Сентиментальна мандрівка втраченим містом - 7 Травня 2012 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація

Кілька років поспіль Івано-Франківськ займав перші позиції у рейтингу найкомфортніших для життя міст України. Однак, переживаючи будівельний бум (у цьому наше місто також досі, здається, має абсолютну першість, поступаючись лишень столиці), Івано-Франківськ зазнає естетичних втрат. Про найбільші архітектурні проблеми міста у переддень його 350-ліття говоримо зі знаним архітектором Зеновієм Соколовським.

— Ми втрачаємо старе місто. А воно вважається таким, котре побудовано за принципом ідеальних міст епохи Відродження. В центрі — ратуша і далі периметральна забудова. Таких міст небагато. За таким принципом збудовано Львів, Дрогобич, Таллінн, Краків. і власне ця особливість міста, його центральної частини представляє і мистецьку вартість, і містобудівну. Мені подобається наше місто. Чому? Мені подобаються вузенькі вулички, бруковані дороги, затишні сквери. Алеѕ Зрозуміло, що надворі ХХI століття, як і те, що будинки, як і люди, помирають. Є така структура, котра б повинна опікуватися таким старим містом. Є і міське, й обласне управління охорони культурної спадщини. На жаль, вони між собою не можуть погодити, що «їхнє», а що ні. Так-от на місці старих будинків зводять нові. Ці нові будинки споруджують у нас, нехтуючи середовищем, не беручи до уваги оточення...

— От дім «Легенда». Цей будинок був би непоганим десь на «Каскаді», «Позитроні», тобто десь на околиці. Я не знаю, хто був його архітектором, але він знехтував усім, що праворуч і ліворуч. Ви хочете когось здивувати в центрі середньовічного міста отакими витворами зі шкла і бетону? Це дивує, але в негативному плані. Якщо хтось приїжджає до нас, то хоче побачити старовинну забудову, а не те, що зводять скоробагатьки. Я не перебільшую. Якось провадив екскурсію нашим містом для німців, то вони спитали: «Пане Соколовський, як ви, архітектор, могли допустити, щоб в історичній частині міста з’явилися такі будинки, як «Легенда», «АРС»? Без смаку і стилю?».

Ясна річ, що ці будинки зведено за новими сучасними технологіями, і вони стоятимуть мінімум 300 років. Якщо композитор напише невдалий твір, то його не виконуватимуть, але коли архітектор запроектував невдалу щодо місця річ, то вона стоятиме століття і мозолитиме нам очі. Йдемо далі. Будинок на вулиці Незалежності — «Укрексімбанк». Знаю, що його проектували в Києві. Очевидно, вони не бачили, що розміщено з обох боків. Але ж у нас є еліта архітектурна, Спілка архітекторів. Поряд праворуч там — триповерховий будинок у стилі провінційного класицизму, ліворуч — теж, там було колись казино для особливо багатих людей. Отже, нехтуючи оточенням, сучасні архітектори прагнуть утвердитися. Ще прикладѕ На розі будинку за адресою площа Ринок, 1 і 2 була перша в місті аптека. Той будинок упав — і виріс новий на шість поверхів. Поряд — одно- та двоповерхові і цей великий красеньѕ Ніхто не заперечує, але будуйте такі будинки не в центрі міста, не хваліться цим.

— Є. Так зване «Молочне кафе». Колись там були одноповерхові будинки, котрі знесли. Цю споруду звели в сучасних формах, але вони майже повторюють форми будинків— сусідів, не тиснуть, а доповнюють, бо, ясна річ, не може стояти в центрі міста старий одноповерховий будиночок. Знесли — побудували новий. інший приклад — відновлення дзвіниці 1735 року на майдані Шептицького. У 1962 році, з нагоди 300-ліття та перейменування міста на Івано-Франківськ, що для мене є повним нонсенсом, бо ж не перейменували Чернівці на Ольго-Кобилянськ. Зрештою, є ж село Франкове, та зробили нам Івано-Франківськ на догоду радянській владі. Тоді ж і ту дзвіницю знесли. Відновила дзвіницю приватна фірма, і епоху бароко дуже вдало повернули містові.

— Нормально зроблено. Чому? Там є Фортечний провулок, збереглася єдина стіна, є 14 метрів по фронту бастіону. Я знаю, що перед роботами студенти зі Львова провели розкопки. Нічого не знайдено. Знаєте, нульовий варіант — теж варіант. Те, що робиться, робиться добре. Відновлено склепіння. Там відчувається дух старовини, прекрасно відновлено частину автентичної стіни. Однак поруч, трохи далі, — страшний ляпсус. Суцільний кітч, тобто несмак, — той сірий будинок. На тому старовинному бастіоні будувати таке! Поряд костел, охоронна зона, зона регулювання забудови і регулювання природного ландшафту. Всі ці зони зневажено.

— Є в нас такий квартал будинків Галицька, 9—29. Це квартал, який розділяє площу Ринок і майдан Шептицького. Свого часу радянське керівництво заповзялося знести той цілий квартал і зробити велику площу. Тоді я був молодим спеціалістом після Львівської політехніки. Ми з однодумцями вирішили боротися. Пам’ятаю, пішов до голови міста, тоді все начальство, звичайно, говорило на «общєпонятном». І голова сказав буквально таке: «Снєсті». А далі йшло нецензурне слово. Була ще пані Крушельницька, Григорій Логвин, батько української архітектури, якого ми запросили. Ми разом таки відвоювали той квартал. На щастя, тепер є площа Ринок з одного боку, і сакральна площа — з другого. Первинну містобудівельну ситуацію, закладену в час заснування, було врятовано, обличчя і характерну структуру середньовічного міста вдалося зберегти.

— Щодо цього я маю власний рейтинг найкращих для міста керівників. Їх усього три. Перший — Андрій Потоцький, котрий започаткував і збудував це старе місто. Спочатку місто-фортецю спорудила родина багатих магнатів, якими були Потоцькі. Маємо багато прикладів, коли люди неукраїнського походження працювали на наше місто. Другим був ігнацій Камінський. Він правив після так званої «Мармулядової» пожежі, названої так романтично з легкої руки Юрія Андруховича. Хоча яка може бути романтика, коли 240 будинків згоріло?

Пожежа почалася, коли жінка на відкритому вогні варила варення — мармуляду. Це сталося 1868-го на вулиці Липовій, 26, тепер це вулиця Шевченка. Будинок той, звісно, не зберігся, бо згорів першим. Жаринка впала на стодолу, накриту соломою, вітер погнав вогонь. Почалося все близько десятої ранку. Зайнялися будинки на Шевченка, Левка Бачинського, згоріла пошта. О шостій вечора впала міська ратуша, вогонь пішов аж до вокзалу. Але начальник вокзалу був настільки мізковитий, що поставив своїх людей на дахах з відрами води, і вокзал вдалося врятувати. Міського голову зняли, і якраз тоді став до влади Камінський — людина з авантюрними складом характеру. Однак його він спрямував у добре річище — домігся в австрійського сойму дотації в розмірі мільйона римських золотих крон. Протягом шести років місто відбудували. Було видано трактат, де йшлося про заборону будувати дерев’яні будинки, не можна було покривати їх ні соломою, ні ронтою. Власне завдяки Камінському ми й маємо те місто, яке є тепер. Третім у цьому ряду я назву Зіновія Шкутяка. Він поставив вимогу до підприємців, котрі мають бізнес на перших поверхах будинків, щоб вони впорядкували територію і дбали про неї. Містові нашому тоді поступово повернули європейське обличчя. Так воно стало комфортним для життя. івано-Франківськ є одним з найкращих міст України. Вдалося також зробити пішохідну частину — в народі «сотку».

— Колись давно Станиславів називали містом веж. Кожен кутовий будинок мав логічне завершення — вежу. Внаслідок війн і часу — фактора, котрий найбільше руйнує, правда, менше, ніж людина, ті вежі частково втрачено. Візьмімо кам’яницю Гаусвальда — це кутовий будинок на «сотці», де нині продають коштовності. Там прекрасне було завершення. Як воно виглядало, ми знаємо, бо в Зеновія Жеребецького збереглися старі поштівки. На готелі «Дністер» теж була вежа з годинником, на Будинку офіцерів, може, і не було, ми якраз про це сперечаємося з Михайлом Головатим, та я вважаю, що варто її зробити. Коли Віктор Анушкевичус балотувався вдруге, я під час зустрічі в університеті спитав його, що він думає стосовно відновлення веж. Він дав обіцянку, що коли переможе, то «ми ці вежі зробимо». Я дав студентам якраз такі теми для дипломних робіт. Ми лазили наверх, зробили обміри і проекти відновлення веж. Лише бери і роби. Ясна річ, що вони з металу, тому внизу можна їх зварити і краном подати, поставивши направляючі. Тепер міський голова сказав мені, що Кабмін не дав грошей. Але ж це можна інакше зробити — є стільки у нас меценатів. Просто треба тим займатися. Я сплю і бачу, як би було, коли б містові повернули ті вежі. Людина ж іде, чи місцевий житель, чи гість і передусім запам’ятовує обриси будинків. Можна навіть сказати: «Зустрінемося біля вежі».

Ми втрачаємо пивзавод. Пам’ятку архітектури здали в оренду, але роками вона стоїть пусткою, одна стіна впала, впадуть і інші. Солодовий цех — це той, що ще стоїть, та все ж руйнується. Якщо буде відновлено варний цех, а інститут «Західпроектреставрація» зробив обміри, і на їх основі вже в сучасних технологіях можна відновити споруду 1767 року, то буде нормально. Як роблять на Заході, коли треба врятувати старий будинок? Підпирають фасадну стіну. Розбирають усе всередині і фасадну стіну кріплять до цілком нового сучасного будинку. Це нормальний цивілізований хід, котрим користуються ті, які усвідомлюють цінність і мають потребу зберегти старовину. Однак наш рівень ще низький. Терещенки і Ханенки перевелися.

— Свого часу, коли прийшли німці, місто втратило так званий жидівсько-караїмський квартал. Він був там, де сьогодні так зване «яйце». Квартал був у важкому стані. Однак у нас також є листівки, як він виглядав. Такий же квартал німці знищили і в Харкові, тому він тепер має найбільшу в Європі площу. Німці планували робити парад перемоги в Харкові, тому одразу думали наперед — мали з собою армію архітекторів, котрі зносили будинки, проектуючи гігантську площу. В Івано-Франківську той квартал сьогодні вже не відтворити. Скверик за медичним університетом... Там була синагога і тюрма. Під час Першої світової війни їх було зруйновано.

— Туди важко потрапити, аби щось побачити всередині, бо там воєнізована охорона і собаки. Сам палац не зберігся, правда, перший поверх — автентичний, далі — надбудова. Коли прийшла австрійська влада 1772 року, то зробила там військові шпиталі. Вони були там при всіх владах, а їх відтоді змінилося сім. Коли там господарювали вояки, порядок був. А тепер головне питання: чия та територія? Якщо то приватна власність, то державні гроші на реставрацію йти не можуть. Автентичною там залишалася лише брама. Є загроза, що появиться на тій території 12-поверховий дім. Бо інвестор, зводячи будинок, третій, четвертий і вище поверхи має вже задурно, тобто за рахунок вкладених інвестицій. Гадаю, що там можна зробити музеї, парк скульптур визначних осіб краю, в тому середовищі добре було б проводити пленери.

Свого часу наша фортеця мала не таку конфігурацію, вона мала шість бастіонів. Спершу Потоцькі мали свій палац біля катедри сучасної, потім Франсуа Корассіні з Авіньйона спроектував їм додатково два бастіони і з боку валів нанесли ррунту і збудували той палац. Коли копнути в історію, то в палаці Потоцьких було дуже багато знаменитих людей. Та, на жаль, тепер він стоїть пусткою.