Останніми роками в нашому місті перейменовано багато вулиць, і містяни все ще не звикли до нових назв та продовжують блукати у «лісі» імен та особистостей.
Ми спробували уважніше придивитися до цих нових героїв нашого міського простору і з’ясувати, наскільки вони пов’язані з життям та історією Івано-Франківська. А заодно дізнатися щось цікаве і про самі вулиці, пише Західний кур’єр.
Позбуваємося радянського минулого
В 2022-2023 роках в Івано-Франківську відбулося кілька «хвиль» перейменувань. Так, у 2022 році свої назви змінили 25 вулиць, у тому числі й така важлива міська артерія як вулиця Гаркуші. Вона сполучає розвилку вулиць Грушевського – Василіянок -Грюнвальдської з вулицею Лепкого, повертає ліворуч і вливається у вул. Залізничну. Ця вулиця існує з 1870-х років.
Перший раз ми бачимо її на карті міста в 1877 році. Тоді вона одержала ім’я Мечислава Романовського – польського поета і повстанця проти російського царату. Після проголошення ЗУНР вулиця носила ім’я Лесі Українки, а за німецької окупації називалася вулицею Коновальця. В1944 році радянська влада назвала її іменем полковника Миколи Гаркуші, військова частина якого брала участь у визволенні міста від гітлерівців. Під час боїв Гаркуша загинув, а його тіло поховали на меморіальному військовому цвинтарі.
В 2022 році вулиця отримала ім’я Михайла Мулика (1920-2020), який у 1937 році вступив до лав ОУН. З вересня 1943 року він служив радистом у дивізії «Галичина», згодом потрапив у радянський полон і два роки просидів у в’язниці. Потім його позбавили волі ще на десять років і на п’ять років – громадянських прав. Мулик відбував покарання на вугільних шахтах у Московській області та в Республіці Комі. Із заслання повернувся в 1958 році. Оселився у Станіславі, а в 2017 році ще й отримав звання почесного громадянина Івано-Франківська. Михайло Мулик написав вісім книжок про український визвольний рух. Цікаво, що і Гаркуша, і Мулик, були тісно пов’язані з нашим містом, проте перший був представником радянської армії.
Того ж року місто вшанувало ще кількох борців за волю України. Так, вулиця російського професора мінералогії Докучаєва була названа на честь Євстахія Джанджаласа, керівника Станіславського районного проводу ОУН, вулицю імені радянського педагога Макаренка перейменували на честь Івана Федика, стрільця боївки Станіславського районного проводу ОУН, вулицю червоного партизана Руднєва – на честь Святослава Пахолківа, сотенного сотні УПА «Бистрі», вулицю російського мандрівника Пржевальського – на честь Теофіла Бедрія, політвиховника сотні УПА «Лісовики». Не забули й про новітніх борців за волю України – наших краян Дмитра Коцюбайла і Віталія Мерінова, чиїми іменами у 2023 році назвали вулиці Урожайну і Нову.
На мапі міста з’явилися також дві вулиці, присвячені видатним українським митцям. Так, вулиці Чайковського дали ім’я Василя Сліпака – українського оперного співака, учасника Революції гідності та бойових дій на сході України. Цікаво, що з 1925 року вона називалася вул. Святого Миколая.
Першу назву ця вулиця отримала ще в 1900 році. Її назвали Котовською на честь дуже побожного польського шляхтича Адама Котовського, який пожертвував увесь свій маєток церкві. З 1945 року ця вулиця носила ім’я російського композитора Петра Чайковського. Вулицю імені російськомовного публіциста і письменника Володимира Короленка, що відходить від вул. Гриневичів, назвали на честь Віри Левицької – видатної української театральної акторки. Втім, життєві шляхи Василя Сліпака і Віри Левицької не були пов’язані з нашим містом.

В листопаді 2022 року на мапі Івано-Франківська з’явилася краєзнавча цікавинка. Міська рада дала нову назву провулку, який з’єднує вулицю Івана Франка та будівлю Головного управління ДСНС України в Івано-Франківській області. Цей провулок назвали в честь Владислава Мюльна – міського будівничого, багаторічного голови пожежної охорони Станиславова, який чимало зробив для безпеки і процвітання міста. Цьому перейменуванню посприяла й авторка цих рядків. Ще однією даниною історичному минулому стала вулиця Потоцьких. Так назвали вуличку, яка проходить повз Палац Потоцьких та з’єднує вулиці Шпитальну і Дністровську.
Замість Шеремети – жінка-офіцер, замість Рєпіна – генерал
Під перейменування потрапили також вулиці, які знаходяться в центрі міста чи неподалік від центру. Так, нову назву отримала вулиця Шеремети, яка належить до найстаріших у місті. Історія цієї вулиці розпочалася наприкінці XVII століття, коли Потоцькі звели собі палац на північно-західній околиці Станиславова. Тоді й виникла вуличка, яка з’єднувала магнатську резиденцію з площею Ринок. Її початкова назва невідома. Ім’я, яке зафіксоване в історичних джерелах, вона отримала вже за австрійської влади.
У колишньому монастирі тринітаріїв австрійці розмістили в’язницю та окружний кримінальний суд, який в народі прозвали трибуналом. Звідси й назва – Трибунальська. В 1958 році більшовики назвали її ім’ям червоного партизана Петра Шеремети. В 1922 році він у складі невеликого загону переправився з Радянської України через Збруч до Галичини і намагався підняти тут антипольське повстання. Проте після кількох протестних акцій партизанів заарештували польські прикордонники і незабаром стратили.
В 2023 році вулицю Шеремети перейменували на честь Олени Степанів – української дослідниці історії та географії, першої у світі жінки, офіційно зарахованої на військову службу у званні офіцера, чотарки УГА. Вона народилася на Львівщині, померла у Львові, і загалом, судячи з біографії, з нашим містом пов’язана не була.

Вуличка, що поєднує вул. Лепкого з вул. Марійки Підгірянки, з 1945 року носила ім’я художника Іллі Рєпіна. Хоч його й приписують до російських живописців, насправді він народився в Чугуєві на Харківщині, а його учнями були деякі видатні українські художники. На українську тематику написано чимало його творів, зокрема картина «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». До речі, першу назву цій вулиці теж дали на честь художника – поляка Артура Ґротґера, представника романтизму. Вулиця виникла на початку XX століття, а першу назву отримала за ухвалою міської ради 28 жовтня 1909 року.
Вулиці Рєпіна дали нове ім’я – Миколи Арсенича-Березовського. Він був пластуном, одним із дев’яти генералів УПА, лицарем Золотого Хреста Заслуги. Важливо, що він походив з нашого краю, адже народився 27 вересня 1910 року в селі Нижній Березів, яке знаходиться в Косівському районі Івано-Франківської області.
Вулиця Юліана Пелеша повернулася!
В 2023 році відбулося перейменування вулиці Крайківського, яке дуже потішило і навіть викликало ефект «дежавю». Адже її назвали на честь Юліана Пелеша, а вулиця з такою назвою вже була у Станиславові! Тепер це вулиця Академіка Гнатюка. Новітня вулиця Пелеша розташована на теренах колишнього Княгинина-Села і простяглася від стику вулиць Гарбарської та Ковальської до вулиці Промислової. Вона відносно молода, адже виникла й одержала назву близько 1970 року.
Юліан Пелеш (1843-1896) був першим греко-католицьким єпископом Станиславова і очолив єпархію, засновану в березні 1885 року. 1 листопада 1885 року в церкві святого Юра у Львові відбулося висвячення Пелеша на станиславівського єпископа. 9 січня 1886 року він прибув на станиславівський вокзал, де його зустріли бургомістр Іґнацій Камінський, депутати міської ради й представники духовенства. Юліан Пелеш одразу ж взявся за організацію діяльності єпархіальних підрозділів, усіляко намагався активізувати церковне життя, виступав за захист прав Церкви в австрійському парламенті. За скаргою Юліана Пелеша 26 березня 1889 р. апеляційний суд у Львові видав наказ не призначати українцям судові розгляди у дні, які припадали на їхні національні та релігійні свята.
Великою заслугою єпископа його сучасники вважали сприяння мирним стосункам поляків з українцями, їхній співпраці у соціальних та релігійних цілях. В липні 1886 року станиславівське Товариство любителів музики святкувало 15-річний ювілей свого заснування і з цієї нагоди видало святковий випуск одноденної газети. Єпископ Юліан Пелеш склав для неї вірш українською і польською мовами під заголовком «Згода будує – незгода руйнує», в якому закликав обидві громади міста об’єднуватися заради спільного блага. Пелеш очолював єпархію Станиславова до 1891 року, після чого був призначений єпископом у Перемишлі, де проживав до своєї смерті в 1896 році.
Що стосується старої назви вулиці, то залишається тільки дивуватися, як вона так довго протрималася на мапі міста. Адже Пантелеймон Крайківський (1891-1945) був діячем комуністичного руху в Галичині. Зокрема він засновував комуністичні гуртки, брав участь у створенні Комуністичної партії Східної Галичини. Протягом 1923-1928 років був членом політбюро комуністичної партії, яка за Польщі була заборонена і діяла нелегально. Згодом він загинув від рук чи то енкаведистів, чи то членів ОУН, адже дані про його загибель суперечливі.
Які ж висновки можна зробити щодо цих перейменувань вулиць? Передусім варто порадіти, що наше місто ще більше віддалилося від радянського минулого. Що менше російського і радянського на мапі міста, то краще. Адже насправді є різниця, як називаються вулиці, бо ці назви – теж важлива частина нашого міського простору. Однак хотілося би, щоб на мапі Івано-Франківська було якомога більше назв, пов’язаних саме з нашим містом і його історією. Це спонукатиме мешканців більше цікавитися нашою минувшиною і додасть Івано-Франківську унікального, тільки йому притаманного колориту.
Вуличні цікавинки
На мапі нашого міста досі є вулиця Дашевського, принаймні її показують карти Google. Краєзнавець Іван Бондарев зазначає у книзі «Легенди і бувальщини Івано-Франківська», що колись ця вулиця називалася «Дашавская». Ця назва мала нагадувати про велике газове родовище поблизу однойменного села на Львівщині. В 1990-х роках якийсь чиновник «українізував» цю назву. І тепер в Івано-Франківську є вулиця, названа на честь людини, якої ніколи не існувало.
В тій же монографії читаємо, що в нашому місті є вулиця, назва якої виникла через неправильний переклад. За Другої Речі Посполитої вулиця Зв’язкова називалася Zwiazkowa, але цю назву правильніше було би перекласти як «Профспілкова», бо вона походить від словосполучення «zwiazekzawodowy», тобто профспілка. Але радянські чиновники не особливо заморочувалися тонкощами перекладу.
Незвичну назву за німецької окупації мала теперішня вулиця Івана Федика (раніше Макаренка). Вона називалася Шведська. Залишається незрозумілим, чому її так назвали, адже про шведську громаду нашого міста ніхто досі не чув.

Олена БУЧИК