Цього року минає 120 літ від дня народження відомого археолога Івана Борковського. Його доля свого часу закинула далеко від Батьківщини і тільки у Празі він зумів розкрити свій талант археолога і науковця. На Батьківщині тривалий час про Івана Борковського не знали. Але з постанням незалежної України, вдячні нащадки повернули ім’я свого великого сина. Про нього написано уже багато і навіть є, хоч і не досить повна, стаття у «Вікіпедії». Звісно, немає потреби зайвий раз переповідати відомості про його наукові здобутки, тим більше, що їх визнано у світі. Однак у цій публікації ми ще раз змушені повернутися до питання його походження і дещо додати.
Тривалий час проблемою для науковців було встановлення місця народження великого вченого. Відомий письменник Степан Пушик у своєму романі «Галицька брама» писав про І. Борковського як про уродженця с. Ямниці недалеко Станиславова. Галицький науковець і краєзнавець ігор Коваль у статті «іван Борковський походив із Вікторова» твердить, що прадід ученого Ігнатій Борковський начебто був заможним господарем у цьому селі. Але це не зовсім так. Адже, де графи Борковські (чи одна з їхніх гілок у Галичині — Дуніни-Борковські), а де простий син залізничника, який хоч і виводив свій родовід від представників козацької старшини, та мав до неї належність тільки опосередковано. Найімовірніше, в цьому разі йдеться про звичайних однофамільців, що мали різне соціальне походження.
Загадку походження івана Борковського розв’язав городенківський дослідник Ярослав Левкун, який на основі даних метричних книг с. Раковець Городенківського району за 1873—1899 рр. відшукав запис про реєстрацію хлопчика, греко-католика, законно народженого, Івана Борковського 8 вересня 1897 р. У Чортівці його батько Іван був регентом церковного хору, а мати Марія з дому Василик (за іншими даними її звали Мотрина, була родом із Тисмениці). Коли синові сповнилось 5 років, батьки переїхали до с. Ямниці, де він закінчив сільську школу. Опісля вступив у Станиславівське ремісниче училище, яке закінчив у 1918 році (свідоцтво №969 за 28 вересня того ж року). Відразу після цього він став добровольцем УГА, був комендантом міської варти м. Станиславова у часи ЗУНР. Звідси і почалася його кар’єра військового, яку він закінчив у ранзі четаря і був інтернований у Чехії, де й залишився. Цікаво, що у своїх спогадах, особливо у статті «Удар на Чортків», він згадує своїх побратимів із сіл станиславівської околиці, що служили у Станиславівському курені, Павельча (тепер Павлівка. — І. Д.), Чернієва, Драгомирчан і рідної йому Ямниці, де він зростав і став справжнім українським патріотом.
Тому тут наш погляд привертає с. Ямниця, де на початку ХХ ст. на залізничній станції працював іван Борковський-старший. Саме з цим селом пов’язане дитинство майбутнього вченого. У книзі «Ямниця» Ігор Дейчаківський без будь-якої претензійності подав інформацію про працю залізничного службовця у цьому селі. «За спогадами старожилів, уже 5 травня 1905 року на відкритті пам’ятника Іванові Смицнюку виступав ямницький хор. Правда, більш організовано і більш професійно робота хористів почалася трохи пізніше й була пов’язана з ім’ям Івана Борковського. Нащадок славного козацького роду переселився в Ямницю з галицького Поділля у зв’язку із працею на залізниці. Разом зі своїми дітьми він доклав чимало зусиль для повнокровного духовного життя ямничан, як до, так і після війни. Його син Іван, який в роки визвольних змагань воював в УГА, емігрував до Чехословаччини, зумів закінчити Празький університет, а пізніше стати знаменитим чеським науковцем, професором археології».
І далі: «В 1909 році Іван Борковський-старший організував в Ямниці чоловічий і мішаний хори, які діяли при читальні. Оселя Борковських біля залізничного переїзду між Угриновом і Ямницею на довгий час стає для ямницьких артистів місцем для репетицій». На жаль, про якусь активність його дітей у книзі не йдеться. До діяльності Івана Борковського (батька) у Ямниці, автор книги повертається аж на початку 30-х років. Він зокрема фіксує, що тоді до керівництва хору повернувся Іван Борковський, який працював з ним до 1932 року. Виходить так, що весь цей час Іван Борковський проживав у цьому селі.
З того часу маємо ще одну згадку про І. Борковського, але вже з другої книги і. Дейчаківського «Ямничани». Там йдеться про те, що службовець колії Ян Борковський (так подає автор. — І. Д.), в розпорядженні якого був тільки дім, в якому мешкала сім’я із 4 осіб, міг належати «до давньої польської шляхти українізованої». Документ, а точніше список, датовано 1934 роком. Його складено на основі якихось давніх документів.
Як вдалося з’ясувати, свої останні роки І. Борковський прожив у Станиславові. В одній старій газеті ми натрапили на посмертну згадку про нього: «Станиславів. В день Богоявлення 19 січня відпроваджено на вічний спочинок бл. п. Івана Борковського. Народився він у 1869 р. Був залізничником. Ціле своє життя, поза вільними годинами працював в Українських Освітних Товариствах, яких був активним членом. Працюючи довший час у с. Ямниці б. Станиславова, зорганізував там хор, якого був диригентом. Маючи досить численну сім’ю, добре подбав про кожного свого сина чи доньку. Дав їм відповідне удержання у житті. Один із його синів Володимир згинув у визвольних змаганнях у 1918 році. Другий його син Іван, відомий український археолог, є тепер у Празі ректором Українського Вільного Університету. Покійному Вічна Пам’ять». (Часопис «Львівські вісті» за 6 лютого 1943 року, правопис збережено. — І. Д.)
Щодо останнього факту, то він також був відомий. У часописі «Діло» є коротке повідомлення про це: «Новий Сенат. На Загальних Зборах Українського Вільного Університету в Празі дня 9 червня ц. р. вибрали на 1939-1940 шкільні роки ректором університету професора передісторичної археології д-ра Івана Борковського, проректором лишився попередній ректор проф. Олександр Мицюк. Деканом філософічного факультету вибраний проф. археології Вадим Щербаківський, продеканом (заступником. — І. Д.) залишився звичайний професор античної історії Федір Слюсаренко. Деканом факультету права і суспільних наук вибрано втретє професора статистики Левка Шрамченка, а продеканом проф. д-ра Олександра Гайманівського».
Нововибраний ректор професор д-р і. Борковський народився 8.9.1897 р. в Чортівці, пов. Городенка, гімназію скінчив у Станиславові (насправді він вчився у ремісничому училищі, а гімназійний курс закінчив уже в Празі 1920 року. — І. Д.). Високу освіту здобув у Карловому університеті в Празі, де й промувався доктором філософії. Був старшиною Української Армії. В 1933 р. габілітувався на філософічному факультеті У. В. У. приватним доцентом передісторичної археології. В 1937 р. був іменований надзвичайним, 1939 р. звичайним професором. Оголосив наукові праці з передісторичної археології в мовах: українській, чеській, німецькій і англійській. (Газета «Діло» від 5.07.1939 р., правопис збережено частково. — І. Д.) Зазначимо, що І. Борковського обирали ректором і в 1941—1943 навчальні роки.
По-різному склалася доля його сестер (брат Володимир, як було сказано вище, загинув у лавах УГА), а їх у Борковських було семеро. Молодими в Станиславові померли дві сестри, три інші з початком радянізації Галичини змушені були виїхати до США. В Чикаго (США) проживала шоста дитина Борковських — Софія. До вересня 1939-го вона була вона послушницею в Станиславівському монастирі. Коли комуністи монастир закрили, а монахинь розігнали, вона стала світською людиною. Наймолодша Оксана виїхала до Канади. Сестра Анна (Нуся) закінчила гімназію «Рідної школи», пізніше вступила в ОУН, грала у виставах театральної студії «Сфінкс» (з 1937 р.). Ще одна сестра Ярослава була членом Союзу українок.
За недовгий час Іван Борковський повністю зрісся з чеським середовищем. У 1933-му він одержав чехословацьке громадянство. Проте ніколи не забував про своє походження, як міг, підтримував стосунки із ріднею, писав вірші й прозу українською мовою, спілкувався з українцями в Карловому університеті, брав участь у роботі Українського Вільного Університету (УВУ). У 1938 р. його було обрано дійсним членом Наукового товариства імені Т. Шевченка (НТШ. — І. Д.).
І. Борковський був двічі одружений. Від першого шлюбу з Лорою (Флорою) Бековою (її, єврейку за національністю, нацисти під час війни знищили в концтаборі у 1943 р.) залишилася дочка Лінда. В 50-ті роки вона виїхала у США, потім — у Канаду. Сліди Лінди загубилися десь у Ванкувері. Після Другої світової війни Іван Борковський одружився із Любушею Янсовою (1904—1996), першою професійною чехословацькою жінкою-археологом.
Помер іван Борковський 17 березня 1976 р., похований в Празі на Ольшанському цвинтарі у родинній гробниці його другої дружини. Цікаво, чи вимагатимуть чехи перепоховати його останки в Україні, як це було недавно з О. Олесем, чи залишать на своєму цвинтарі як уже свого великого науковця, хоч і українця за походженням?
Іван ДРАБЧУК |
