мав можливість спілкуватися там із Левком Лук’яненком, якому читав з пам’яті документи ОУН. Познайомився з Володимиром Горбовим, патріархом українських політв’язнів, генеральним суддею ОУН, членом проводу ОУН, який відбував 25 років — з 1947 по 1972 рр. — покарання в більшовицьких концтаборах. Як тільки його звільнили, у квітні 1970 р., повернувся в Коломию до батьків. Працював електрозварником на заводі. — Вернувшись додому, одружився. На жаль, дружина померла шість років тому. Маю дочку, онучку. Вони живуть далеко від мене, у Білорусі. Однак спілкуються і цінують українську мову та історію. Увечері 24 грудня 1983 р. невідомі люди опромінили пана Ігоря та інфікували стафілококом. Це викликало бактеріальний шок, іншими словами, лжеінфаркт. Але вчасний аналіз і переливання крові врятували його. І чоловік наперекір невтішним лікарським прогнозам на кшталт, що довго не проживе, слава Богу, живе вже довгі роки, віддаючи усі свої сили й любов Україні.
«Кобзар» і «Холодний яр» роблять справжніми... Історія й далі залишилася його пристрастю. Його статті про історію України продовжували друкувати і в нью-йоркських та лондонських виданнях. У 1988—1990 рр. і. Кічак працював співредактором з Д. Гриньківим, Т. Мельничуком і О. Качуром у літературно-громадському альманасі «Карби гір», в якому редагував відділ літературної критики і публіцистики «Золоті ворота». Наступні п’ять років був співредактором газети коломийської міськрайонної організації УРП «На переломі». У 1995—1997 рр. — співредактором газети Коломийської міськрайонної організації КУН «Воля нації». — Я переконаний, — каже п. Ігор, — що ніхто не має права померти, поки не прочитає «Кобзаря» і «Холодний яр». Вважаю, завдяки цим творам можна стати Людиною, справжнім поціновувачем України.
Віра в Україну Теперішні події — намагання владних українофобів знищити українську мову й Україну дуже гнітять пана Кічака. — Знаєте, колись у нас, воїнів ОУН, було єдине гасло: «Ми мали бути або на боротьбі, або у в’язниці, або в землі», — каже коломийський «Сокіл». — Ми, український народ, маємо право господарювати на власній землі і повинні не давати нікому її нищити. Людина повинна бути борцем, мати велику мету в житті, заради якої навіть бути готовою загинути. Будьте мудрими, відважними й шляхетними. Бо мудрого не обманеш, відважного не залякаєш, шляхетного не купиш. Ми всі живемо під опікою Бога, Він керує нашими долями. |
