Хто б міг подумати, що в Станиславові початку ХХ століття, оточеному густими лісами, може виникнути проблема з деревом для опалення? Проте його нестача в місті була дуже відчутною – пише “Західний кур’єр”.
По-перше, в місті не вистачало лісорубів, а їхні послуги коштували дорого. Крім того, в місті була поширена спекуляція деревом. Відомим продавцем дерева в місті був Самуель Бухвальтер, що мав склад напроти будинку старців і калік (тепер вул. Галицька, 14) і продавав в’язанку деревини за 30-38 корон.
На вул. Зосина Воля, 17 (тепер вул. Коновальця) торгував Макс Вайнґартен, у якого можна було розжитися деревом по 34 корони за в’язанку.
Але в дефіциті опалювальних матеріалів був і позитивний момент – жителі міста навчилися берегти тепло. Зазвичай квартири містян обігрівалися кахельними печами з ошатними статуетками чи орнаментами. І лише в найбагатших помешканнях можна було побачити каміни, які зимової пори були окрасою світських салонів.

Крім дерева, в місті застосовували також кокс, яким опалювали школи та приміщення офіційних інституцій, бо він обходився дешевше, ніж дерево. Одним з найбільш прогресивних методів опалення вважалася гасова піч, оснащена регулятором полум’я й автоматичним гасінням, яка працювала без кіптяви і чаду.
Значно рідше для опалення будинків використовувався газ, на початку ХХ ст. ним в основному освітлювали помешкання.
Проте кількість будинків, опалюваних газом, у місті зростала. У 1905 році керівництво міської газовні повідомило, що в тому році на опалення було використано 3769 кубометрів газу, що на 1115 кубометрів більше, ніж торік. Все більшого поширення набували й газові плитки для готування їжі.

Газета «Кур’єр станиславівський» від 15 січня 1905 р. і 29 жовтня 1911 р.
Підготувала Олена БУЧИК