У кожному галицькому місті, яке поважає себе і поважає свою історію та власну магдебурзьку традицію, є Ратуша. Є вона і в Калуші. Але її стан стає дедалі гіршим. Тому — ще кілька років, і замість руїн у нас буде просто місце, де колись була Ратуша. Там можна буде встановити навіть табличку із написом про те, що колись там було. Якщо, звичайно, не зведуть нову будівлю. Бо цього тижня калуська Ратуша згоріла. Для більшості людей, яким не байдужа історія й імідж нашого міста, звістка про пожежу у Ратуші була просто шоком. Тим паче, що Ратуша, нехай навіть у напівзруйнованому стані, була частиною того, що називалося калуською архітектурною автентикою. Тим паче, за якимось дивним збігом обставин, саме вогонь знищив уже другу історичну пам’ятку міста. Як відомо, 2002 року згоріло сусіднє приміщення, також історично цінне — концертна зала училища культури і мистецтв. Офіційною причиною займання тоді визначили коротке замикання. Загалом, можливо, збитки від пожежі були б меншими, якщо б не планові відключення води. Як стверджували свідки, пожежна бригада, приїхавши на місце займання, навіть не мала змоги підключитися до колонки з водою, щоб загасити полум’я. Приміщення вже два роки відновлюють коштом російського інвестора. Пожежа ж у калуській Ратуші виникла ввечері 23 липня. Дивно зайнявся увесь купол будівлі. У той час, коли у стінах приміщення вогню не було. Проте, це — одна із найбільш масштабних пожеж, які останнім часом трапилися у місті. За пожежею спостерігала величезна юрба цікавих. А ось проблеми із гідрантами — ті ж, що й у 2002 році. Це і затягло у часі гасіння пожежі. — Повідомлення про пожежу надійшло до нас 23 липня о 20.05. Було задіяно два чергові відділення самостійної пожежної частини. На місце пожежі прибули 12 пожежників. Із техніки також — автомобіль першої пожежної допомоги й автоцистерна. Проте, ці авто можуть перевозити щонайбільше тонну води. Цієї кількості вистачає буквально на кілька хвилин. Тож, ми відразу кинулися шукати пожежний гідрант. Найближчий був розташований на вул. Ковжуна — біля колишньої крамниці "Динамо”. До того ж, люк до гідратна був несправним. Надалі до гідранта приєднали пожежні рукави. Увесь процес гасіння пожежі тривав 36 хвилин. За попередніми підрахунками, щоб побороти вогонь, було використано 16 тонн води, — повідомив ”Вікнам” заступник начальника державної пожежно-рятувальної частини №6 Микола Костів. — Вогонь, фактично, знищив купол Ратуші. Швидше за все, він уже не підлягає відновленню. Адже купол тримався на дерев’яних балках. Знищено й елементи металевої бляхи, якою був покритий купол. За оцінками пожежників, причиною загорання може бути навмисний підпал чи необережне поводження із вогнем з боку невстановленої особи. Калуська Ратуша, як висловився у дослідженні "Мандрівка Калушем” краєзнавець Андрій Костишин, надавала містові солідності, своєрідного шарму й елегантності. Як зазначено у дослідженні краєзнавця, історія Ратуші починається ще у середньовіччі. Після отримання у 1549 році магдебурзького статусу у Калуші почали з’являтися споруди, притаманні місту, зокрема, — Ратуша. Спочатку ця споруда була дерев’яною. Навколо неї вирувала ринкова площа, на якій, як і в інших містах, проводилися торги. У Ратуші засідав магістрат. На жаль, інформації щодо місця розташування та інформації стосовно зовнішнього вигляду ратуші у XVI — на початку XVII століття не збереглося. Відомо, що 20 квітня 1632 року король Сигізмунд ІІІ Ваза відновив мешканцям міста привілеї, надані королем Сигізмундом Августом ІІ, про спорудження міської Ратуші. Відповідно, була зведена нова Ратуша міста. Проте восени 1648 року, у період хмельниччини, і ця споруда згоріла. Через декілька років була збудована вже кам’яна Ратуша. Вона простояла до кінця ХVІІІ — початку ХІХ століття, бо в описі міста кінця ХІХ століття Ратуша вже не згадується. Однак тут зазначається, що у місті є ринок чотирикутної форми, навколо якого — кілька мурованих будинків. Сучасну Ратушу було збудовано наприкінці ХІХ століття. Це споруда "Г”-подібної форми, споруджена у стилі класицизму, з деякими елементами модернізму. На куті розміщується купол із чотирма годинниками. Історики свідчать, що у підвалі Ратуші до сьогодні збереглися три камери-одиночки, які використовувалися для так званої профілактики непокірних українських хлопів. Дуже часто шлях багатьох в’язнів цих камер пролягав у Станиславівську та Дрогобицьку в’язниці. У сучасному приміщенні Ратуші до 1939 року знаходився калуський магістрат (міська рада). З 1939 по 1940 роки тут був райком партії, далі — німецька управа та знову райком. На початку 1970-х років це приміщення передали управлінню сільського господарства, яке знаходилося у ратуші до 2005 року. Саме цього року почалася реконструкція, а точніше — перебудова калуської Ратуші, яка мала докорінно змінити свій вигляд. Проте, реконструкція Ратуші затяглася надовго. Адже до пріоритетів чинної влади — не належала. Тривалий час вона нагадувала руїну. Ратушу жодним чином не охороняли. Здавалося б, згадали про неї аж перед виборами — у доволі оригінальний спосіб. Під час урочистостей до Дня міста її — намалювали. Участь у цьому брали всі охочі. Серед них — і міський голова Ігор Насалик. Тривалий час картина чекала на те, щоб її домалювали — у приміщенні арт-галереї Калуша. Проте, схоже, вона є останньою із мистецьких робіт, де було зображене приміщення. Тепер інтернетом "гуляють” тільки фото Ратуші із палаючим куполом. Як повідомив "Вікнам” прокурор Калуша Василь Федорович, справа перебуває у підслідності органів МВС. Факт занесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за статтею 194 Кримінального Кодексу України — умисне знищення або пошкодження майна. Триває з’ясування обставин. Роман СУШКО, екс-міський голова Калуша: — Факт пожежі у Ратуші прикро мене вразив. Із ним місто може втратити один із основних історично цінних об’єктів. Тим паче, що Ратуша — чи не найстаріший будинок, який залишився в історичному середмісті Калуша. І досі в історичко-краєзнавчому музеї є давні листівки із зображенням Калуша, де можна побачити одну із центральних споруд — Ратушу. Свого часу Калуська міська рада прийняла рішення про реконструкцію будівлі. На той час там було розташоване управління сільського господарства. Частина приміщення руйнувалася через відсутність фундаменту. Був повністю відбудований перший поверх. І досі вважаю помилкою те, що купол покрили металевою черепицею. Адже там залишалася достатня кількість глиняної черепиці. У планах до Ратуші мали переселити міську владу. А ту історичну частину, саму вежу, можна було віддати на потреби краєзнавчого музею. Тим паче, що нині він — у дуже складних умовах. Вважаю, що приміщення Ратуші, безумовно, треба відновлювати. І — є можливість це зробити, адже, судячи із фото, пошкоджена тільки верхня частина. Тим паче, що, насправді, йдеться про абсолютно посильні для міста кошти. Найбільш вартісні роботи — з укріплення фундаменту. Сама відбудова приміщення — не надто дорога. Калуш уже має успішний приклад відновлення історичних пам’яток — костел, який відновили, фактично, коштом громади. То, сподіваюся, що, за розуміння влади і підтримки громади, Ратушу таки доведуть до пуття. Нині ж дещо дивують самі обставини пожежі. Площа приміщення — невелика. Якби пожежа сталася через необережність безпритульних — горіло б знизу. У приміщенні немає ані газу, ані електрики. У будь-якому разі, оцінку ситуації мають дати відповідні інстанції. Я ж, водночас, побоююся, що це приміщення, як недобудову, можуть продати. Петро ПОСТРИЛЬОНИЙ, головний архітектор Калуша: — Сучасна центральна частина міста почала формуватися після 1549 року. Вона мала регулярну структуру вулиць та кварталів та прямокутну ринкову площу. Власне, на ринковій площі була розташована перша міська управа. Вона була дерев’яною, орієнтовними розмірами 10х10 метрів. Пізніше була знищена під час пожежі. Наприкінці ХІХ століття у Калуші почали будувати кам’яні споруди, серед яких і був побудований магістрат (Ратуша). За стилевими ознаками, це — історизм, еклектика. Вона прикрашала і центральну частину міста. Що стосується планування, то це був оригінальний ансамбль, замкнений по контуру з оригінальною вежею на одному з кутів ансамблю. Рішенням Івано-Франківської обласної ради від 28 січня 1991 року за №112 будівлі бувшої Ратуші було надано статус пам’ятки архітектури і культури місцевого значення та присвоєно охоронний номер 591-й. Віднесення будинку до категорії пам’ятки передбачає відповідне його утримання. Але якість будівництва того часу, зокрема, ансамблю міської управи, виявилася не на високому рівні. На більшій частині споруди фундамент — майже відсутній. І — будівля почала руйнуватися. У зв’язку з неможливістю подальшого використання приміщень, було вирішено провести реконструкцію будівлі з метою розширення і переосмислення адміністративно-управлінських функцій, їхню концентрацію в одній будівлі. Проект, розроблений НДІ "Діпромісто”, передбачав створення сучасного образу адміністративної установи з ностальгійними мотивами архітектурних форм і деталей існуючої будівлі. Щодо охоронної текстової таблички з інформацією про пам’ятку, то, з міркувань її зберігання, після пожежі її демонтували. Уляна ПАНЬО, директор музейно-виставкового комплексу Калуша: — У мене з цього приводу — більше емоцій. А емоції — не коментують. Прикро. Чесно кажучи, коли дізналася про пожежу, хотілося плакати. А що казати про саму Ратушу? Її немає. Вона, зрештою, нікому не була потрібною, й ось її немає. Тобто, калушанам тепер, реально, нікуди буде привести дитину і сказати: тут колись був магістрат міста. А куди зараз калушани водять дітей? У забігайлівки, супермаркети і заклади швидкого харчування. Отже, хтозна, може, так і має бути? Справою і необхідністю відновлення Ратуші мають займатися фахівці — історики, архітектори. Саме вони мають казати, чи потрібно відновлювати Ратушу і як це робити. Проте, це вже не буде автентичною будівлею. Буде копія, репліка, як хочете. Зрештою, слід задати питання: а у якому стані перебувало приміщення Ратуші до того, як його зруйнував вогонь? Воно вважалося пам’яткою місцевого значення. Свого часу там була охоронна табличка, але — зникла. Тобто, скажу одне: прикро і шкода. А як надалі змінюватиметься обличчя міста — про це мають більше турбуватися ті, хто дбає і про генетичне продовження калуської громади. Юлія Баліцька, журналіст |
