Середа, 29.05.2024, 03:51:53

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Червень 2023  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
 
Архів новин
Головна » 2023 » Червень » 14 » Незвідана Городенківщина: Поточище – село, що таїть таємниці
13:52:20
Незвідана Городенківщина: Поточище – село, що таїть таємниці

Про минуле Поточища, що на Городенківщині, крім закарбованої історії на сторінках книг, нині промовляють давні мури вузеньких сільських вуличок. Хтозна, які славні події вони пам’ятають. А крім того є й чимало таємниць, які досі нерозгадані, пише «Галицький кореспондент».

Від чого пішла назва?

Колись село називалося Поточиська. Можливо, через потічки, які утворюють один великий потік, що впадає у Дністер. Це вже за радянської влади назву змінили на Поточище.

Найбільше переказів про минуле села знав дяк місцевої церкви Василь Левкович. Навіть робив записи. Та коли прийшли «визволителі», він закопав ті записи в землю. Пізніше його родичі намагалися віднайти той рукопис, але, на жаль, безрезультатно.

Цікавою є легенда про Трясовицю. Місцеві розповідають, як у давнину один багач орав волами свою ниву саме на Великдень. І в ту хвилину, як задзвонили дзвони, земля в тому місці затряслася, і багач запався з волами під землю. Досі на те місце люди побоюються приходити.

Ера родини Дідушицьких

У 19 ст. дідичами Поточища була інтелігентна родина Дідушицьких, зокрема граф Валеріан. Це доводить і автор книги «Поточище» Денис Гевко, зазначаючи: «на стінах колишньої двірської гуральні виднівся слід гербу графів Дідушицьких». Їх палац був розташований на місці колишньої колгоспної контори, а нині фермерського господарства. За словами молодого дослідника Івана Плисконоса, який вивчає родину Дідушицьких у рідному Корневі, зять Валеріяна Євгеніуш називав Поточище «раєм на землі».

Сакральні споруди села

Свідком окупації є невеличкий костел, побудований, ймовірно, на початку 20 ст. за окупації Галичини Польщею. Можна припустити, що він носив назву св. Антонія, адже його скульптура й досі зберігається на старому сільському цвинтарі. Швидше за все під час приходу більшовиків святиня закрила свої двері для парафіян. Відтак у костелі діяв спортзал, магазин, бібліотека, а також цю будівлю використовувала й школа. Та на запитання куди подівся церковний інвентар – відповіді немає.

Можливо, дикі москальські варвари знищили все, як це непоодиноко робилося, а можливо, поляки поспіхом вивезли все до Польщі. Невідомо. Кілька років тому завдяки зусиллям уродженця Поточища Василя Ємчука було здійснено зовнішню реставрацію костелу. Надалі, щоб підтримувати його в належному стані, можна, до прикладу, облаштувати тут цікавий музей.

Поряд з римо-католицьким костелом центральну вулицю прикрашає старовинна мурована греко-католицька святиня св. Михаїла, якій більше 200 років. Місцеві пам’ятають, як колись біля новозбудованого храму діяв дитячий садочок, вихователями якого були сестри-монахині чину Йосафаток. Діти вчилися молитися, плести з квітів віночки, грали різноманітні ігри.

Місцеві розказують, що з окупацією Галичини радянськими військами, мешканці закопали в землю чотири дзвони, три з яких з часом розкопали, а один так і пропав безвісти.

До мурованої святині в селі було дві дерев’яних церкви – св. Михаїла й св. Миколая. І хоч церковці св. Миколая уже давно немає, частина мешканців все одно святкує празник взимку. Але знову – куди поділися дерев’яні святині ніхто ствердно не може сказати. Можливо, згоріли, а можливо, на це була інша причина. Хтозна.

Голос звучав у різних країнах

Поточище славиться не лише першим в Україні пам’ятником Івану Франку чи першим в Галичині водопровідом, але й театром та капелами, про які відомо було повсюди.

Колись драматичний гурток створив і опікувався син місцевого пароха й Городенківського декана Степана Макогонського Роман. Нині головний ідейник – Василь Савіцький. Театр села Поточища заявляв про себе наскільки потужно, що в 2003 р. удостоївся звання «народного». Остання вистава, яка була поставлена до війни – «Жартівниця». Прославили Поточище й оперний співак Теодор Юськів на псевдо «Терен», голос якого звучав у провідних країнах Європи, та капела Шадних.

У 70-і рр в селі процвітала килимарська справа. Дивовижні вишиті килими ставали окрасою сільських помешкань. Жіноцтво збиралося тихими вечорами й гуртом займалися творінням краси. Нерідко допомагали їм в цій витонченій справі й чоловіки. Нитки брали з хусток або дитячого яскравого одягу. Побачити диво-витвори можна в місцевій бібліотеці, переступивши яку, наче потрапляєш у музей. А завідує нею Ганна Семенюк, яка є справжнім ентузіастом своєї справи.

Село було національне свідоме

Поточище – колиска славного патріота України, полковника «Карпатської Січі» М. Колодзінського. І хоча батьки Михайла були римо-католиками, виховали сина в палкій любові до України. У селі донині проживає родичка каманданта Стефанія Федак, яка й поділилася спогадами:

«Батько Михайла Колодзінського заробив чималі статки за кордоном. Тож бідною родина не була. Адже Михайло здобув на той час ґрунтовну освіту. Був навіть на навчанні в Італії. Все життя присвятив написанню військової доктрини, яку писав за дорученням ОУН, адже був її видатним діячем. Це був приклад доблесного воїна й щирого патріота, який загинув, на жаль, у 37 років». Також пані Стефанія пригадує, що Михайло рідко приїжджав до Поточища, але коли бував у рідних краях, завжди давав родичам по одному злотому.

Вірного сина України удостоїли в селі пам’ятником, а також у школі облаштували кімнату-музей, якою опікується вчителька історії Оксана Залецька. Ініціатором її створення був заступник директора КЗ «Центр культури і мистецтва» м. Городенки, історик-краєзнавець Ярослав Левкун.

Загалом у Поточищі колись було 33 учасники УПА, що говорить про національну свідомість села. Що символічно, нині кордони держави захищають 34 поточищан. Про високу свідомість мешканців говорить і великий заквітчаний хрест, присвячений жертвам Голодомору. Згодімося, не в кожному селі чи навіть містечку можна побачити подібне.

«Сам не гам і другому не дам»

Мабуть, кожен другий на Городенківщині куштував смачні черешні чи яблука з поточищанського фруктового саду, площа якого колись становила 500 га. Та колись, за словами старости села Володимира Бойчука, крім черешень і яблук, сад славився і малинами, полуницями, абрикосами й персиками. Тому наприкінці 80-их на початку 90-их рр. виникла ідея будівництва сокоекстрактного переробного заводу, продукцію якого збували й за межами Городенківщини. Місцеві досі пам’ятають смак варення і яблучного соку. Та після розпаду колгоспу завод, мабуть, збанкрутував.

Нині він у занедбаному стані. Його власником є киянин і носить назву ТЗОВ «Поточищанський консервний завод». Підприємець відновив лише один корпус заводу, де влітку виробляють мінеральну воду «Корона Карпат». Але в загальному завод, на жаль, пустує. Найгірше те, що не відновлюючи й не осучаснюючи його, київський підприємець навіть гадки не має продати дбайливим інвесторам, які неодноразово хотіли придбати запустіле приміщення. Про таких людей є чудова приказка – «сам не гам і другому не дам». Такі сумні реалії.

Робити неможливо у ці дні

Нині власником фруктового саду, який нині займає лише 70 га, є дбайливий господар Мирослав Козло, який починав свою господарську діяльність із посади комбайнера ще в колгоспі. Нині пан Мирослав – керівник фермерського господарства «Поточище», яке обробляє 2300 га землі. Займається також і тваринництвом. Загалом підприємець надав місцевим 90 робочих місць. За його словами, нині, у час війни, бізнес вести непросто, та не може підвести людей, яким дав роботу.

Надала роботу місцевим мешканцям і ФГ «Родина-2012».

Тому Поточище не занепадає, хоча є чимало проблем, які потребують вирішення. Але вболіваючи за рідне село, можна зробити неможливе. Це доводять привітні люди, які гордяться своєю маленькою батьківщиною.

Юлія МАРЦІНІВ, "Галицький кореспондент"


Переглядів: 69 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024