В Івано-Франківську відбулась презентація нової книжки канадського професора та громадського діяча Павла-Роберта Магочія (Пола Магочі) «Україна: історія її земель та народів», що побачила цього року світ в Ужгороді у видавництві Валерія Падяка, в котрій взяли участь модератор цього заходу проректор Івано-Франківського національного університету ім. В. Стефаника Ганна Карась, яка познайомилась із П.-Р. Магочієм у Пряшеві (східна Словаччина) та запросила його відвідати Прикарпаття, а також вчені-історики цього ВНЗ і журналісти. Постать 67-річного професора історії та політології Торонтського університету (Канада), що народився в сім’ї угорця та карпатської русинки у м. Енрлвуді (штат Нью-Джерсі, США), автора альтернативної до «історії України» Ореста Субтельного наукової праці з однойменною назвою, «ілюстрованої історії України» та матеріалів з історії Галичини, біографії митрополита Андрея Шептицького тощо. Постать П.-Р. Магочія сприймається у світі далеко не однозначно. В Україні цього вченого вважають духовним лідером та інтелектуальним промоутером сепаратистськи налаштованих так званих карпаторосів (закарпатських українців), які ідентифікують себе окремим, четвертим після росіян, українців та білорусів східнослов’янським народом, таким собі «народом нізвідки». Претензійно наукове обррунтування цього четвертого східнослов’янського народу знаходимо саме у вельми контраверсійній монографії П.-Р. Магочія «Народ нізвідки», яка, як вважають деякі українські інтелектуали, «нічого спільного з наукою не має, а є звичайнісінькою маячнею з політичним підтекстом, призначеною для простолюду із закарпатських долин та полонин». — Нинішній світ переживає складні трансформаційні перетворення, — сказала, відкриваючи це доволі представницьке зібрання Ганна Карась. — Дійовою особою цього трансформаційного перетворення світу є наш гість, творець так званої альтернативної історії Павло-Роберт Магочій, автор доступного кожному академічного шедевру «Україна: історія її земель та народів». Своєю чергою видавець української версії цієї книжки Валерій Падяк зазначив, що XX століття було часом війн. XXI століття повинно стати добою діалогу культур. Принаймні так вважає професор П.-Р. Магочій, що був очевидцем радянського вторгнення в Чехословаччину 1968 року та чи не єдиним серед сучасних науковців, хто принципово не користується інтернетом, а залишається, за його власними словами, маргіналом, який вивчає різні речі ззовні. В. Падяк також сказав, що у презентованій книжці її автор заторкнув маловідомі або майже невідомі українцям аспекти їх минулого. Зокрема, свідомість людини українського пограниччя, застосувавши мультикультурний підхід до вивчення української історії, інтегруючи її тим самим у західну наукову парадигму. — Досліджуючи історичні факти, що лягли в основу презентованої праці, — сказав П.-Р. Магочій, — я виходив із того, що українці не є єдиним корінним народом України. Поряд з ними корінними народами є також поляки, євреї, карпатороси тощо. Можливо, саме тому я принципово відмовився від вживання у своїй науковій розвідці термінів «національні меншини» та «титульна нація», бо переконаний, що XXI століття не є століттям національних держав. До речі, цю думку я вперше оприлюднив у своїй статті «Кінець національних держав» ще наприкінці 80-х років минулого століття... У контексті сказаного професором виникає запитання: чому він надає стільки уваги національному питанню, якщо він такий «космополіт»? Під час презентації своєї нової книжки для українських читачів п. Магочій словом не обмовився про те, що є не тільки почесним головою «Общества подкарпатских русинов», зареєстрованого 20 лютого 1990 року за прямою вказівкою Закарпатського обкому КПУ, а й ідеологом політичного неорусинства, покликаного послабити та дезінтегрувати український народ у період розпаду СРСР. До речі, перші спроби реалізувати цей політичний антиукраїнський проект припадають на середину 50-х років минулого століття. Розсекречені документи з архівів тодішніх спецслужб Чехословаччини однозначно засвідчують спроби керівників радянських академічних установ, зокрема інституту етнографії ім. М. Міклухо-Маклая Академії наук СРСР у нових постсталінських реаліях дезінтегрувати український етнічний простір. Щоправда, за нез’ясованих обставин реалізацію цього кремлівського проекту зі створення «четвертої східнослов’янської нації» було чомусь зупинено. Однак на початку 90-х усе ті ж кремлівські геостратеги відшукують в архівах цей неорусинський проект, що таїв у собі величезний потенціал дезінтеграції української нації, яка в той час піднімалася з колін. Для підсилення інтелектуального та організаційного потенціалу цього проекту з Москви до Ужгорода відрядили декількох високопоставлених функціонерів ЦК КПРС — майбутнього нардепа із фракції комуністів в українському парламенті івана Миговича та головного редактора авторитетного московського журналу «Советское словяноведение» професора івана Попа, які й дотепер відіграють ключові ролі в неорусинському русі на Закарпатті й активно співпрацюють із професором П.-Р. Магочієм. Варто зазначити, що під час презентації своєї книжки «Україна: історія її земель та народів» в Івано-Франківську професор П.-Р. Магочій був не вельми багатослівним. Парируючи доволі делікатні закиди місцевих науковців Володимира Кафарського, Володимира Великочія та Івана Моналатія про не зовсім наукове його обррунтування існування карпаторусинського народу, гість із Торонто лише сказав: «Чому маленька спільнота люксембуржців на заході Європи має право на свою національну самоідентифікацію, а карпаторусинам, які компактно проживають у самісінькому центрі цього континенту, ви у такому праві відмовляєте?..». Отож тезу про «постнаціональний світ» професор застосовує вибірково. Не велася, на жаль, на цьому зібранні мова про так зване політичне русинство на теренах Срібної землі, тобто Закарпаття, до якого гість — президент Світового конгресу русинів має, як стверджують компетентні джерела, якнайбезпосереднішу причетність. Зокрема, про його ставлення до діяльності свого давнього приятеля — священика УПЦ Московського патріархату з Ужгорода отця Дмитрія Сидора, який закликав українську владу повернути Закарпаттю статус автономної республіки та публічно заявляв про нібито насильницьку українізацію карпаторусинів, яких після приєднання цієї області до СРСР документально ідентифікували як українців. Тож ми бодай навздогін запитаймо у шановного канадського гостя: хто ж насправді цей професор Магочій — блискучий стиліст і талановитий автор контраверсійних історичних студій, альтернативних традиційній українській історіографії, котрий вважає, що будь-яка людська спільнота має право на власну національну самоідентифікацію, чи інструмент у хитромудрих багатоходових комбінаціях кремлівських геополітичних стратегів? Роман ГЛАДИШ
|
