Реставрація ніколи не була легкою справою. Якісно і ретельно відновити вишукані декоративні елементи столітньої давності – завдання непересічної складності. Втім, як і продирання через бюрократичну плутанину документів та цифр, іноді потрібних для цього…

Сюрприз під радянською фарбою

Марія Козакевич – громадська діячка, автор ініціативи #ФранківськЯкийТребаБерегти, вже має досвід у сфері відновлення історичних дверей в обласному центрі. Вона розповідає: коли двері знімали з будинку, ніхто навіть не здогадувався, що під шарами фарби радянських часів – не просто метал, а й декоративні елементи.

«Ці сторічні двері з будівлі за адресою вул. Грушевського, 42 – вона є пам’яткою архітектури, – каже активістка. – Виконано їх у стилі сецесії, а створено і встановлено у 1900-х роках. Сам по собі будинок теж чудовий, але має проблеми – обсипаються кам’яні кронштейни під балконом, стирчить арматура, протікає дах. Ми вирішили відреставрувати ці двері: з них наразі зняли фарбу, а ось цей сірий колір – справжній, достовірний. Раніше вони були покриті кількома шарами фарби – зеленої, сірої, коричневої чи ще якоїсь. Після того, як були зняті ці шари, виявилось, що внизу є декоративні вставки з латуні – дуже сильно пошкоджені, їх, здається, намагалися чимось зрізати мисливці за кольоровими металами. Ці елементи стали для нас сюрпризом, і тепер ми спробуємо відновити їх. Роботи виконуватимуться у майстерні засновника «Свята ковалів» Сергія Полуботька – ми з ним вже реставрували двері на вулиці Труша».

Місцеві ковалі отримали непросте завдання: відновити старовинні латунні прикраси. Марія та Юрій Козакевичі вирішили допомогти їм у цьому, привізши до Франківська по-справжньому «важку артилерію» – німецького коваля та реставратора Андреаса Альтгамера. Прізвище майстра, який наразі працює в складі команди реставраторів у Львові, перекладається як «старий молот», а його досвід у сфері відновлення старовини – 40 років. В Україні коваль перебуває за програмою співпраці Львівської міської ради та німецького товариства GIZ. Це товариство співфінансує реставраційні роботи у місті Лева, і кількість відновлених ними об’єктів вже йде на десятки. Там з каменем, деревом та металом працює ціла команда реставраторів – і вони також вчать львівських майстрів, ділячись з ними секретами ремесла.

«Двері надзвичайно гарно виконані», – не без захвату в очах говорить Андреас Альтгамер. – Збереглися вони в цілому непогано, проте роботи буде чимало. Зокрема, дуже важко буде відтворити ту аплікацію, яка була виконана з латуні. Це все доведеться робити руками. Було б легше, якби у вас в Івано-Франківську були промислові підприємства відповідного спрямування. Тож легким це завдання явно не стане – проте і неможливим воно не є».

У дверях не вистачає деяких елементів, зокрема профілів та латунного декору, тож ковалі думають, як відновити це все. Є кілька способів виготовляти форми для металу, і всі вони досить дорогі, а потрібно вкластися в бюджет проекту. Його, до речі, надала Івано-Франківська міська рада – це 50 тисяч гривень, які 23 липня пообіцяв виділити Руслан Марцінків. Мер тоді зазначив, що влада завжди відкрита для співпраці з ініціативними та активними мешканцями, які не стоять осторонь такої важливої справи, як збереження історичної спадщини.

Застарілі стандарти реставраційної бюрократії

Сергій Полуботько, засновник відомого фестивалю «Свято ковалів» та голова однойменної громадської організації, пояснює: перші кроки в реставрації вже зроблено, стару фарбу знято, фронт робіт намічено.

«Ми спершу взагалі не знали, що там є латунь, а тепер ця нижня частина стане найпроблематичнішою. Забраклі металеві частини самих дверей ми замінимо без особливих проблем, а от задля латунних якраз і викликали пана Альтгамера – людину, яка має в цьому значний досвід. Він підказав нам декілька шляхів, але всі вони досить затратні. Все потрібно змоделювати, як скульптуру, робити форми або діяти методами витиснення, набивання, пресування. Маємо при цьому суворі рамки бюджету – 50 тисяч гривень», – каже коваль, втім, одразу ж додає: через бюрократичні складнощі отримати ці гроші дуже важко.

За його словами, налагодженого механізму отримання цих грошей наразі немає, а робота з кошторисами часом затягується більше, ніж робота з самим об’єктом. Вся проблема – в застарілих ДБНах, тобто державних будівельних нормах. Це нормативні документи, які регламентують абсолютно все у сфері відновлення старовини. А оскільки там дуже часто прописані дивні цифри та умови, доводиться викручуватися.

«У Львові вже є досвід таких робіт і написання подібних кошторисів, в Івано-Франківську – ні, – описує проблему Полуботько. – Хоча і львів’яни казали, що написати ретельний кошторис надзвичайно складно. Всі бояться перевірок від КРУ, які можуть причепитись до будь-якого нюансу і заявити, що ми вкрали ці гроші. В ДБНі, наприклад, написано, що слюсар має на таку-то операцію 10 годин, а оплата за годину становить 20 карбованців (!). Інший працівник має зробити форму, ще один – ще щось, і за цими нормами виходить, що двері обходяться максимум в 3000 гривень. І рівно таку суму ми можемо отримати на них з бюджету, не більше. Там банально немає потрібних нам ковальських операцій – є суто будівельні, і є ще пункт «реставраційно-ремонтні роботи», де розписано вартість роботи столяра чи зварника. Все це – радянські документи, які оновили вже за часів незалежної України, але в реставраційні нюанси ніхто не вникав, тим більше, коли мова про такий унікальний об’єкт».

Втім, ковалі вже розуміють, в якому напрямку рухатись і як відновити старовинну красу металевих дверей, а активістам все-таки вдалося знайти досвідчену в сфері написання таких кошторисів людину. Тож всі налаштовані оптимістично, а це, мабуть, головний компонент успіху. І столітні двері мають всі шанси знову засяяти на вулиці Грушевського.

Тарас ВОЛОШИН