У селі Іванівці Коломийського району чоловіки з роду Мочернюків були знані на усі сусідні села, як добрі боднарі. Нині сімейну традицію продовжує і Василь Мочернюк. Чоловік виготовляє бочки на замовлення для ґаздинь та лагодить старі, ще дідівські.
Аби бути у формі Колись село Іванівці носило назву Рубань, а нині так називається лише один з присілків. Місцеві люди кажуть, що назва села пішла від якогось Івана, який поставив біля шляху хату і корчму. Зачастили до нього люди, бо корчма стояла на так званому «татарському шляху», нині траса Коломия — Яремче. Потім і собі хати стали будувати та оселятися у тих землях, а село назвали — Іванівцями. На обійсті Мочернюків «Репортер» зустрічає сам господар, пан Василь — старенький сивий чоловік з міцними натрудженими руками. Каже, що хоч бондарство у родині і сімейне ремесло, але сам бочки почав робити не так давно, а лиш коли пішов на пенсію. «Дивився, як колись ті бочки дід робив, а потім батько. Вони робили це професійно і за тиждень могли з десяток бочок зробити, — каже він. — А я почав робити, аби, як то кажуть, не втратити форми на пенсії. А потім вже люди стали приносити старі бочки, аби полагодити чи просили зробити нову. От почав згадувати, як то колись робилося». До речі, у майстерні пана Василя серед дерев’яних дощечок та інструментів красується і стара діжка. «То ще дідо її робив», — з повагою говорить про реліквію Василь Мочернюк.
Тільки дубові Як колись його дідо та батько, Василь Мочернюк робить бочки лише з дуба. Чоловік ознайомлений навіть з технологією вироблення віскі й сам робить зігріваючий напій, не гірший за оригінал. «У випаленій дубовій бочці настоюють віскі. Бочку випалюють зсередини, потім заливають спирт, він настоюється, дістає колір, очищується — от і маєте віскі, — пояснює «на хлопський розум» боднар. — А у нас що роблять? У дубову бочку заливають самогонку, вона там настоюється і через п’ять років маєте коньяк». Але такий коньяк з дубової бочки роблять лише у Мочернюків. Пан Василь настоює потрішки для себе та й гостей частує. «Дубові бочки взагалі унікальні, — продовжує майстер. — Якщо заквасити у такій капусту, то вона завжди виходить хрумка. Так само і огірки. От кусаєш, а вони у роті хрум-хрум. А от коли заквасити у пластмасовій — м’яке і на смак геть не таке смачне». Боднар каже, що нині на область є може зо два-три майстри, які роблять суто дубові бочки. Є такі, що виготовляють з ялиці та липи. Але для закваски вони не годяться. Липові бочки добрі хіба для меду.
Дідова технологія Нині часто до пана Василя «на долонях» приносять старі бочки, аби той полагодив, бо геть порозсипалися. Цікаво, що іванівецькі ґаздині і досі використовують діжки для закваски чи зберігання борошна. А буває хтось на подвір’я привезе невеликого дубового ковбана, аби пан Василь зробив з нього нову бочку. Робить. «Той ковбан треба колоти, бо з різаного нормальну бочку не зробиш, — розповідає боднар. — Колють на такі клепки. Таких треба з 20-25. Потім обтесують, а далі обробляють гебляркою. Покійний батько міг за тиждень з десяток бочок на сто літрів зробити». Далі ті клепки пан Василь складає в один оберемок, насаджує на металевий обруч та кладе його у великий бак з водою. Там кип’ятить дубові заготовки з вісім годин. «Так дуб стає м’якішим, — пояснює пан Василь, — і тоді його обмотують линвою — металевим тросом. Скручують поки не дістає вигнутої форми. Потім треба дивитися, де підігнати обручами, а де притиснути клепочку, а де очеретяного листя у шпарки забити, бо є добрим ущільнювачем. Потім тую бочку заливають водою, аби вона набухла. А ще буває вкидаю кулак кукурудзяної муки — також забиває шпарки». Пан Василь каже, що така бочка не має стояти сухою, що навіть коли капусту з’їдять, то все одно треба залити водою, аби не зсохлася. Виявляється, є спеціальна методика для вироблення окремо бочок для вина, а окремо для квашення. «Бочка для капусти зсередини має бути дуже ретельно вигладжена, а для вина — навпаки, — розказує майстер. — Основний принцип у тому, аби виноградний сік витягував з поверхні того необробленого дуба ті речовини, які надають вину якогось особливого смаку». Поки іванівецькі ґаздині будуть квасити капусту, доти й буде жити бондарське ремесло у Іванівцях. А ремесло є кому передавати. Чоловіки у Мочернюків не перевелися. СВІТЛАНА ЛЕЛИК
| 
