Цього року минає 120 літ від дня народження відомого археолога Івана Борковського. Його доля свого часу закинула далеко від Батьківщини і тільки у Празі він зумів розкрити свій талант археолога і науковця. На Батьківщині тривалий час про Івана Борковського не знали. Але з постанням незалежної України, вдячні нащадки повернули ім’я свого великого сина. Про нього написано уже багато і навіть є, хоч і не досить повна, стаття у «Вікіпедії». Звісно, немає потреби зайвий раз переповідати відомості про його наукові здобутки, тим більше, що їх визнано у світі. Однак у цій публікації ми ще раз змушені повернутися до питання його походження і дещо додати.
Тривалий час проблемою для науковців було встановлення місця народження великого вченого. Відомий письменник Степан Пушик у своєму романі «Галицька брама» писав про І. Борковського як про уродженця с. Ямниці недалеко Станиславова. Галицький науковець і краєзнавець ігор Коваль у статті «іван Борковський походив із Вікторова» твердить, що прадід ученого Ігнатій Борковський начебто був заможним господарем у цьому селі. Але це не зовсім так. Адже, де графи Борковські (чи одна з їхніх гілок у Галичині — Дуніни-Борковські), а де простий син залізничника, який хоч і виводив свій родовід від представників козацької старшини, та мав до неї належність тільки опосередковано. Найімовірніше, в цьому разі йдеться про звичайних однофамільців, що мали різне соціальне походження.
![](/News/2017/csm_borkovskiy_ivan_2468edbe01.jpg)
Загадку походження івана Борковського розв’язав городенківський дослідник Ярослав Левкун, який на основі даних метричних книг с. Раковець Городенківського району за 1873—1899 рр. відшукав запис про реєстрацію хлопчика, греко-католика, законно народженого, Івана Борковського 8 вересня 1897 р. У Чортівці його батько Іван був регентом церковного хору, а мати Марія з дому Василик (за іншими даними її звали Мотрина, була родом із Тисмениці). Коли синові сповнилось 5 років, батьки переїхали до с. Ямниці, де він закінчив сільську школу. Опісля вступив у Станиславівське ремісниче училище, яке закінчив у 1918 році (свідоцтво №969 за 28 вересня того ж року). Відразу після цього він став добровольцем УГА, був комендантом міської варти м. Станиславова у часи ЗУНР. Звідси і почалася його кар’єра військового, яку він закінчив у ранзі четаря і був інтернований у Чехії, де й залишився. Цікаво, що у своїх спогадах, особливо у статті «Удар на Чортків», він згадує своїх побратимів із сіл станиславівської околиці, що служили у Станиславівському курені, Павельча (тепер Павлівка. — І. Д.), Чернієва, Драгомирчан і рідної йому Ямниці, де він зростав і став справжнім українським патріотом.
Тому тут наш погляд привертає с. Ямниця, де на початку ХХ ст. на залізничній станції працював іван Борковський-старший. Саме з цим селом пов’язане дитинство майбутнього вченого. У книзі «Ямниця» Ігор Дейчаківський без будь-якої претензійності подав інформацію про працю залізничного службовця у цьому селі. «За спогадами старожилів, уже 5 травня 1905 року на відкритті пам’ятника Іванові Смицнюку виступав ямницький хор. Правда, більш організовано і більш професійно робота хористів почалася трохи пізніше й була пов’язана з ім’ям Івана Борковського. Нащадок славного козацького роду переселився в Ямницю з галицького Поділля у зв’язку із працею на залізниці. Разом зі своїми дітьми він доклав чимало зусиль для повнокровного духовного життя ямничан, як до, так і після війни. Його син Іван, який в роки визвольних змагань воював в УГА, емігрував до Чехословаччини, зумів закінчити Празький університет, а пізніше стати знаменитим чеським науковцем, професором археології».
І далі: «В 1909 році Іван Борковський-старший організував в Ямниці чоловічий і мішаний хори, які діяли при читальні. Оселя Борковських біля залізничного переїзду між Угриновом і Ямницею на довгий час стає для ямницьких артистів місцем для репетицій». На жаль, про якусь активність його дітей у книзі не йдеться. До діяльності Івана Борковського (батька) у Ямниці, автор книги повертається аж на початку 30-х років. Він зокрема фіксує, що тоді до керівництва хору повернувся Іван Борковський, який працював з ним до 1932 року. Виходить так, що весь цей час Іван Борковський проживав у цьому селі.
З того часу маємо ще одну згадку про І. Борковського, але вже з другої книги і. Дейчаківського «Ямничани». Там йдеться про те, що службовець колії Ян Борковський (так подає автор. — І. Д.), в розпорядженні якого був тільки дім, в якому мешкала сім’я із 4 осіб, міг належати «до давньої польської шляхти українізованої». Документ, а точніше список, датовано 1934 роком. Його складено на основі якихось давніх документів.
Як вдалося з’ясувати, свої останні роки І. Борковський прожив у Станиславові. В одній старій газеті ми натрапили на посмертну згадку про нього: «Станиславів. В день Богоявлення 19 січня відпроваджено на вічний спочинок бл. п. Івана Борковського. Народився він у 1869 р. Був залізничником. Ціле своє життя, поза вільними годинами працював в Українських Освітних Товариствах, яких був активним членом. Працюючи довший час у с. Ямниці б. Станиславова, зорганізував там хор, якого був диригентом. Маючи досить численну сім’ю, добре подбав про кожного свого сина чи доньку. Дав їм відповідне удержання у житті. Один із його синів Володимир згинув у визвольних змаганнях у 1918 році. Другий його син Іван, відомий український археолог, є тепер у Празі ректором Українського Вільного Університету. Покійному Вічна Пам’ять». (Часопис «Львівські вісті» за 6 лютого 1943 року, правопис збережено. — І. Д.)
Щодо останнього факту, то він також був відомий. У часописі «Діло» є коротке повідомлення про це: «Новий Сенат. На Загальних Зборах Українського Вільного Університету в Празі дня 9 червня ц. р. вибрали на 1939-1940 шкільні роки ректором університету професора передісторичної археології д-ра Івана Борковського, проректором лишився попередній ректор проф. Олександр Мицюк. Деканом філософічного факультету вибраний проф. археології Вадим Щербаківський, продеканом (заступником. — І. Д.) залишився звичайний професор античної історії Федір Слюсаренко. Деканом факультету права і суспільних наук вибрано втретє професора статистики Левка Шрамченка, а продеканом проф. д-ра Олександра Гайманівського».
Нововибраний ректор професор д-р і. Борковський народився 8.9.1897 р. в Чортівці, пов. Городенка, гімназію скінчив у Станиславові (насправді він вчився у ремісничому училищі, а гімназійний курс закінчив уже в Празі 1920 року. — І. Д.). Високу освіту здобув у Карловому університеті в Празі, де й промувався доктором філософії. Був старшиною Української Армії. В 1933 р. габілітувався на філософічному факультеті У. В. У. приватним доцентом передісторичної археології. В 1937 р. був іменований надзвичайним, 1939 р. звичайним професором. Оголосив наукові праці з передісторичної археології в мовах: українській, чеській, німецькій і англійській. (Газета «Діло» від 5.07.1939 р., правопис збережено частково. — І. Д.) Зазначимо, що І. Борковського обирали ректором і в 1941—1943 навчальні роки.
По-різному склалася доля його сестер (брат Володимир, як було сказано вище, загинув у лавах УГА), а їх у Борковських було семеро. Молодими в Станиславові померли дві сестри, три інші з початком радянізації Галичини змушені були виїхати до США. В Чикаго (США) проживала шоста дитина Борковських — Софія. До вересня 1939-го вона була вона послушницею в Станиславівському монастирі. Коли комуністи монастир закрили, а монахинь розігнали, вона стала світською людиною. Наймолодша Оксана виїхала до Канади. Сестра Анна (Нуся) закінчила гімназію «Рідної школи», пізніше вступила в ОУН, грала у виставах театральної студії «Сфінкс» (з 1937 р.). Ще одна сестра Ярослава була членом Союзу українок.
За недовгий час Іван Борковський повністю зрісся з чеським середовищем. У 1933-му він одержав чехословацьке громадянство. Проте ніколи не забував про своє походження, як міг, підтримував стосунки із ріднею, писав вірші й прозу українською мовою, спілкувався з українцями в Карловому університеті, брав участь у роботі Українського Вільного Університету (УВУ). У 1938 р. його було обрано дійсним членом Наукового товариства імені Т. Шевченка (НТШ. — І. Д.).
І. Борковський був двічі одружений. Від першого шлюбу з Лорою (Флорою) Бековою (її, єврейку за національністю, нацисти під час війни знищили в концтаборі у 1943 р.) залишилася дочка Лінда. В 50-ті роки вона виїхала у США, потім — у Канаду. Сліди Лінди загубилися десь у Ванкувері. Після Другої світової війни Іван Борковський одружився із Любушею Янсовою (1904—1996), першою професійною чехословацькою жінкою-археологом.
Помер іван Борковський 17 березня 1976 р., похований в Празі на Ольшанському цвинтарі у родинній гробниці його другої дружини. Цікаво, чи вимагатимуть чехи перепоховати його останки в Україні, як це було недавно з О. Олесем, чи залишать на своєму цвинтарі як уже свого великого науковця, хоч і українця за походженням?
Іван ДРАБЧУК |