У 1960‑х роках, коли Станиславів вже називався Івано-Франківськом, сюди повернувся Роман Андрухович, який до війни активно займався спортом. Він пройшовся містом у пошуках місць, де колись вирувало спортивне життя. Ці спостереження у 1975 році побачили світ в «Альманасі Станиславівської землі». Пройдемося і ми. Свою прогулянку Андрухович почав з вулиці Франка. На її початку раніше, як і тепер, була пожежна частина. З однією відмінністю — перед її гаражами були непогані тенісні корти. Довкола на цій вуличці жило чимало любителів спорту: один із кращих футболістів міста Ярема Попель, сестри-атлетки Ліда та Ірина Барнич. Корти завжди мали відвідувачів. Нині там житлові будинки. Йдемо далі стометрівкою, попри поштамт повертаємо ліворуч та виходимо на вулицю Січових стрільців. Трохи лівіше перед нами — Будинок культури глухих. Ще кілька років тому у його дворі була військова частина, яка впритул підходила до міської телевежі. Так було не завжди. За Польщі тут росли верби. Українські гімназисти та прості мешканці міста зібралися гуртом і почали облаштовувати цю територію. Дерева викорчували, землю перекопали, навезли тачками новий ґрунт, все це утрамбували кам’яним валом. Так у Станилавові з’явився перший і найкращий в місті тенісний корт. Місцина отримала назву площі «Чорногора», бо стала власністю однойменного туристично-спортивного товариства. З цим місцем пов’язане зародження в Станиславові волейболу та баскетболу, тут виник Український спортивний клуб, а згодом і Український спортивний союз (УСС). «А твій клюб уже належить до УСС?», — запитував напис на тутешньому паркані. У 1932 році на площі «Чорногора» відбувся перший чемпіонат міста з тенісу. Та у 1937 році польська влада заборонила УСС. Чиновники вирішили ліквідувати й матеріальну базу союзу. Корт та інші спортивні майданчики заорали так, що від них не залишилося й сліду. На вулиці Чорновола нині розташована обласна наукова бібліотека ім. Франка. До війни ця масивна чотириповерхівка була Народним домом. Здавалося б, це мало бути місце виключно для культурних і просвітницьких заходів. Ба ні, у 1931 році тут відбувся перший індивідуальний чемпіонат міста з настільного тенісу, який тоді знали як пінг-понг. Нема чого дивуватися. У довоєнному Станиславові пінг-понг, завдяки своїй простоті та дешевизні, був другим за популярністю після футболу. Нині в Івано-Франківську чи не єдиним довоєнним спортивним майданчиком, який не змінив свого призначення, залишився стадіон «Рух». За радянських часів він називався «Кристал», за Польщі — «грище Каси Ощадності». Нині тренувальні футбольні поля тут є лише з боку вулиці Дорошенка, до війни вони оточували стадіон з усіх боків. «Довкола головного грища амфітеатрально підносяться кілька рядів порядно виконаних бетонових місць для сидження, — пише Роман Андрухович. — Дерев’яної трибуни нема, замість неї є невеликий дашок. Як і раніше, під місцями для публіки є одягальні для змагунів і змагунок». Цікаво, що написав би цей чоловік, якби побачив «Рух» у його сучасному стані? До слова, Андрухович згадує в околицях стадіону ще й майданчики для волейболу та бідненькі тенісні корти. Нині, як знаємо, їх немає. Коли він вийшов із парку, то зупинився від несподіванки — перед ним відкрилося нинішнє міське озеро. Виявляється, під його водною гладдю чимало місць спортивної слави довоєнного Станиславова. Тут був футбольний стадіон польського товариства «Сокіл», тут пролягала дистанція крайових змагань з бігу. Залишився до наших днів і стадіон «Наука», на якому колись відбувалися футбольні ігри Українського спортивного клубу. Зникли лише тенісні корти, де у 1934 році відбулися перші крайові змагання з тенісу, коли станиславівці зустрілися з коломиянами. «Спортовці тепер не їздять на змагання до Богородчан драбинястим возом і не ходять пішки до Ямниці, — завершує свої спостереження Роман Андрухович. — Проте я певний того, що такого приємного, милого, здорового і правдивого аматорського спорту, який ми плекали, в нашому місті вже хіба не буде. І тільки жаль, що теперішнє молоде покоління Станиславова майже нічого не знає про цей наш міжвоєнний спорт». МИКОЛА ВОЛКОВ
| 
