У міжвоєнному Станиславові читали багато. І хоч українські родини не мали особливих статків, проте грошей на книжки не шкодували. В родинах правників, лікарів, вчителів, урядників і навіть ремісників збиралися домашні бібліотеки, де можна було віднайти українську та світову класику і твори тогочасних авторів. В сім’ях було прийнято обговорювати прочитане, цікавитися, що читають діти.
Першою українською бібліотекою в місті була «Українська (Руська) читальня», яка урочисто відчинила двері 9 листопада 1884 року. Розміщувалась вона на другому поверсі будинку №6 на площі Ринок.
Перша публічна бібліотека в Станиславові була організована борцем з російським царатом, політичним емігрантом Вінцентом Смагловським в 1873 році і спочатку працювала у приміщені реальної школи (тепер – вул. Незалежності, 17). Cмагловський подарував місту 14 скринь книг – 1037 назв, а загалом книгозбірня нараховувала 3500 видань. Згідно із твердженням краєзнавця І. Бондарєва, у міжвоєнний період міська бібліотека містилася на вул. Карпінського (тепер – вул. Галицька, 7). На кінець 1920-х років бібліотечний фонд досяг 30 тис. примірників.
Були також у Станиславові приватні бібліотеки та читальні. В «Інформаторі м. Станиславова» від 1929 року вказано такі читальні («випозичальні книжок»): Бодека Адольфа на вул. Сапіжинській, 8 (тепер – вул. Незалежності), Гасклера Мар’яна на вул. Сапіжинській, 19, Ясельські Романа на вул. Сапіжинській, 4, «Ренесанс» на вул. 3 Мая, 19 (тепер – вул. Грушевського). Ці «випозичальні» існували при книгарнях.
Популярними були книгозбірні при громадських організаціях «Українська бесіда», «Просвіта», «Союз Українок», «Скала» та ін. Наприклад,  філія «Просвіти» у станиславівському воєводстві на 30 червня 1930 року нараховувала 168 читалень. Відомим є випадок, коли на Княгинині силами громадськості була закрита корчма Бауха, а на її місці побудований будинок читальні «Просвіти».
Шкільні бібліотеки створювалися товариством «Рідна Школа», при гуртках якої у міжвоєнний період працювало більше 650 бібліотек, при головній управі товариства – велика книгозбірня педагогічної літератури.
Мала свою книгозбірню і студентська організація «Молода Громада». Фонд студентської бібліотеки формувався за рахунок членських внесків, з метою економії коштів література замовлялася безпосередньо у видавництвах та друкарнях і передавалися «з оказією».
У Станиславові працювала Єпархіальна бібліотека УГКЦ, якій митрополит Андрей Шептицький передав 4 тисячі книг із особистого книжкового фонду. Католицькі читальні організовував станиславівський єпископ Григорій Хомишин.
У кожному навчальному закладі в обов’язковому порядку працювала шкільна бібліотека. Цікаво, що підручників там не було, а тільки художня література, публіцистика, періодика, довідкова література, ноти та сценарії свят, дуже популярні на той час історичні твори. Забезпечення учнів підручниками було справою батьків. Зрештою, можна було купити підручники, які вже були в ужитку.
У Станиславові на 1929 рік працювало 9 книгарень. Крім вказаних вище «випозичалень», книжки можна було придбати також у «Бистриці» в Пасажі Гартенбергів, крамниці Айзенштейна Н. і Сина на вул. Карпінського, 14, Вайденфельда Е. і Брата на вул. Карпінського, 7, Робінсогна Августа на вул. Гославського, 8 (тепер – вул. Чорновола). Єдина українська книгарня була розміщена на вул. Собєського, 20 (тепер – вул. Січових Стрільців).
Ціни на книги коливалася в межах від 20 грош за дитячу книжечку до 4,5 злотих за «товсту» книжку знаного автора. У видавництвах книги коштували дешевше. Для порівняння, білет в театр коштував від 50 грош до 3 злотих, а похід «до кіна» обходися станиславівцю ще дорожче.
Популярними в міжвоєнній Галичині були твори Ірини Вільде – «Метелики на шпильках», «Б’є восьма», «Повнолітні діти», «Химерне серце»; мандрівниці Софії Яблонської – романтично-пригодницькі «Чар Марокко», «З країни рижу та опію», «Далекі обрії»; Наталени Королевої «1313», «Без коріння», «Предок», «Сон тіні»; Катрі Гриневичевої «Непоборні», історичні «Шестикрилець», «Шеломи в сонці»; поетичні твори Уляни Кравченко, Святослава Гординського, Ігоря Антонича, Богдана Кравціва, твори для дітей Константи Малицької, Романа Завадовича, Богдана Гошовського, Марійки Підгірянки та багато інших.  Старожили згадують, що надзвичайно популярними серед студіюючої молоді були твори Уласа Самчука «Марія», «Гори горять», а особливо трилогія «Волинь» – цю книгу неможливо було дістати, вона передавалася з рук у руки. Із захопленням молодь читала твори Юрія Липи «Козаки в Московії», «Нотатки», «Призначення України». На кінець 1930-х років галицьких читачів зацікавила повість Дарії Ярославської «Полин під ногами». Усіх авторів та назви книжок годі й перерахувати!
Традиційно в Галичині видавали та читали класиків – Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку. Часто навіть малописьменні селяни знали напам’ять увесь «Кобзар». У 1934 році в Станиславові накладом публічної бібліотеки був виданий 1-й том «Кобзаря».
Українці читали й польську літературу. Певною мірою це було зумовлено тим, що багато творів зарубіжної класики перекладалися тільки польською мовою. Але й був інтерес і до власне польських літературних творів. Як поляки, так і українці читали Тадеуша Голлендера, Цецилію Маріон, Фердинанда Гетеля, Леопольда Стаффа, Казимира Вєжинського, Марію Павліковську. Популярним був єврейський письменник Бруно Шульц.
Можливо, для сучасних школярів буде цікаво дізнатися, що їхні ровесники, які жили у міжвоєнний період, із захопленням читали… енциклопедії та словники. Саме в Станиславові у 1930 році приступили до видання такої популярної зараз Української загальної енциклопедії в 3-х томах, яке завершили в 1935 році.
У міжвоєнній періодиці друкувалися уривки з літературних творів. Молодий письменник завжди мав можливість донести свій твір до читача. Наприклад, в газеті «Станиславівські вісті» за 1937 рік можна було прочитати твори Богдана Жорського, Ірини Вільде, Фердинанда Гетеля, Цецилії Маріон, спогади Теофіла Окуневського та Костя Левицького. Саме в популярному журналі «Нова хата» за 1935 рік вперше побачила світ перша частина трилогії Ірини Вільде «Метелики на шпильках».
У періодичних виданнях друкувалися також літературні огляди та рецензії. В «Новій хаті» виходили рубрики «Що читати» та «Нові книжки». Анонси літературних творів інколи нагадували рекламу. Так, у «Новій хаті» від 15 грудня 1935 року читаємо: «Найкращий дарунок на Св. Миколая і на Різдво зробите для своїх рідних, приятелів, знайомих, коли купите для них надзвичайно цінні і цікаві мистецькі книжки:
Уласа Самчука «Війна й революція» 4,50 зл.,
Н. Королевої «1313» – повість з середньовіччя 2,30 зл. та її ж нариси «Во дні ОНИ» 1,20 зл.». 
До Першої світової війни в газетах часто можна було прочитати  переклади творів російських письменників. Наприклад, в газеті «Станиславівські вісті» за 1912 рік друкувалися переклади фейлетонів А. Чехова «Риболовля», «Перебрехав», уривок з «Кавказу» М. Лєрмонтова та ін. У тижневику «Неділя» від 4 лютого 1912 року вдалося навіть знайти вдалий переклад вірша О. Пушкіна «Я Вас любил» у перекладі Т. Соколенко:
Я Вас любив… любов вернуть ще може,
В моїй душі не згасла ще, горить,
Та хай вона Вас більше не трівожить,
 Я не бажаю Вас нічим журить.
Я Вас любив коханням тихим, щирим,
 Душу мою то страсть, то ляк гнітив…
Я Вас любив так ніжно і без міри,
Як, Боже дай, щоб другий Вас любив…».
Цікаво, що перший пам’ятник О. Пушкіну за межами Російської імперії був споруджений саме в Галичині, в с. Заболотівцях на Львівщині в 1907 році.
Але уроки Першої світової війни призвели до того, що зацікавленість російською культурою почала згасати.
Про важливе значення літератури в житті міжвоєнних галичан свідчить і велика кількість літературних журналів, які представляли найрізноманітніші ідеологічні та світоглядні спрямування: «Літературно-науковий вісник», «Поступ», «Дзвони», «Нові шляхи», «Вікна», «Назустріч», «Зеркало», «Критика», «Дажбог», «Новий час» та ін.
Найпопулярніші книги удостоювалися літературної нагороди Товариства письменників та журналістів. Так, премію в сумі 1500 зл. у 1934 році поділили Святослав Гординський, Галина Журба, Богдан Кравців, Степан Левинський, Жигмонт Процишин. А у 1936 році другу премію (першої не призначили) отримала Ірина Вільде.
                                                                           

   Наталія ХРАБАТИН
        
P.S. З великим захопленням перечитую «Метелики на шпильках» Ірини Вільде. Приєднуйтесь! Галицька література вартує читацької уваги. Тим більше, що багато творів уже перевидано.