22 жовтня у Нью Йорку померла активна громадська діячка Станиславова Оксана Лемеха – Луцька. Оксана Лемеха (після одруження) - Луцька народилася 14 листопада 1913 року в м. Станиславові в родині австрійського службовця, згодом працівника польського судівництва Миколи Лемехи і матері Іванни Медвідь. Окрім неї в родині була старша сестра Ростислава (Гаєцька), молодша Віра (засуджена більшовиками до 25 річного ув’язнення) та брат Всеволод (вбитий більшовиками за допомогу УПА). В родині плекалися добрі традиції – обидві доньки були пластунками, а брат – запеклим спортовцем, членом відбиванкової дружини. Початкову освіту Оксана здобула в народній школі ім. М.Шашкевича, а гімназійну – в українській дівочій гімназії "Рідна Школа”, яку завершила іспитом зрілості в 1931 р. Членкинею Пласту стала в 1925 р., належала до гімназійного куреня ім. Княгині Романової. Призначалась коменданткою курінного вишколу. В 1927 р. була учасницею чотиритижневого пластового табору на г. Сокіл. В Пласті належала до своєрідного клубу – "Пластової фамули”. Це було згуртування старших пластунів, які спільно ходили в мандрівки, грали у відбиванку. Поруч з Пластом, в юнацькому віці стала членом підпільної УВО, а згодом ОУН. Закінчивши педагогічні курси дошкілля, провадила передшкільні дитячі садки в підміських селах біля Станиславова та активно включилася в громадську працю Станиславівщини. Стала членом Малої Громади, Студентської секції, членом гуртка жіночої молоді ім. Уляни Кравченко і його хору, членом Управи Філії Союзу Українок. Опікувалася драматичним гуртком в с. Павелче. Попри основну працю (була службовцем Окружного Союзу Українських Кооператив) багато часу віддавала організації громади. Сповнена енергії, молодечого запалу і патріотизму, Оксана в неділі та свята виїжджала на села до Кружків СУ, до читалень "Просвіти”, де виступала з рефератами з приводу найрізноманітніших проблем. Серйозним випробовуванням організаційних здібностей Оксани, стала її праця, як голови Організаційної Секції Філії Союзу Українок. Одним з завдань цієї Секції стала організація і заснування по селах станиславівського повіту Кружків Союзу Українок. Під керівництвом О.Лемехи членкині Секції підготували незабутній День Української Селянки (під час Жіночого Конгресу 1934 року в Станиславові). Активна праця Оксани не могла залишитися не поміченою польським окупантом. Тому за приналежність до "антипаньствовей” організації вона була заарештована польською владою у 1934 році з присудом 3-х років в’язниці. Ще через кілька років, в 1939 р., перед вибухом польсько-німецької війни, вона була вдруге ув’язнена у станиславівській тюрмі. З початком війни, розбивши двері в’язничних камер, Оксана разом із сотнями українських політичних в’язнів – патріотів попала на волю. Але життєві випробування не закінчились, вони тільки починалися... З приходом більшовиків (вересень 1939) її і багатьох її товаришок пластунок було ув’язнено. На волю вийшли не всі – з рук нового окупанта згинула найкраща приятелька Лемехи - Надія Білобрам. Нові надії з’явились, але ненадовго, з приходом німецької влади. Оксана була заарештована гестапо в 1941 р. і перебувала у львівській тюрмі на вул. Лонцького. Після звільнення, бажаючи допомагати своїй громаді, працювала в Жіночій Секції при Українськім Допомоговім Комітеті. У 1944 р., коли більшовицька Червона армія підступала до Станиславова, Оксана з чоловіком Євгеном (був директором Окружного Союзу Кооператив) та родиною покинули рідні гнізда і вирушили на Захід – в невідомість. Проживали в Криниці на Лемківщині, Словаччині, в таборі біженців "Штрасгоф” в м. Грос-Зіггард (Австрія), згодом опинилася в таборі воєнних біженців у Лянсгуті (1945, Німеччина). Тут в основному перебували біженці з Галичини, які закладали українські школи (початкову і гімназію), продовжували культурно-релігійне життя. В таборі Оксана працювала вчителькою фізичного виховання, займалася вихованням молоді, відроджуючи при школі пластову організацію – дівочий курінь ім. Ольги Басараб. В 1950 р. родина Євгена і Оксани Луцьких прибула до Америки і оселилася в Нью Йорку, де крім важкої заробітчанської праці, одразу включилася в громадську працю українських поселенців у Нью Йорку, ставши членами УГКЦеркви Св. Юра. Протягом довгого часу О.Луцька працювала в різних організаціях: в Комітеті Об’єднаних Українсько – Американських Організацій, довголітнім секретарем і головою нью – йоркської Округи Союзу Українців – Католиків Америки "Провидіння”; головою Батьківського Кружка в Музичному інституті, членом управи і пресовим референтом Українського Патріархального Товариства УГКЦ, Фундації Українського Вільного Університету. Також, короткий час американського періоду життя вона продовжувала пластувати - провадила пластові новацькі табори на "Вовчій тропі” (Іст Четгем) в 1958-61 рр. і табір дівчат на "Союзівці” 1963 р. В Америці п. Лемеха – Луцька відновила членство в Союзі Українок Америки, була членкинею його 64 –го відділу. Також, О.Луцька доклала зусиль як член управи комітетів: будови церкви в Нью Йорку, 1000 – ліття Хрещення України. Багато сили та часу було віддано Комітету земляків Станиславівщини і редакційній колегії двотомного збірника "Альманах Станиславівської землі” (працювала у фінансовій комісії альманаху, є автором ряду статей – спогадів). Праця не зупиняється – завдяки енергії п. Оксани, в 2009 р. видано третій том "Альманаху”. Пані Оксана виховала двох синів і доньку, які з родинами проживають в США. Її донька – п. Світляна Андрушків є активною членкинею куреня "Ті, що греблі рвуть”, в громадському житті вже більше 20 років працює, як директор бібліотеки та архіву НТШ – А; зять п. Оксани – Роман Андрушків теж є пластуном ("Сіроманець”), вже кілька каденцій він є першим заступником голови НТШ-А. Вічна пам’ять п. Оксані!
| 
