Станиславівські німці були, без перебільшення, унікальною громадою в історії нашого міста. В кінці ХІХ ст. вони компактно оселилася на південному сході від Станиславова, де виникло нове поселення Княгинин-Колонія. У 1904 р. їхній духовний лідер Теодор Цьоклер почав видавати газету «Євангельський общинний листок», з якої ми дізнаємося про щоденне життя німецьких колоністів. Чим же жила ця активна й діяльна спільнота, якими були її радощі й проблеми?

Нові заклади і ювілеї
У грудні 1908 р. часопис повідомив про ювілей німецької школи (нині вул. Лепкого, 9). З нагоди 60-річчя правління цісаря Франца-Йозефа та десятиріччя школи 2 грудня 1908 р. учні та вчителі організували свято. Численних гостей привітали урочистою промовою і гарним віршем, складеним на честь події. На сцені стояв святково прикрашений бюст цісаря, а учні влаштували навколо нього театралізовану виставу. Школярі були в костюмах, які представляли кожен коронний край Австро-Угорщини, і символічно складали цісарю присягу вірності. Згодом учні представили кілька сценок з початків правління імператора, і всі присутні були захоплені талантом юних акторів. Трохи несподіваним стало завершення святкового вечора. Школярі зіграли п’єсу-казку «Зачарована жаба», в якій ішлося про сміливого хлопчика, якого зачаклував злий чаклун і врятувала добра фея. Вистава була трохи затягнутою, але публіка все ж подякувала юним акторам гучними оплесками. Протягом святкового вечора також підбили підсумки роботи школи за 10 років. Кількість учнів за цей період зросла зі 119 до 378. Серед них було 146 дітей євангелістів з німецької колонії, 108 дітей з дитячого будинку, 46 римо-католиків, 12 греко-католиків і 66 євреїв. Невелика зала школи не могла вмістити всіх гостей, тож вечір із тією самою програмою довелося повторити в суботу, 5 грудня.

Ще одна радісна подія відбулася 27 квітня 1913 р. – гуртожиток для молодих вікаріїв «Паулінум» відсвяткував п’ять років діяльності. Він містився у мансарді будинку за теперішньою адресою вул. Незалежності, 89. На честь цієї дати вирішили трохи модернізувати будинок. На другому поверсі знаходились квартири, які здавалися в найм, а на третьому поверсі відкрили новий конференц-зал, бібліотеку і простору їдальню.
Будинок, де знаходився, «Паулінум», урочисто відкрили й освятили 26 квітня 1908 р. Його збудували на гроші благодійників – пані Емми Шмідт та пана В. Ф. Шмідта, які пожертвували значну суму – 5600 корон.
5 травня 1913 р. урочисто освятили будинок «Сарепта», який теж побудували за кошти жертводавців. Зараз будівля належить Торгово-промисловій палаті. Тут працювали сестри милосердя, які доглядали дітей. На свято завітали численні гості, але самого благодійника, нафтового магната пана Кауфмана, власника великої компанії в Солотвині, на заході не було, бо він був у від’їзді. Замість нього була присутня дружина Ельза Кауфман з двома синами. Георг Кауфман, один з синів нафтового магната, навчався у Кембриджі, але спеціально прибув для того, щоб узяти участь у святкуванні. Був присутній і представник нафтового підприємства пана Кауфмана – директор Айхгорн з Солотвини.
Всі будівлі закладів Цьоклера і євангелістська кірха у той день прикрасили різнокольоровими прапорами в честь цієї радісної події. Свято почалося з урочистої молитви й промови Цьоклера. Потім гостей запросили до святково прикрашеної кірхи, де їм продемонстрували фотографії зі щоденного життя й становлення благодійних закладів. Особливо цікавими були знімки свердловин, у яких знайшли нафту. Саме цій нафті новий заклад завдячував своїй появі. Паузи в перегляді знімків заповнював своїм співом хор дівчат з дитячого будинку. Завершилося свято урочистою службою й вечерею, під час якої гості спілкувалися у невимушеній атмосфері.
На початку червня того ж року відкрили ще один благодійний заклад – будинок «Зоар». Його придбали також на пожертви пана Кауфмана. Це був маленький будиночок з двома кімнатами й допоміжними приміщеннями. Керувала цим міні-притулком вдова, яка раніше сама користувалася послугами благодійної організації. Під її опікою в будиночку поселилися дещо незвичні жильці – жінка віком більше ста років (!), розумово недорозвинута дівчинка, якій було важко жити з іншими дітьми в притулку, і хвора мати з маленькою дитиною. Першого серпня відбулося ще одне відкриття – запрацював будинок-притулок для самотніх старших людей «Сунем».
Новини з сиротинця
Теодор Цьоклер і його дружина Лілі активно займалися благочинною діяльністю, зокрема утримували сиротинці для дівчаток і хлопчиків. Тож не дивно, що газета німецької громади регулярно повідомляла про події з життя цих закладів. Так, з новин цього часопису ми дізнаємося, що у червні 1909 р. до сиротинця поступив дев’ятимісячний хлопчик Якуб К. Дитина походила з дуже убогої родини і утримувалась у жахливих умовах. Маленький Якуб став наймолодшим мешканцем сиротинця. Вихователька хлопчачого відділення була надто завантажена, тому він мусив стати єдиним хлопчиком серед дівчат, бо його помістили у дівчаче відділення. Аж до зими хлопчик важко хворів – далися взнаки випробування і голод, які він встиг пережити за своє коротке життя. Але на весну почав одужувати на велику радість виховательок.
У жовтні 1908 р. з’явилося повідомлення про руського (тобто українського) хлопчика, який знаходився в сиротинці вже 5 років, і цей заклад його повністю утримував. Він був сином вдови-русинки, яка мешкала в селі. За згодою матері хлопчика охрестили в римо-католицькому обряді, але у метриці дитини запис про хрещення був відсутній. Матір і керівники сиротинця намагалися привести в порядок документи, бо без цього у хлопчика могли виникнути проблеми зі вступом на навчання. Але для цього потрібно було близько 20 корон для оплати зборів у різних установах. Керівництво сиротинця через газету звернулося до милосердних громадян, щоб вони пожертвували цю суму, адже убога матір була не в стані її оплатити.
У 1909 р. з нагоди дня народження Лілі Цьоклер жіноче об’єднання німецької колонії вирішило зробити їй небанальний подарунок – взяти під опіку одну дитину з сиротинця і зобов’язатися щороку виплачувати на її утримання 150 корон. Преса і сама пані Цьоклер у захваті відгукувались про цей подарунок і називали його справжнім тріумфом християнської жертовності. На той час у сиротинці Цьоклерів проживали 164 вихованці. 104 з них повністю знаходились на утриманні закладу, для решти дітей знайшли опікунів, які вносили на їхню користь більші чи менші суми. Кошти на утримання однієї дитини складали 285 корон у рік чи 23,81 корон у місяць.
Цікаві події зі щоденного життя
У жовтні 1908 р. в німецьких колоністів гостювали представники польського об’єднання противників алкоголю. Член цього об єднання, професор Чапчинський, протягом двох вечорів читав мешканцям колонії пізнавальні лекції про вплив алкоголю на організм людини. Він демонстрував численні зображення й таблиці і навіть хімічні досліди. Цей візит викликав інтерес у громади й багато позитивних відгуків. «Таке зближення однодумців можна лише вітати, – писала газета німецької громади. – Чому ми не можемо разом боротися проти алкоголізму, цього ворога людськості, адже це спільна мета всіх добрих християн, незалежно від релігійних чи національних відмінностей? Ми повинні простягнути одне одному руки – католики, протестанти, поляки, русини чи німці – і разом працювати над нашими завданнями на благо людськості».
В одному з номерів місцевого часопису «Ревера» в 1911 р. була надрукована стаття про діяльність Цьоклера та його закладів. В ній ішлося про жорстоке поводження з польськими дітьми. Начебто один з вихованців утік, і його знайшли вартові на дорозі, геть замерзлого. Хлопчик, плачучи, розповідав, що він поляк, і вихователі карали його за те, що розмовляв польською мовою. Цьоклер пізніше спростував це повідомлення й зауважив, що в цій прикрій ситуації навіть було трохи гумору. Хлопчик, про якого писала газета і над яким начебто знущалися за польську мову, був насправді сином вдови німецького колоніста. Втік він через те, що його в школі… змушували вчити польську мову. Йому трохи набридло вчитися , а крім того, він скучив за домівкою, повернувшись до школи після канікул. Коли цей учень потрапив до закладу Цьоклера, то жодного слова не говорив по-польськи. Саме в школі він вивчив мову й пізніше склав іспити до польської гімназії. Таким чином, правдивим у статті був лише той факт, що хлопчик утік.
Газета «Євангельський общинний листок» проіснувала аж до 1939 р. і виходила навіть у часи Першої світової війни. З рекламних оголошень у цьому виданні можна більше дізнатися про побут колоністів. Наприклад, у квітні 1907 р. газета розмістила рекламу майстерні білошвейок, де працювали дівчата з сиротинця, які пройшли відповідне навчання. На вулиці Франца-Йозефа, 7 (нині вул. Незалежності) працювала майстерня німця Георга Швандера, який надавав палітурні послуги й виготовляв рамки для картин. Незважаючи на підкреслено релігійний зміст видання, більшість матеріалів написана виразною й емоційною, а не «сухою» мовою, що переконливо свідчить: життя станиславівських німців було сповнене не лише важкою й добросовісною працею, а й розмаїттям емоцій.

Олена БУЧИК