Одними із перших предметів, які потрапили до фондів нашого музею, були речі передані церковною громадою Старого Угринова. До цих речей належали старі церковні книги, священичий одяг та синьо-жовте знамено. Саме цьому предмету буде присвячене наше дослідження. Неоднозначною була думка музейних дослідників стосовно походження прапора. Тривалий час побутувала думка про те, що приніс його до села, а у відповідності і до церкви, о. Андрій Бандера. Але спростування цієї версії наведено у статті «Чиє знамено знаходиться у музеї?». Інша версія, яка пов’язує даний стяг із Степаном Бандерою і обґрунтована у згадуваній нами раніше статті також є хибною, оскільки за основу взято недостовірне місце його зберігання. Із спогадів кількох односельчан випливало, що він знайдений новими господарями священичої резиденції при її розбиранні, а насправді це не відповідає дійсності. Проведення пошукової роботи в Старому Угринові дозволило встановити правдиве прізвище особи, яка виготовила цей стяг і приблизний час його пошиття. Згодом цю інформацію підтвердили і інші старожили села. Наведемо детальний опис прапора. Розмір полотнища - (130х115) см. Прапор пошитий з шовку синього кольору, який має узор з квітів, листя і колосся, що переплітаються і становлять єдиний орнамент та шерстяної тканини жовтого кольору, яка має узор, що повторюється. Даний узор утворюють чотири чотирипелюсткові квітки, дві зверху і дві знизу, всередині між ними рівносторонній візерунковий хрест; всередині кожної квітки також з'єднані в центрі чотири візерункових листка, які становлять собою хрест. Прапор має тільки одну лицьову сторону, на яку пришито ікону із зображенням святого Георгія. Ікона виконана олійними фарбами на лляному полотні. На ній зображено святого Георгія на коні, який поборює змія. Ймовірно, що для прапора взято ікону, яка вже в церкві не використовувалась. Розміри цієї ікони – (38х36) см і розміщена на полотнищі на віддалі 44 см від лівого краю полотнища і 26 см від верху. Пришита вона швейною машинкою (два шви, ширина 1.5 см). Напис на зображенні зроблено церковнослов'янською мовою і звучить „Святий великомученик Георгій". Ікона обрамлена тасьмою жовтого кольору. З трьох сторін прапор обшитий тороками. Нижній лівий кут закінчується китицею. На синій частині стягу тороки збоку древка розпочинаються на відстані 26 см. Зі сторони древка синя частина стягу обшита жовтою тасьмою, а жовта – обшита тільки нитками швейною машинкою. До краю полотнища, з цієї ж сторони, прикріплено по всій висоті 5 невеликих стрічок, якими полотнище повинно кріпитись до древка. Дві зверху (блідо-синього кольору) на даний час вицвіли і три нижче (блідо-жовтого кольору) також вицвіли. Уже пізніше частина полотнища вверху - 7.5 см, внизу - 6.5 см перешита так, щоб одівати на древко. Перешита вручну ниткою жовтого кольору. Китиця кріпиться до нижнього краю стягу грубим шовковим шнурком, який складений вдвоє і пришитий нитками до прапора. Величина китиці з шнурком – 19 см. Вона складається з трьох фігурних дерев'яних частин, які обтягнуті жовтими нитками і закінчується пучком тороків (довжина 7.5 см). Тороки притиснені дерев'яною шайбою, яка закріплена і утримується стальним дротом. Пошила цей прапор жителька Старого Угринова Ільків Анна Асафатівна, яка прислуговувала на той час при церкві. Це було в період окупації німцями нашого села. Ймовірно, що на створення знамена надихнули події 30 червня 1941 року, коли у Львові було проголошено Акт відновлення української державності. Бажання бачити свою державу незалежною підкреслює ікона святого Георгія, який поборює змія. Пошану до національного стягу староугринівців засвідчує той факт, що прапор разом з хоругвами виставлявся під час богослужінь. З двох сторін стояли хоругви, а посередині молода дівчина тримала це знамено. З приходом нових окупантів у 1944 році сільський дяк Антон Васютяк і місцевий парох о. Дмитро Березовський сховали це знамено у тайнику під престолом. Про це ніхто більше не знав. Коли дяк помирав, то він цю таємницю розповів своєму сину Василю. По короткім часі після смерті о. Дмитра Березовського, у 1960 році, церква була закрита і не діяла. Не дивлячись на це громада опікувалась святинею і зуміла перекрити бляхою дах, який протікав. Під час проведення цих робіт Іван Якимович разом з Васютяком Василем переховали прапор в куполі церкви, а по деякім часі останній переховав той прапор у себе вдома. Після відкриття церкви він повернув його назад.10 Згодом прапор з іншими церковними речами передали до музею. Це знамено є однією з реліквій музею і розміщене в постійнодіючій експозиції. Підготувала провідний науковий співробітник ІММСБ Галина Лесів | 
