П`ятниця, 24.05.2024, 15:41:13

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Березень 2023  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
 
Архів новин
Головна » 2023 » Березень » 25 » Шило на мило? У Долині дали вулиці совіцького «визволителя» нове ім’я – партфункціонера 70-х, проігнорувавши бажання людей жити на вул. ЗСУ
16:54:54
Шило на мило? У Долині дали вулиці совіцького «визволителя» нове ім’я – партфункціонера 70-х, проігнорувавши бажання людей жити на вул. ЗСУ

Прикро, але навіть після 30 з гаком років Незалежності Україна, а зокрема й Івано-Франківщина, ще з великими потугами відривається від пуповини русифікації й комунізації. Минуло вже вісім років від ухвалення Верховною Радою закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки». Але й досі процес декомунізації нерідко дивує різними несподіванками, а то й обурює політичною кон’юнктурою, внаслідок якої замість декомунізації відбувається протилежне – «тиха комунізація».

Такий приклад. Саме у ключі звільнення громади від залишків радянської спадщини депутати Долинської міськради назвали одну з вулиць у місті іменем відомого тут комуніста й партфункціонера Василя Романюка, який у 70-х роках минулого століття активно боровся з українською національною ідеологією, духовністю й культурою та її носіями, а після проголошення Незалежності України перелицювався і присвятив себе розвитку місцевого самоврядування. І з їхніх уст як «поважний» аргумент для такого рішення почули таке: «Він багато зробив для нашого міста… А що був комуністом – такі були часи…».

Ці слова, особливо в часі війни з московитами як нащадками тодішніх комуністів, сприймаю глибоко негативно, як і манкуртську фразу «А какая разніца?». Якщо так поверхнево провадити декомунізацію, не аналізуючи помилок, то ймовірно, що через двадцять чи більше років після нашої перемоги над російськими загарбниками, коли в Україні вже зросте нове покоління, хтось на Донеччині чи Луганщині може запропонувати, щоб українським вулицям дати імена Захарченка чи Гіркіна, «Гіві» або «Мотороли» чи інших вбивць та катів українського народу, бо, мовляв, такі були часи у 2014 – 2023 рр.

Історію декомунізації по-долинськи – з проханням про допомогу – описав у своєму листі до редакції «Галичини» житель уже колишньої вулиці совіцького «визволителя» майора Лаврищева (мікрорайон «Полуванки»), яку й перейменували на вул. В. Романюка, долинянин Богдан Павлишин. Його родинне коріння пов’язане з відомим борцем ОУН–УПА полковником Лукою Павлишиним («Ігорем») – його стрийком. Богданові Ільковичу – 82, й він називає себе чи не найстаршим «свободівцем» в Україні.

«Восени 2022-го ми жили ще на вулиці Лаврищева, який загинув під час визволення міста від фашистських загарбників, – пише Б. Павлишин. – Але почалися «дерусифікація» і «декомунізація», тож і в нашому місті взялися перейменовувати вулиці. Спочатку нашій хотіли дати назву Збройних сил України. Люди підтримали такий варіант. Але в липні чомусь це питання відклали. Через якийсь час дійшли до нас чутки, що нашу вулицю хочуть перейменувати на вулицю комуніста Романюка – колишнього заступника першого секретаря Долинського райкому КПРС Ярослава Федорчука...

Власне, так і сталось. Але ж відбулась, отже, не декомунізація й не дерусифікація, а навпаки. Просто, як мовлять, поміняли шило на мило. Ще до ухвалення того рішення жителі нашої вулиці написали скаргу до міськради, під якою підписалося до трьох десятків осіб. Я її заніс до канцелярії й відповідно зареєстрував. Але це не допомогло – відповіді на неї ми не одержали й досі, а вулицю таки назвали іменем Романюка.

Але ж Романюк у 70-ті роки під керівництвом Федорчука закривав церкви, нищив каплиці, плюндрував хрести, навіть зруйнував пам’ятник про скасування панщини в Західній Україні. Деяке церковне начиння та хрести відтак люди знаходили у річках. Можу в деталях розказати, як плюндрували каплицю на перехресті доріг «Тяпче – Долина» і «Тяпче – Княжолука». Найбільше, на мій погляд, таке богохульство відбувалося саме в селі Тяпчому.

Звісно, самі партфункціонери власноруч цього не робили, але керували процесом вони. А Романюк у ті роки був у райкомі партії першою особою після Федорчука…».

Так написав наш читач, і його лист покликав у дорогу. Ми з’ясували, що жителі колишньої вулиці Лаврищева (орієнтовно до 30 приватних осель і 60 квартировласників у двох п’ятиповерхівках) у Долині справді мають чим обурюватися і на що нарікати: по-перше, В. Романюк ніколи не мешкав на їхній вулиці, а по-друге, вибір долинян банально проігнорували. Адже ще торік навесні топонімічна комісія Долинської міськради затвердила пропозиції щодо змін назв вулиць у територіальній громаді. А доти, як і передбачає законодавство, провели громадські обговорення. Комісія почула думку жителів вулиці Лаврищева в Долині й запропонувала депутатському корпусу міської ради перейменувати її на вулицю Збройних сил України. Але не так сталося, як гадалося...

Депутати Долинської міськради на пленарному засіданні проігнорували й висновки та рекомендації топонімічної комісії, й думку жителів і на своїй сесії торік у листопаді таки перейменували вулицю Лаврищева на Романюка.

З цього приводу, приміром, долинянин Тарас Сливчук («Скеля») відразу після скандального рішення сесії міської ради на своїй сторінці у фейсбуці написав: «Черговий зашквар від Долинської міської ради. У той час, як регіони України, які вважалися найбільш проросійськими та прорадянськими, зносять пам’ятники червоних «освободітєлєй», перейменовують вулиці, пов’язані з червоним режимом, наша Долина вперто рухається назад... Так, на сесії 22 голосами «за» було перейменовано вулицю Лаврищева на вулицю Романюка – третього секретаря райкому партії, завідувача відділу ідеології райкому партії. Незважаючи на категоричну відмову жителів цієї вулиці від такої назви, непогодження даного проєкта рішення топонімічною комісією (яка фахово розглядала дане питання), депутати підтримали пропозицію політичної сили «Батьківщина»...».

Тож активісти «Правого сектору» міста звернулися до голови Долинської міської ради ТГ Івана Диріва з вимогою накласти вето на те депутатське рішення. Але Іван Ярославович цього не зробив, а свою позицію виклав в ексклюзивному коментарі «Галичині»:

– Питання декомунізації обговорювали в міській раді не один день чи місяць. Ми створили топонімічну комісію, яка засідала багато разів, адже до нашої територіальної громади входить не лише Долина, а й чимало навколишніх сіл. За перейменування одних вулиць проголосували відразу, а щодо деяких інших знайти порозуміння у сесійній залі не змогли. Тож відтак питання виносили на розгляд на наступні сесії. Поки не завершили ту справу. Перейменували й вулицю Лаврищева на вулицю Романюка. Була така ініціатива й депутати її підтримали. Казати, що Романюк комуніст? Я б не так інтерпретував це. Я ж також свого часу був жовтенятком, відтак піонером, а до комсомольця, слава Богу, справа не дійшла… Був такий час. Я не кажу добре чи погано, але так було. І судити по таких речах чи звинувачувати мене хіба можна? А щодо колишнього міського голови Василя Романюка, то він є Почесним громадянином міста Долини, як і мій попередник Володимир Гаразд.

Позиція депутатів міськради була такою, щоб називати вулиці нашого міста іменами його почесних громадян. Це безпосередньо була пропозиція секретаря міської ради Віктора Гошилика. Так і назвали.

– Ви також голосували «за»?

– Звичайно, що так. І не бачу у цьому чогось поганого чи недоброго. А чи закривав церкви конкретно Василь Романюк? Я не маю такої інформації. А з того, що чув, знаю таке: навпаки, перебуваючи навіть на високих партійних посадах, він робив усе, щоб церкви не були закриті чи зруйновані. Я особисто був знайомий з Василем Івановичем. А остання наша зустріч відбувалася після Революції Гідності, коли ми майже дві години гуляли по Межигір’ю, де свого часу були маєтки Януковича. Багато розмовляли. Я тоді обіймав посаду заступника голови Долинської районної ради і від Василя Івановича не почув жодної поганої думки чи ідеї.

А як міськрада вирішила, так і буде. Не думаю, що така ухвала погана, бо, повторюю, вулицю в місті назвали іменем його почесного громадянина. Моя позиція така. Інша річ, що, мабуть, немає жодного рішення, яким можна би було догодити всім...

Звісно, що так, але свого часу жителі вулиці, про яку йдеться, не дуже рвалися називати її іменем «визволителя» Лаврищева. Навіть на нових чи капітально відремонтованих будинках можна було прочитати чи не первинну назву вулиці – Полуванки. Ще й нині подекуди можна побачити саме таке найменування. Тож прикрість історії декомунізації в Долині, зокрема в цьому випадку, як на мене, не в самому перейменуванні вулиці Лаврищева на вулицю Романюка, а в тому способі, як це було зроблено.

Як журналіст я також знав Василя Івановича не один рік. Але якщо ми хочемо змін і справді щиро, а не вдавано, обурюємося позицією деяких державних осіб зі світоглядом «какая разніца», то й самі маємо змінюватися. Не думаю, що жителям вулиці Лаврищева чи Романюка байдуже, на якій вулиці вони та їхні діти й онуки живуть і житимуть.

Зрозуміло, що не так легко перейменовувати вулиці, особливо, коли вибираєш назву із суперечливих та неоднозначних імен. Але ж, нагадаю, в цьому разі депутати обирали між прізвищем колишнього партфункціонера й назвою Збройні сили України, яка сьогодні у всіх на устах, і віддали перевагу першому. Чи правильний такий вибір?

Очевидно, що в таких справах потрібно враховувати всі деталі, щоб не провокувати соціальну напругу. Не той час, щоб навіть депутатськими рішеннями й у легітимний спосіб ламати через коліно позицію людей і ворохобити громаду.

Ігор Лазоришин


Переглядів: 69 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024