Пасаж Гартенберґів здавна є окрасою нашого міста. Місцевим жителям і туристам особливо подобається скляний дах, з яким навіть пов’язані певні легенди – пише “Західний кур’єр”.

Зокрема існує версія, що форми перекриття для даху виготовила фірма знаменитого інженера Гюстава Ейфеля, хоч насправді ними займалася німецька фірма «Крупп».

У новозбудованому пасажі скляний дах приносив власникам та орендарям будівлі немало прикрощів, бо й у ті часи сильні літні зливи були звичним явищем для місцевого клімату. Так, у червні 1905 року через потужну зливу пасаж сильно постраждав. Преса писала, що на відві­дувачів текли струмки води, бо при встановленні скляного даху майстри використали недостатньо шпаклівки або ж вона виявилася неякісною.

Стелі у крамницях були геть мокрі, особливо дісталося крамниці фарб пана Айслера, де зі стелі капала вода. Незважаючи на всі ці незручності, власники пасажу й не думали відмовлятися від скляного даху, адже він був не лише даниною моді, а й певним символом. Починаючи з епохи бароко, скло в архітектурі асоціювалося з Небесним Єрусалимом або Царством Божим, описаним в Одкровенні Іоана Богослова ( «Місто було як щире золото, подібне до чистого скла»).

Загалом історія скляної архітектури була довгою та химерною і починалася з міфології скла – крихкого, прозорого і найзагадковішого з доступних людині матеріалів. У XIX столітті скляні архітектурні елементи асоціювалися з соціальною утопією і мріями філософів та письменників про справедливий устрій суспільства і загальне благоденство.

Саме в першій третині XIX століття з’явилися пасажі – новий тип архітектури, який змінив вигляд європейських столиць. У той період, коли розвиток будівельної промисловості XIX століття зробив можливою появу великих зимових садів, виставкових палаців і пасажів, скляна архітектура вже не могла сприйматися поза цим символічним контекстом.

Газета «Кур’єр станиславівський» від 25 червня 1905 року
Підготувала Олена БУЧИК