У неділю, 21 липня 1912 року, Станиславів виглядав так само, як Івано-Франківськ перед Різдвом чи на Великдень. Місто наче вимерло: на вулицях ні душі, порожні цукерні, кав’ярні, більярдні, у кутках дрімають кельнери. Хоча ні! Люди є, але вони не затримуються у центрі й великими тлумами сунуть вулицями Казимирівською (Мазепи) та Баторія (Короля Данила) на околицю міста. Давайте підемо за ними і дізнаємось, що ж там відбувається.

Дванадцять хвилин у повітрі

За тиждень перед цим станиславівські газети повідомили, що над містом відбудеться перший авіаційний політ відомого льотчика графа Міхала Скіпіо дель Кампо. Спочатку захід планували провести на військовому стрільбищі за в’язницею «Діброва», де було повно місця і солдати займались стройовою підготовкою (тепер це район між Сорохтея і Петлюри). Однак гарнізонне начальство не дало дозвіл, тож довелось шукати інше місце. Ним виявився так званий «Лан за Бельведером, біля міської газовні». Якщо згадати, що тодішній газовий завод містився там, де зараз «Івано-Франківськгаз» – на вулиці Ленкавського – то можна визначити локацію майбутнього шоу. Це квартал між теперішнім міським озером і Бистрицею-Солотвинською. Тоді там не було ані водойми, ані дачного масиву, тож за площею місце нічим не поступалось військовому стрільбищу.

Організатором шоу був відомий львівський імпресаріо пан Маублюм. Вхід на поле зробили платним, навколо виставили оточення із солдат і поліції, посередині грав військовий оркестр. Люди йшли – як у театр: чоловіки у смокінгах і білосніжних сорочках, дами понатягали свої найкращі туалети та фамільні коштовності. Вже задовго перед 17:00 «лан за Бельведером» був заповнений натовпом. Але ще більше людей стояло за перимет­ром. Вони, на превеликий жаль пана Маублюма, прийшли спостерігати політ «на халяву», і імпресаріо нічого не зміг з цим зробити.

Жодне масове видовище не починається вчасно, і повіт­ряне шоу теж не стало винятком. Понад годину численні глядачі просто дивились на літак системи «Моран», що стояв посеред поля. Лише о 18:12 молодий чоловік у шкіряній куртці, шоломі та великих окулярах заскочив у кабіну і підняв машину в повітря. Ось як описував побачене журналіст «Кур’єра Станиславівського»:

«При розкішному заході сонця, раз граф Скіпіо піднявся високо в небо, зробивши три велетенських кола від поля злету аж по село Загвіздя, «червону корчму» (стояла біля мосту з боку Пасічної – Авт.), околиці міського парку; повороти виконував зграбно і легко. Одного разу знизився майже до самої землі, а за мить знов набрав висоту в кілька десятків метрів. Усе це робив нерозсудливо і, одночасно, із великою впевненістю в своїх силах».

Політ тривав дванадцять хвилин. Весь цей час пілотажні фігури супроводжували бурхливі оплески, зойки, охи та ахи. Коли літак сів, натовп прорвав поліційне оточення, й розчулені глядачі довго качали пілота на руках. Одним словом, свято вдалося!

Злети й падіння

Популярності льотчику додавав той факт, що він походив зі знатного польського роду, тобто був «своїм» для багатьох представників станиславівського вищого світу. Хоча, на перший погляд, у прізвищі Скіпіо дель Кампо немає нічого польського, скоріше це щось італійське.

На початку XVI століття польський король Сигизмунд І одружився на італійській принцесі Боні Сфорці. У почті молодої був граф Петро Скіпіо дель Кампо, який пустив міцне коріння на новій батьківщині. Його нащадки обіймали високі посади у Речі Посполитій, володіли значними земельними наділами.

Майбутній пілот народився у 1887 році в родовому маєтку Райки, що під Бердичевом. Його тато, граф Тадеуш, мав цукровий завод, який приносив непогані прибутки. У дитинстві Міхал мав непосидючий характер і полюб­ляв кататися на… крилах вітряного млина. Одного разу зірвався, впав і потовкся, але тяга до неба не пройшла.

Коли хлопчик підріс, батько відправив нащадка вчитись на металурга у політехнічному університеті, звідки його згодом вигнали за прогули й завалену сесію. Розгніваний тато віддав сина до війська, де той дослужився до поручника кінно-гірської артилерії. Після демобілізації граф Міхал взявся за розум, поїхав до Франції, де завершив навчання. Там же він зацікавився авіацією, у 1910 році закінчив авіаційну школу Фармана у Реймсі, отримавши диплом пілота № 210.

Авіація тоді тільки розправляла крила, тож молодий льотчик швидко здобув популярність. Він став «повітрепроходцем» у багатьох містах Російської імперії, підданим якої вважався. Спочатку дель Кампо засвітився у Середній Азії, де спричинив справжній фурор. Під час польоту над Самаркандом у його літака відірвався пропелер, машина рухнула з висоти 30 метрів, пілот отримав серйозні травми.

Після одужання, у серпні 1911-го, він першим підкорив небо Варшави. Брав участь у груповому перельоті Варшава-Санкт-Петербург, втім через аварію та падіння аероплана вибув із перегонів. Така живучість графа частково пояснюється низькими висотами, на яких літали перші літаки, а ще йому просто страшенно щастило.

В 1912 році відбулось його тріумфальне турне Галичиною. 29 червня він здійснив два прольоти над Львовом. Цікаво, що тоді пан Міхал хворів запаленням легень, мав температуру під 40 градусів, але приз у 500 корон подіяв краще аспірину. Далі були Станиславів і Яремча, де відчайдушний пілот здійснив старт із високого урвища над Прутом.

Дивно, що під час війни Скіпіо дель Кампо не перетворився на військового льотчика. Усі бойові дії він пересидів у нейтральній Швеції, де працював… термотехніком. Потім мешкав у Берлині, Мілані, Парижі, навіть у Ріо-де-Жанейро, і лише у 1932-му повернувся до Польщі. Щасливо пережив криваву м’ясорубку Варшавського пов­стання, переселився до Катовиць, де до пенсії зай­мався проектуванням термодинамічних печей. Помер у 1987-му, проживши 94 роки.

Осанна аеропланам!

Політ графа настільки збентежив станиславівську громадськість, що в 1913 році тутешній видавецьШреєр випустив спеціальну поштівку, підписану як «Злет аеропляну гр. Сціпія дель Кампо». Вона надзвичайно рідкісна, в інтернеті не зустрічається, у приватних збірках місцевих філокартистів її теж немає. Але кілька років тому молодому колекціонеру Максиму Дутчаку вдалось прид­бати цю унікальну картку, зображенням якої він щиро поділився з громадськістю.

На поштівці бачимо фанерний літачок, його тримають на мотузках кілька австрійських солдат, аби машину не зірвало вітром. На задньому плані невеличкий бар’єр, за яким повно народу. Хоча кілька глядачів стоять перед імпровізованою огорожею – напевно, то вершки суспільства. Самого Скіпіо дель Кампо не видно – може, вже сидить у кабіні. Хоча, серед колекціонерів ходить байка, що Шраєр видав цілу серію листівок, на одній з яких пілот представлений у всій красі. Тільки ніхто її ще не бачив.

Образ відважного льотчика припав до душі письменнику Юрію Андруховичу. Пілот згадується у культовій книзі «Перверзія» та є другорядним персонажем роману «Рекреації». А ще Андрухович присвятив пану Міхалу вірш «З біографії пілота», уривки з якого стануть ідеальним епілогом для цієї статті.

Осанна аеропланам, що сколихнули повітря!
Одного недільного ранку і я ступив на льотнисько.
Я буду першим пілотом над цим безталанним повітом!..
Інструктор сказав літати ощадливо й низько.
(Окуляри мотоциклетні, чорна луска драконна.
Запросіть фотографів і поетів.
Сервус, Мадонно)…

Я підношусь – піді мною ці роззявлені роти,
Депутація з оркестром, генерали і хорти.
Дві нажовто вбрані дами, ліліпут уже й не видко,
Кароліни, кармелітки, кармельки, малолітки,
З магістрату, з комітету, з патронату, з апарату
І якісь іще цивільні, добре б кинути гранату…

Іван Бондарев