Нещодавно з-під пера Петра Свериди вийшла книжка «Пісні Прикарпаття». У ній зібрані історичні та суспільно-побутові пісні, балади, колядки, гаївки, щедрівки, старовинні галицькі пісні-вальси, романси тощо. Збірку Петро Сверида підготував до друку ще півтора десятиліття тому, але через відсутність коштів вона так і не була опублікована. Однак знайшлися небайдужі люди, які допомогли видати збірку, серед яких і депутат обласної ради Богдан Гдичинський. Петро Сверида народився 17 липня 1930 року в с. Середнє. Виростав у пісенному середовищі, змалку перейнявся народною творчістю. Навчався на диригентсько-хоровому відділі Станіславського музичного училища імені Д. Січинського і на музично-педагогічному факультеті Дрогобицького педінституту. Працював понад тридцять років викладачем диригування та вокалу в Коломийському педагогічному училищі. У збірці Петра Свериди представлено різножанрові пісні, записані на Івано-Франківщині в другій половині XX ст. Записи мають фрагментарний характер, тож лише на їх підставі не можна відтворити цілісної картини побутування жанрів, варіантів текстів та особливостей мелодій цілого регіону. Та цього, власне, й не прагнув фольклорист. Його завдання значно скромніше: представити широкому загалові зразки фольклору, записаного впродовж тридцятилітньої збирацької праці в окремих селах Тлумацького, Калуського, Галицького, Рожнятівського, Коломийського, Косівського, Верховинського районів Івано-Франківської області. – Ця збірка могла бути написана і на основі одного села – с. Середнє, – розповідає автор. – Наше село дуже співоче. Ще до Другої світової війни хлопці і дівчата збиралися на вулиці і майже цілу ніч співали. Був хор, різні гуртки. За гроші, зароблені на концертах, у селі побудували клуб, школу. Після війни, коли Петрові Свериді виповнилося 17 років, хлопець сам захопився фольклором. Не раз молодь розганяли енкаведисти, але тоді винахідливі юнаки прямували на іншу вулицю. Якось трапилася така історія, що Петро побачив біля свого будинку підводу, завантажену паперами. – Я підкрався і собі за пазуху то поклав, – продовжує пан Петро. – Я собі думав, що то цінні документи, а то був пісенник. Більше шестисот пісень, надрукованих на машинці. Я боявся, згорнув їх учетверо і заховав у стрісі. З часом папір попсувався і розсипався. Лише маленька частина в мене і досі зберігається. Але ці пісні не ввійшли до моєї книжки. Тоді Петро Сверида почав записувати повстанські пісні – списав два зошити. Один зберігся досі, а інший пропав. Згодом колекція поповнилася й іншими піснями. Після закінчення училища почав їздити по селах, записувати хронічки – мав на меті видати наукову працю. Але як з’ясувалось, була вже людина, яка займалася цією справою. І щоб не дублювати, записував лише коломийки. – У деяких книжках пишуть, що коломийка – це пісенька на один-два куплети, – пояснює пан Петро. – Це не зовсім так, бо на Гуцульщині є навіть у коломийковому розмірі написані колискові. Потім я задумав зробити таку збірку, аби люди співали. До книжки не ввійшло через обмежене фінансування дуже багато матеріалу з Перегінського району, весільних пісень. Одні люди радо ділилися піснями, а інші не хотіли… У записах Петра Свериди також вийшли друком збірки фольклору «А вже весна вскресла. Гаївки Прикарпаття» і « Коляди, або Пісні з нотами на Різдво Христове». Фольклорні тексти у власних записах він публікував і в періодиці. Незважаючи на свій вік, Петро Сверида і донині зберіг у собі дитяче захоплення дивом, званим піснею. – У передвоєнні роки у моєму селі пили цяцькованим пугарцем, одним на ціле весілля. Були окремі танці для молоді та для ґаздів, розповідає пан Петро. – Ґазди у сіряках танцювали з ґаздинями повільної. Танцювали-тупцювали діди, і не одному текли з очей сльози. Запитав бабусю, чого вони плачуть? Бо то їхні парубоцькі та дівоцькі пісні. Одні не з любові одружилися, інші сина на багатстві оженили. А на старість згадалося… Книжка є по суті унікальною, адже чогось схожого в області ще не видавали. Автор збірки впевнений, що за книжкою студенти можуть вивчати фольклор. – Це болюче питання, – каже Петро Сверида, – адже маємо музичну школу в Коломиї, в Івано-Франківську – музичне училище, при університетах – кафедри музики. Але ніхто схожими книжками чомусь не цікавиться. У пісеннику є низка дискусійних моментів, або таких, що наштовхують на подальші роздуми і пошуки. У піснях легко відчувається історія. Помітні тут пісні з різних часових пластів. Головним чином, це доба козаччини, період Першої та Другої світових воєн. А є й такі давні тексти, що сягають дохристиянських часів. Оксана Романенчук, Коломийські Вісти |
