Понеділок, 20.05.2024, 23:46:10

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Березень 2023  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
 
Архів новин
Головна » 2023 » Березень » 23 » Подвиг Гуцульської сотні, або Як вояки-горяни здолали й втроє більшу потугу московитів на Вишківському перевалі в 1915 р.
20:43:50
Подвиг Гуцульської сотні, або Як вояки-горяни здолали й втроє більшу потугу московитів на Вишківському перевалі в 1915 р.

Якщо заглибитися в діалектику речей, то стає зрозуміло, що й спотворена росією історія України теж стала неформальним приводом для путіна 2014-го розв’язати війну проти нашої суверенної держави на Донбасі в оперті на тамтешні проросійські сили, а 24 лютого 2022-го – надати їй масштабного характеру. Агресор і не приховує планів повернути собі на сході й півдні України нібито «іконно русскіє» території. Хоча за масованого вторгнення з різних напрямків рашисти «не гребували» й північними областями разом із Києвом, на які скерували свою танкову армаду.

Власне, загарбники заявляли, що хочуть «освободіть от нацистов» усіх українців, а особливо – російськомовне населення. І, знаємо, декотрі наші співгромадяни, піддавшись впливові багатолітньої московської пропаганди, навіть після проголошення незалежності України сприйняли за чисту монету інсинуації щодо буцімто історичного права росії на землі, де вони нині живуть, і нестямно кричали на антиукраїнських мітингах: «путін, пріді!». Сподіваємося, що бодай частина цих людей за дев’ять років російсько-української війни прозріла, а тоді вони таки ревно вірили у свою належність до «єдіного народа» з «єдіним язиком» для всіх – російською мовою.

А чи знаєте ви, що й під час Першої світової війни, коли предки рашистів окупували галицькі міста й села, знаходилися й такі, котрі так само просторікували, ніби ці землі, які тоді належали до складу Австро-Угорщини, колись були російськими (?!). Отож немає концептуальної різниці між тодішніми й теперішніми апологетами – в теорії і на практиці – сумнозвісного «русского міра», початок якого московити відлічують з Київської Руси, коли про москву ще й згадки не було. Впродовж усієї своєї історії вони тільки те й робили, що збройно нападали на своїх сусідів, аби «прірастіть новиє зємлі для расєі», підкорити їх населення задля поступового його зросійщення. Втім, якщо путін напад російської армії на Україну проголосив «спеціальною військовою операцією», то, виявляється, понад сто років тому уряд царської росії називав окупацію своєю армією Західної України «визвольною війною». Саме ці два слова були надруковані великим шрифтом у розповсюджуваних окупантами серед галичан газетах, що їх випускали армійські пропагандисти та посіпаки ворога – була, хоч і нечисленна, його «п’ята колона», що вийшла з москвофільського середовища, також у нашому краї.

Зі змістом статей у тих газетках-рептильках, автори яких вітали «пришестя» московитів, теж мав нагоду ознайомитися в архівах та у Львівській національній науковій бібліотеці України ім. В. Стефаника відомий краєзнавець та історик уродженець с. Космача на Косівщині Петро Сіреджук, досліджуючи досі ще маловідому тему (бо радянська влада писати про українське січове стрілецтво забороняла), як було створено у вересні 1914 р. і воювало з московськими окупантами окреме військове формування усусів-гуцулів. А недавно він як доктор історичних наук, провідний фахівець Інституту історії, етнології й археології Карпат ПНУ ім. В. Стефаника, Почесний член Спілки краєзнавців Прикарпаття (1998), лавреат обласної премії ім. В. Полєка (2021) презентував в ОУНБ ім. І. Франка свою нову книжку, яка так і називається – «Перша Гуцульська сотня УСС сотника Клима Гутковського».

Йдеться у виданні про 140 найупертіших добровольців-горян із Прикарпаття, котрі не захотіли повертатися до рідних домівок після того, як у Стрию на Львівщині їм серед багатьох інших галицьких юнаків відмовили в зачисленні до створюваного Легіону Українських Січових Стрільців. Тоді гуцули самочинно дістались із того міста до закарпатського села Страбичева (нині Страбичово), де належним чином зареєстровані, на відміну від них, новобранці австрійської армії проходили військову підготовку перед відправленням на фронт. Але оскільки наших земляків не записали до жодної сотні, то вони звернулися до сотника Клима Гутковського, котрий походив із Тернополя, закінчив Львівську політехніку за фахом «гірничий інженер», аби взяв їх під свою опіку, бо почули, що цей чоловік є авторитетним і здібним організатором.

Леґіні просили його допомогти їм в «узаконенні» їх як січових стрільців, в організації бойового вишколу гуцулів, у формуванні із них чот або й окремої сотні й наданні їм зброї для боротьби з ворогом. Юнаки вже знали, що й їхні села зайняли москалі, тож поділилися із сотником своїм глибоко усвідомленим наміром прорватися на Гуцульщину, де знають кожну стежку, для провадження партизанської боротьби з окупантами. І Гутковський зумів переконати командування армійського корпусу в доцільності підтримки ідеї гуцульських добровольців. Фактичне її втілення в життя почалося з того, що у жовтні 1914 р. 140 прикарпатців, з-поміж яких вони обрали 10 підстаршин, від'їхали до Хуста. Там стрільці-гуцули проходили військове навчання й несли сторожову службу з охорони важливих об’єктів. А у вільний час займалися просвітництвом серед змадяризованого населення Хуста та його околиць. Завдяки юнакам із Галицької Гуцульщини на міському замку замайорів жовто-блакитний прапор, Хуст і довколишні села відчули свою належність до української спільноти. Гуцульські парубки запізналися з місцевими хлопцями й дівчатами, і ті почали ходити із синьо-жовтими стрічками на грудях. А на вулицях міста набагато частіше можна було почути українську мову. Напевно, є частка заслуги в тому й наших земляків, що через 24 роки, в 1938-му, саме Хуст став столицею Карпатської України, проголошеної патріотами цього краю.

Одразу після різдвяних свят 1915 р. Гуцульська сотня вирушила на фронт. Вона взяла участь у звільненні від московських окупантів чотирьох сіл нинішнього Міжгірського району на Закарпатті – Волови, Сойму, Майдану і Торуні. Справжнім подвигом сотні став відважний і успішний півторагодинний штурм у лютому 1915 р. висоти 955 біля с. Вишкова на Долинщині, коли гуцули самі переможно завершили бій з утроє більшими від них московитами, хоча за цією баталією спостерігали зі своїх позицій австрійські та чеські вояки, які мали прийти на допомогу усусам лише «в разі потреби». Потім окупанти тричі намагалися повернути собі втрачений Вишківський перевал, але в боях з Гуцульською сотнею та іншими формуваннями австрійської армії щоразу змушені були відступати.

Правда, і сотня впродовж більш як місяця оборони від росіян цього стратегічного комунікаційного виходу з Прикарпаття на Закарпаття зазнала великих втрат особового складу, причому – переважно не бойових. Важка фронтова служба в зимових Карпатах (розвідувальна й сторожова, окрім безпосередньої участі в боях), життя в холодних землянках, обмороження ніг і вух у багатьох вояків-гуцулів, захворювання на пневмонію – все це призвело до того, що на 10 березня 1915 р. сотня зі 140 осіб змаліла до 90.

У сотника Клима Гутковського спаралізувало ноги – вже не міг ходити. Його відвезли до військового госпіталю в Будапешті, де славний очільник Першої Гуцульської сотні і помер 29 травня 1915 р. Командування нею, щоби врятувати решту вояків від цілковитого фізичного знищення, взяв на себе хорунжий Степан Глушко родом із Джурова на Снятинщині. Проте австрійський полковник Ганнак, якому безпосередньо підпорядковувалась сотня, ніяк не хотів відпустити її на відпочинок, як і укомплектувати здоровими вояками. Тоді новий командир сотні поїхав у Лавочне на Сколівщині, щоб поінформувати курінного отамана УСС Григорія Коссака про розпачливе становище військового формування гуцулів. Через 12 днів після його зустрічі з Г. Коссаком на залізничний вокзал у Лавочному прибуло 40 голодних, нужденних і здебільшого хворих вояків. Завдяки курінному отаману їм було надано двотижневий відпочинок і подвійну норму харчування.

У квітні 1915 р. раніше уславлена сотня припинила своє існування – її залишки поповнили ряди Легіону УСС, зокрема найбільше гроно гуцульських добровольців було в чоті старшого десятника Олени Степанів сотні поручника Осипа Семенюка. Вони взяли участь у чотириденних боях з московитами на горі Маківка на Сколівщині. Після проголошення ЗУНР дехто із січових стрільців-гуцулів був серед її захисників, потім у складі Української Галицької Армії воював і на теренах Великої України з ворогами, в тому числі з Червоною армією і військами Денікіна.

Книжка Петра Сіреджука є гідною даниною пам’яті й шани воякам та старшинам Першої Гуцульської Сотні УСС сотника Клима Гутковського – на цьому наголошували професор, директор Інституту гуманітарної підготовки та державного управління ІФНТУНГ Дмитро Дзвінчук, який модерував представлення історико-документального видання, й інші його учасники. Для декого з них було справжнім відкриттям, коли він довідався із презентованої книжки, що з-поміж стрільців Першої Гуцульської сотні був і випускник Коломийської гімназії в 1914 р. Ярослав Барнич – майбутній композитор і диригент, автор знаних пісень «Ох соловію», «Гуцулка Ксеня» та інших, а також низки відомих оперет.

А зокрема очільницю міської «Просвіти» Марію Гуцол чекала приємна несподіванка: серед згаданих у виданні усусів вона побачила прізвище і брата своєї бабусі з Городенківщини (у сотні, попри переважання гуцулів, служили вихідці і з інших повітів Східної Галичини). Зі слів поетки і журналістки Ганни Данилюк, вона читала книжку Петра Сіреджука «Перша Гуцульська сотня УСС сотника Клима Гутковського» з особливим зацікавленням і душевним трепетом, адже її дідусь теж був українським січовим стрільцем.

Відрадно, що в нинішній складний для України час маємо ще одну книжку, яка в числі інших переконливо засвідчує історичну тяглість національно-визвольної боротьби українців, їхнє постійне непереборне прагнення до вільного життя у своїй країні. Подвиг Гуцульської сотні під час Першої світової війни на Вишківському перевалі є і для наших сучасників прикладом того, як належить захищати рідну землю від одвічного ворога українців. Разом з тим зміст видання засвідчує, що за більш як сотню літ риторика (як і практика) кровожерних московитів не змінилася: вони вже не вперше приходять буцімто нас «визволяти» – невідомо від кого й від чого.

Михайло Посічанський


Переглядів: 65 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024