У Галицькій центральній районній бібліотеці відбувся круглий стіл на тему «Памво Беринда — видатний син Галицької землі». У ньому взяли участь люди, які зацікавилися його життям і творчістю. Це працівники Національного заповідника «Давній Галич» Любов Бойко, Марія Костик, журналіст Мар’ян Грінер, іван Драбчук, бібліотекар Богдана Кривоніс, яка власне і виступила ініціатором такого засідання. Приємною несподіванкою було й те, що того дня до Галича завітала аспірант кафедри української літератури ЛНУ ім. І. Франка Юлія Сливка, яка працює над кандидатською дисертацією про життя і творчість П. Беринди, а тому добре обізнана про цього історичного діяча.
Памво Беринда — видатна постать культурно-освітнього руху Галичини та України першої половини XVII століття. На жаль, він не залишив про себе майже ніяких біографічних даних. Окрім його друкарської та просвітницької діяльності, відомі лише написані ним вірші, передмови й післямови до виданих ним книжок, гравюри. Дотримуючись архаїчної традиції, за якою розглядав власну працю як служіння Богові, друкар не підкреслював свого авторства і приховував своє ім’я за вміщеною у деяких виданнях монограмою «ПБМ», що розшифровується як «Памво Беринда — монах».
Його ім’я на скрижалях нашої історії стоїть поряд з іменами Петра Могили, Григорія Сковороди та інших діячів пізнього українського середньовіччя. Однак якщо ці імена відомі багатьом, то при опитуванні, хто такий Памво Беринда, тільки освічені українці можуть пригадати, що його ім’я пов’язане із друкарством. Тому в Давньому Галичі вирішили цю ситуацію виправити.
Народився Памво (світське ім’я якого Павло), найвірогідніше, в Єзуполі (тепер Тисменицького району) не раніше 50-х і не пізніше 70-х pp. XVI ст. Колись це містечко називалося Чешибіси і розташовувалося в районі теперішньої Духової Криниці. Про те, що він походив із Прикарпаття, свідчать місцеві діалектизми, зафіксовані в його фундаментальній лексикографічній праці «Лексикон словенороський, альбо імен толкованіє». Невідомо, де саме Беринда здобув освіту, ставши висококультурною людиною, блискучим знавцем церковнослов’янської мови. Крім того, він вільно володів грецькою, латинською та іншими мовами. Павло Беринда не був шляхтичем, бо в такому разі він вмістив би свій герб у «Лексиконі...», виданому власним коштом. У працях Памви є лише його друкарський знак із зображенням молодого місяця і зірки.
Памва Беринду, очевидно, з навчання у Крилосі, добре знав львівський єпископ Гедеон Балабан, котрий не приєднався до унії і, залишившись у православ’ї, розгорнув активну видавничу діяльність. З його допомогою Львівське братство викупило заставлену після смерті Івана Федорова друкарню. Однак погіршення взаємин між владикою і братством призвело до того, що він влаштував в єпископському маєтку в Стрятині (поблизу Рогатина) власну друкарню, яку очолив небіж єпископа Федір Балабан. 1604 р. тут побачив світ друком «Служебник», а 1606 р. — «Требник». Тут же Беринда зайнявся підготовкою «Лексикона...», який укладав майже 30 років, досконало оволодів друкарською справою, а також брав участь і у виданні «Євангелія учительного», випущеного 1606 р. друкарнею Гедеона Балабана в с. Крилосі.
Стрятинсько-крилоські видання, як відзначають дослідники, оригінальні за своїм оформленням: у заставках використано нові ренесансні мотиви, у тексті вперше в практиці книгодрукування на українських землях вміщено сюжетні гравюри-ілюстрації, ініціальні літери прикрашено надзвичайно багатим орнаментом із зображенням людей і звірів. Дослідники висловлюють гіпотезу, що в оформленні стрятинсько-крилоських стародруків брав участь саме Памво Беринда, котрий досконало оволодів технікою гравірування на дереві.
Пізніше він працював у Перемишлі, Львові та Києві, де став головним друкарем друкарні Києво-Печерської лаври і без якого не обходилась жодна із підготовлених у ній книжок. На жаль, у Галичину він уже не повернувся, помер 13 липня 1632 року у Києві і був похований в Лаврському Успенському соборі. На його надгробній плиті містився напис: «Памво Беринда, коректор книг і управитель типографії печерської, протосингел святого отця патріарха єрусалимського, людина вчена, залишив «Лексикон словенороський» і по трудах чернечих, сповідничих і друкарських тут спочив».
На круглому столі у Галичі прозвучала слушна думка про відновлення у Галичі премії ім. Памва Беринди, якою раніше нагороджували журналістів за висвітлення минулого та сьогодення Галича. Хоча, як на нас, ця премія могла б бути стимульною нагородою для галичан і в галузі культури. Також учасники засідання висловили думки щодо присвоєння імені П. Беринди вулицям у Галичі та Івано-Франківську та ініціювали випуск пам’ятних монет, конвертів й іншої друкованої продукції на його честь. Також варто було б перевидати й основну працю його життя — фундаментальний «Лексикон...», але не фотомеханічним способом, як це було зроблено у 1961 році, а «нормальним» друком. У такому разі більшість українців змогла б долучитися до його творчої і філологічної спадщини.
Після закінчення зібрання окремі з його учасників відвідали малу батьківщину П. Беринди — Єзупіль, де сфотографувались біля його пам’ятника, а також побували біля Духової Криниці, свята земля поблизу якої пам’ятає сліди малого Памва Беринди. Тут на місцевій церковці івана Хрестителя також є пам’ятна таблиця, присвячена П. Беринді. Нагадаємо, що меценатом і пам’ятника, і цієї меморіальної таблиці був уродженець Єзуполя Володимир Войцюк.
Іван Драбчук |
