Рід Хмілевських, який мав герб Сас-Корчак, належав до тих обранців короля Данила Галицького, котрим володар надавав великі земельні наділи і привілеї, за що вони мали нести службу з охорони західних рубежів своєї Батьківщини. Хмілевські, про яких ми хочемо розповісти, не походили з Крилоса, але відіграли в історії цього села помітну роль. Одному з її представників – Остапу Хмелівському – випало стати зачинателем ареологічної практики на теренах Галичини. В своїх дошуковуваннях та краєзнавчих розвідках управитель митропольчих маєтків зміг виокремити історично-археологічну складову Давнього Галича саме довкола Крилоса й першим почав цю тезу поширювати серед когорти поціновувачів історії в ті часи.
Остап (Євстахій) Хмілевський народився 1864 року на Дрогобиччині. Службова кар’єра в Митрополита А. Шептицького розпочалася в 90-ті роки XIX століття у місті Самборі. Роботу цю він не полишав усе життя й був управителем митрополичих маєтностей у Галичині. Там він зустрічає своє кохання Ванду-Анелю Скулічову. Вона народилася 5 липня 1863 р., а походила з приїжджого до Самбора хорватського роду, мала високу педагогічну освіту. Якийсь час О. Хмілевський управляв лісовими масивами Шептицьких у Крехові на Львівщині. А восьмого квітня 1902 р. сім’я переїжджає до Крилоса, де майже сорок років О. Хмілевський сумлінно здійснював догляд за митрополичими землями та лісом Діброва.
В сім’ї виростало шестеро дітей: Ярослав-Іван (07. 07. 1895 р.н.), Роман-Мирон (08. 08. 1896 р.н.), Марія-Іванна (17. 02. 1901 р.н.), Остап-Андрій (21. 09.1903 р.н.), Богдан (28.08.1905 р.н.), Володимир (25. 01.1907 р.н. ). З їх оцінок, виставлених в атестатах (за архівом Хмілевських, який опрацював І.Коваль. – І.Д.), можна зробити висновок, що всі діти розумом вдалися до своїх батьків, бо вчилися вони виключно на «відмінно» і тільки зрідка трапляється «добре». Шкільні свідоцтва можуть бути окрасою будь-якого історико-педагогічного музею Галичини, адже вони ілюструють всю історичну географію українського шкільництва на початку XX ст. Це атестати, видані дирекціями Народної школи в Крилосі, Реальної школи в Станиславові, Загальноосвітньої гімназії в Галичі, Академічної гімназії у Львові, Приватної народної школи ім. М. Шашкевича, Товариства «Рідна школа» в Станиславові, Української гімназії в Станиславові.
Служба синів Остапа Хмілевського в збройних формуваннях відновленої Української держави свідчить про рівень національного виховання в сім’ї. А сам глава родини Остап Хмілевський допомагав уряду ЗУНР у Станиславові.
Наприкінці Першої світової війни управитель дібр домовляється з Митрополитом Андреєм Шептицьким про передачу йому в оренду величезної земельної площі для ведення землеробських робіт. Договір купна-продажі був укладений 25 травня 1920 року. Від імені Владики Святоюрської гори документ підписав його Головний адміністратор о. Тит Войнаровський, а з іншого боку умови оренди прийняли Остап і Ванда Хмілевські. Мешканці Крилоса не раз чули від сільських старожилів про бездоганну господарську діяльність О. Хмілевського на орендованій землі. Його земля знаходилася між рядами валів на Качкові та за потрійною лінією валів у Крилосі. В О. Хмілевського можна було знайти щоденний добрий заробіток, позичити гроші, зерно, сільськогосподарський реманент, а в найскрутнішу хвилину – допомогу. Як добрий сільський господар він своє господарство утримував на найвищому рівні. Він йшов у ногу з часом: відвідував сільськогосподарські виставки, цікавився новинками агротехніки і ветеринарії, закуповував найновішу техніку.
До слова, цим же документом передбачалося, якщо на орендованих полях у Крилосі будуть знайдені археологічні знахідки, то нові власники земельних угідь мають всіляко сприяти проведенню археологічних розкопок, а всі знайдені предмети старовини будуть передані Національному Музею у Львові. Свого часу (ще у 1913 році) О.Хмілевський уже передавав віднайдені ним артефакти до згаданого музейного закладу.
А ще він був знаним меценатом і доброчинцем. Так, згідно з документами, Остап Хмілевський здійснював пожертви на освітні справи, за що йому дякувала дирекція «Рідної школи» в Галичі. Інша група документів засвідчує благодійницьку діяльність крилоського господаря в процесі будівництва Народного дому в Галичі. Лист зі Станіславова від 8 липня 1927 р. повідомляє, що старшина Станиславівського пластового коша дякує йому за організацію і проведення в Крилосі зустрічі ІV Пластового округу. «Правдива вдячність залишається все у пластунів до тих немногих з-поміж української суспільности, які розуміють Пластову Ідею й прихильно ставляться до пластового руху», – задекларовано в документі. Як бачимо, і цей уривок засвідчує багатогранну суспільно-політичну діяльність родини Хмілевських.
До речі, пластуни у той час прибули до Крилоса не випадково, адже це місце уже тоді відігравало значну роль у пробудженні національного духу наших молодих краян. Очевидно, що був серед пластунів і син Остапа Хмілевського – Богдан, який народився в селі Крилосі. Він тоді навчався у Станиславівській семінарії і належав до пластунського гуртка «Горлиця» 16 полку (куреня) імены Короля Данила. Пластову присягу він склав 31 березня 1922 р. На жаль, іншої інформації ні про нього , ні про інших дітей О. Хмілевського ми відомостей не знайшли, за винятком д-ра Ярослава, чиє ім’я чіткими літерами вписане на сторінках нашої історії.
Ярослав Хмілевський, галицький краєзнавець, археолог, громадський діяч, дійсний член НТШ, народився 7липня 1895року в м. Самборі на Львівщині. Навчався в гімназіях Самбора та Львова. Вищу освіту здобув у Карловому університеті в Празі, який закінчив у 1929 році. Мав професію медика.
Під час Першої світової війни Я. Хмілевський пішов добровольцем до легіону УСС. У 1915 при спробі висадити міст на Дністрі його схопили росіяни і заслали в Архангельськ. Повертаючись із заслання додому, приєднався до частин УГА, де переніс тиф, побував у більшовицькому полоні, з якого щасливо втік і повернувся до Галичини. Нострифікувавши диплом 1933 р. у Познанському університеті, Я. Хмілевський відкриває лікарську ординацію у Станіславові. Тут здобуває славу доброго лікаря і культурно-громадського діяча. Був спортивним лікарем "Пролому", а також обслуговував вихованців греко-католицької духовної семінарії.
За прикладом свого батька, він постійно виділяв кошти задля розбудови народної справи. Разом з відомим дослідником Левом Чачковським (1865-1933) обстежили всі терени столиці Галицько-Волинської держави, зафіксували всі оборонні укріплення, могильники, городища, церквища, монастирища, поодинокі кургани, усе багатство історичної топоніміки давнього Галича. Любов до археології прищепив Ярославові батько, який ще у 1907 році віднайшов у Крилосі багатий скарб візантійських сакральних предметів і слов’янських прикрас VІ-VІІ століть.
Написана Л.Чаковським та Я.Хмілевським книга «Княжий Галич», яка вийшла у світ у Станіславові в 1938 році, а потім була перевидана в Чикаго (1958 р.), створила передумови для унікальних археологічних відкриттів на території колишньої столиці Галицького князівства.
У вересні 1939 р. Я. Хмілевського призначають завідувачем міського відділу охорони здоров'я, але побоюючись репресій, він переїжджає до Микуличина, де керує дитячим санаторієм. В 1941 р. повертається до Станиславова і стає директором інфекційної лікарні, одночасно приватно практикує у своїй ординації. У 1944 р. виїхав до Баварії, а в 1949 р. перебрався до США. Там працював у туберкульозному шпиталі аж до виходу на пенсію в 1964 році.
Дещо вдалося з'ясувати про особисте життя Я.Хмілевського. У львівській газеті «Діло» ми віднайшли коротке повідомлення про вінчання д-ра Ярослава Хмілевського з п. Ольгою Адамською, маг. (магістром. -І.Д.) фармації, яке відбулося 5 серпня у Станиславові» («Діло» №185 від 22.08.1930 р.). Нам не відомо, як склалося життя молодих людей, але знаємо, що під час Другої світової війни Я.Хмілевський одружився вдруге. На сей раз його обраницею стала вчителька Іванна Гісовська, дочка пароха с. Вовчинець. У невеличкій статті «Жертовність Станиславова» надруковане повідомлення: «Замість повідомлення про своє вінчання з п. Іванною Гісовською д-р Хмілевський зложив 200 золотих на українських полонених» (див. часопис «Воля Покуття» №9 від 28.02.1943 р.). Помер д-р Ярослав Хмілевський 10 січня 1965 році у м. Балтіморі (США).
Як бачимо, що і батько, і син, та й, очевидно, інші представники родини Хмілевських, про яких ми не знаємо, залишили помітний слід у нашій історії. Кожен на своєму місці. Праця цих людей направду може послужити прикладом для багатьох інших. І так повинно бути, бо інакше що залишиться у пам’яті наступних поколінь?
Іван ДРАБЧУК |
