Мрія будь-якого кандидата — стати депутатом. Мрія багатьох депутатів — посісти крісло спікера. Дехто з них не відмовився б і від пропозиції очолити уряд, тобто стати прем’єр-міністром. У Станиславові свого часу мешкала людина, який вдалося всього цього досягти. Одна з вулиць міста колись називалася його ім’ям. Тепер вона — Толстого, а за Польщі то була вулиця Ігнація Дашинського.
Підштаники для цісаря Майбутній парламентарій народився у 1866 році у Збаражі, в родині австрійського чиновника. Після смерті батька багатодітна родина (п’ятеро дітей) переселяється до Станиславова. Це сталось у 1875 році. Аби якось звести кінці з кінцями, мати здає частину помешкання учням місцевих шкіл. Квартира Дашинських була чимось середнім між комуналкою та казармою. Невдовзі Ігнацій записався до місцевої гімназії. Хлопець він був розумний, навіть давав додаткові уроки своїм товаришам за невеличку платню. Потім, у спогадах, Дашинський згадує, що ніколи не мав власних підручників — користався книгами більш заможних однолітків, яких натаскував по різних предметах. Під впливом старшого брата-соціаліста Фелікса Ігнацій починає займатися конспіративною діяльністю. У 1880 році на поминальні дні (1 листопада), коли польська молодь прийшла вшанувати могилу повстанця Гославського, юний підпільник розкидав по цвинтарю листівки з антиурядовим політичним віршем, що написав його старший брат. Реакція не забарилась. «Поета» кинули до станиславівської в’язниці, а 14-літнього Ігнація викликали на допити до суду, де слідчий люб’язно пригощав хлопця цигарками. Все завершилось благополучно — обох братів виправдали. Але на цьому «боротьба з австрійськими окупантами» для них не припинилась. Однієї ночі вони «прикрасили» пам’ятник цісарю Францу І, що стояв перед гімназією. На голову монарху начепили нічний ковпак, виготовлений із брудних підштаників, а обличчя, груди та скіпетр вимастили фарбою підозріло гімнячкового кольору. Поліція збилася з ніг, шукаючи вандалів, але справа так і лишилася нерозкритою. Потім брати влаштували цілий підпільний гурток, який збирався у підземеллях старої цегельні за містом. Там молоді люди, яких нараховувалось близько 30 осіб, читали заборонену літературу, фехтували, займалися гімнастикою та мріяли про звільнення від цісарського гніту. Між іншим, це не був суто польський гурток. До складу товариства входило багато українців, підпільники часто співали народні пісні. Проте в загоні виявився зрадник, якийсь Кляппер. Він усе докладно розповів директору гімназії. Терміново приїхав шеф шкільного бюро Будяковський, який дав прочухана директорові. «У Тернополі молодь п’є та грає в карти. Але я надаю їй перевагу перед станиславівської, яка політикує!». Дашинського з тріском виперли з гімназії, й жоден із навчальних закладів Галичини не хотів брати його до себе.
Депутатські війни Почались довгі скитання по містах та часті зміни роботи. Канцелярист адвокатської контори, дописувач газети, студент університету, політв’язень, емігрант. Пізніше Дашинський повертається до Галичини, і в 1891 році засновує у Львові соціалістичну партію. Навчаючись у Львівському університеті, він заприятелював із Франком і Дзвонковським, ще й закохався у сестру останнього — Юзефу. У листі Франкові він писав, що йому «хотілось б вічно гладити її волосся, щоки, обняти тільки раз — і вмерти». Але горда полячка відшила як Ігнація, так і майбутнього Каменяра. Пізніше Дашинський одружиться з акторкою Марією Пашковською. Її, напевно, можна було гладити та обнімати, не боячись померти. У 1897 році відбулися вибори до австрійського парламенту — рейхсрату. Дашинський виставив свою кандидатуру та виграв, набравши 75% голосів. За нього голосували студенти, робітники та євреї. Таким чином Ігнацій став наймолодшим депутатом парламенту.
Австрійський парламент Пост спікера або президента рейхсрату тоді займав галицький вірменин Давид Абрагамович. Він був графом і… гомосексуалістом. Про це всі знали та, як тепер кажуть, стібалися на повну. Широкої популярності набув тост графа Войцеха Дідушицького (між іншим, власника Єзуполя), який той проголосив на банкеті у присутності спікера: «Шановні пані, панове, і ти, Давиде Абрагамович!». Незважаючи на неприродну схильність, граф був мудрим політиком. Він запропонував ухвалити законопроект, який дозволяв спікеру на три доби видаляти депутата, який своєю поведінкою паралізує роботу парламенту. Це викликало справжнє торнадо обурень найбільш авантюрної частини депутатського корпусу. На президента заулюлюкали, пролунали заклики забиратись до одного місця разом зі своїм законопроектом. Але Абрагамович вперто ставив питання на голосування. В нього полетіли важкі чорнильниці та… загорнуті у папірці депутатські екскременти. (Цікаво, чи депутати наробили прямо в залі, чи заздалегідь принесли своє лайно у портфелях?). Хтось з народних обранців почав рвати перед спікером папери. Потім його таки скинули з трибуни. Святе місце порожнім не буває, тому на подіум одразу виліз молодий депутат Дашинський. Віце-президент рейхсрату Крамаж намагався прогнати самозванця, але той підняв важке бронзове прес-пап’є та неоднозначно натякнув, чию саме голову він ним проломить. Нарешті до парламенту увірвалися 80 озброєних револьверами поліцейських, які почали заспокоювати депутатів-хуліганів. Чотири стражі порядку на руках винесли волаючого Дашинського із зали. Але незабаром він повернувся. Поліціянтам довелось винаймати бричку й везти парламентарія додому. Пізніше він ще вимагав зарплату за ті три дні, протягом яких його не пускали у парламент. До речі, багато депутатів полюбляли гроші. Так, один систематично крав папір із зали засідань і відсилав його на продаж в одну з галицьких крамничок. Багато народних обранців вимагали з євреїв хабарі за отримання шинкарських концесій. Одним словом, як і нині — кожен крутився як міг.
Своя республіка На початку Першої світової Дашинський закликав «вбити ніж у спину стікаючої кров’ю Франції». Коли ж стало зрозуміло, що перемога залишиться за Антантою, пан Ігнацій пропонує будувати гільйотину для узурпаторів Габсбургів. Австро-Угорська імперія розвалилась, і Дашинський формує самопроголошений Тимчасовий Уряд Польської Народної Республіки. Столицею цього державного утворення було місто Люблін, тому паралельно вживалась назва «Люблінська республіка». 7 листопада 1918 року Дашинський призначає себе прем’єр-міністром. Разом зі своїм кабінетом, у відкритому авто, він на скаженій швидкості летить до Любліна, аби встигнути взяти владу. На залізничному переїзді шлагбаум сильно вдарив по голові новопризначеного міністра справедливості Леона Супінського. Він утратив свідомість і пролежав непритомним кілька днів. Добравшись до Любліна, Дашинський розгорнув бурхливу діяльність. Він проголосив восьмигодинний робочій день, задекларував націоналізацію копалень і великих земельних володінь. Відчувався гострий брак готівки. Бюджет республіки становив лишень 400 корон, які виявились у портфелі міністра фінансів. Дашинський звернувся за багатомільйонною позичкою до люблінських банкірів, проте ті ввічливо відмовили. Натомість, у Варшаві формувався справжній польський уряд Юзефа Пілсудського. Дашинський зрозумів, що йому краще бути поруч із сильним, тому вже 14 листопада розпустив свою республіку та приєднався до Пілсудського. Саме Дашинський став першим прем’єром Другої Речі Посполитої, щоправда, через три дні подав у відставку. Тим часом у Любліні отямився міністр справедливості Супінський. Виявилося, що тепер він — і без портфелю, і республіки.
Панське останнє слово Після відставки Дашинський продовжив політичну діяльність послом польського сейму. Спочатку він підтримував Юзефа Пілсудського, а потім перейшов до лав опозиції. Саме як опозиційного політика його обрали маршалком, тобто спікером, парламенту. Це сталося у 1928 році. Невдовзі Дашинський знову відзначився. Між депутатами і військовим міністром Пілсудським виник гострий конфлікт щодо ухвалення бюджету. У парламент прийшов сам диктатор в оточенні сотні озброєних офіцерів. Дашинський відмовився розпочинати засідання сейму, поки військові не підуть геть. У кулуарах довго переказували розмову Пілсудського з Дашинським, яка відбулась у кабінеті спікера: Пілсудський: Прошу пана розпочати парламентську сесію. Дашинський: Під багнетами, револьверами й шаблями не розпочну! — То панське останнє слово? — Так! — То панське останнє слово? — Так! — Ну й дурень, — сказав Пілсудський, покидаючи кабінет. Ввечері сейм таки запрацював. Останній раз Дашинський здивував громадськість, коли вдруге одружився, маючи 69 років. Помер він у 1936 році. В день похорон на всіх підприємствах Польщі на п’ять хвилин було призупинено роботу. Іван Бондарев | 
