Станиславів (нині – Івано-Франківськ) всередині вересня 110 років тому – очима газети Kurjer Stanisławowski та журналу Nowości Illustrowane у блозі Богдана Скаврона на порталі Збруч.

Навчальний рік у 1907 році в Станиславові (тепер – Івано-Франківськ) розпочався з трагічного випадку. 19-річний Станіслав Левандерський, учень шостого класу тутешньої польської гімназії, наклав на себе руки, повісившись на горищі батьківської хати на вулиці Зарванській (тепер – вулиця Заклинських).

Причиною самогубства, як повідомляв Kurjer Stanisławowski, стали невдачі гімназиста під час навчання: він другий рік поспіль залишався на повторний курс в одному класі і знову, як йому здалося, невдало склав іспит із латини, того року перенесений йому на осінь.

«Під час перездачі Левандерський відповідав слабо, що дало підстави викладачеві цього предмету, відомому своєю прихильністю до учнів, професорові Шарзі зауважити, що він може не отримати доброї оцінки», – повідомляла подробиці інциденту газета.

Припустивши, що іспиту він не склав, юнак прийшов додому, написав розпачливого та сердечного прощального листа до своїх батьків і вчинив самогубство. Нещасного гімназиста зняли з петлі ще живого, але врятувати його життя не вдалося.

Треба сказати, що батько Левандерського був возним у Магістраті, але, як стверджувала газета, батьки не робили з приводу невдач гімназиста великої трагедії і не виказували йому свого незадоволення. Так само професор Шарга, на думку газетярів, не може бути звинувачений у доведенні гімназиста до самогубства, бо загалом був поблажливим і мав намір поставити Левандерському добру оцінку.

«Цей випадок можна пояснити надзвичайним роздратуванням юнака, який вдруге залишався у 6 класі і, розуміючи, що при перездачі погано відповідав, налякався поганої оцінки», – резюмував Kurjer Stanisławowski.

Того ж дня, коли у Станиславові ховали Станіслава Левандерського, смерть якого викликала великий жаль у мешканців міста, ще один гімназист, Антоній Зачек, загинув у жахливій залізничній катастрофі.

Про страшну біду стало відомо в середу, 4 вересня, о 10-й годині вечора, коли на місце трагедії терміново вирушила бригада зі станиславівських залізничних майстерень. Як виявилося, потяг, який відбув зі Станиславова о 5 годині 24 хвилини пополудню, між станціями Букачівці та Журавно зійшов з рейок, внаслідок чого загинули двоє людей: згаданий учень 3-го класу гімназії та ще один пасажир, купець із Бродів на прізвище Вашіц.

Як повідомляв Kurjer Stanisławowski, серед мешканців Станиславова, які також постраждали в цій аварії, але залишилися живими, були Марія Лясковська, Гелена Слабінська, Арон Плесер, а також двоє залізничників – Маркус Блам і Едвард Черни.

Ця подія набула великого розголосу в Галичині. Краківський тижневик Nowości Illustrowane опублікував детальний фотозвіт про катастрофу, зауваживши, що це найбільша залізнична аварія з тих, які трапилися за кілька останніх років. Потяг був складений із двох локомотивів і 13 вагонів, серед яких – два багажних, один поштовий та 10 пасажирських. Найбільше не поталанило пасажирам третього вагона, який, перекинувшись, розбився вщент. Майже не постраждали локомотиви та поштовий вагон, причеплений зразу за ними, – він зійшов з колії, але не перехилився і вгруз у землю за два метри від рейок. За даними краківського часопису, поштарі перевозили з Румунії до Відня два мільйони корон.

За повідомленням журналу Nowości Illustrowane, усі пасажирські вагони були переповнені (загалом цим рейсом скористалися близько 500 подорожніх). Був серед пасажирів відомий у той час літераторЄске-Хоїнський, який, на своє щастя, не постраждав.

Залізнична аварія викликала великий переполох серед пасажирів, які в паніці тікали подалі від місця трагедії. Ще більшого розпачу та моторошності додавала темрява, яка на ту пору вже згустилася (катастрофа сталася близько 8-ї години вечора), та рясний осінній дощ.

«Катастрофа своїми розмірами перевищує те, що відбувалося в останніх роках на галицьких залізницях. Знову маємо трупи, тяжко поранених, які не зможуть приступити більше до праці. Все це є наслідком панівних порядків на залізниці», – нарікали краківські журналісти, вказуючи на те, що пасажири вже навіть не мріють про якісь зручності під час мандрівок галицькими залізницями, але Дирекції залізниць необхідно подбати бодай про безпеку мандрівок.

До речі, як повідомляв Kurjer Stanisławowski, того ж дня на місце трагедії відбув директор залізниць у Станиславові Ґерард Ферстенбурґ у супроводі старшого інспектора Люфта, інспектора Потучеката залізничного урядовця із Галича Пілецького.

Щоби встановити причину нещасного випадку, на місце події виїхала також спеціальна урядова комісія. Упродовж двох наступних днів залізничний рух між Станиславовом і Львовом було припинено.

Для Дирекції залізниць ця трагічна подія стала другим поспіль серйозним ударом по репутації за короткий час. Перед тим великого розголосу набула справа про зловживання на залізничних складах, де під час ревізії недорахувалися великої кількості матеріалів, зокрема, дубових брусів.

Вину за розтрату було покладено на керівника секції зберігання інспектора Зібауера, якому директор Фестенбурґ надто довіряв, бо, як писали Nowości Illustrowane, був його давнім товаришем ще зі шкільної лави. Окрім того, матеріальну відповідальність (сукупно 96 тисяч корон) мали понести залізничні доглядачі Рудьковський і Вальдекер, на майно яких було накладено арешт.

Але й на цьому нещасні пригоди для залізничників не припинилися. На вокзалі у Станиславові у п’ятницю, 6 вересня, потрапив під колеса потяга один із залізничних працівників, і йому відтяло ногу. Поки бідолаху довезли до лікарні на вулиці Казимирівській (тепер – вулиця Мазепи), він помер від втрати крові на півдорозі – біля будинку Каси ощадності.

На станиславівських залізничників чекало ще одне випробування. Упродовж 17-18 вересня у полях між Тлумачем і Отинією керівництво Львівського армійського корпусу готувалося до проведення великих військових маневрів, тож для перевезення вояків треба було близько тисячі вагонів. «З цією метою на залізничній станції буде сформовано чотири потяги для кавалерії», – повідомляв Kurjer Stanisławowski.

До речі, на цих навчаннях очікували представника англійської армії. За даними газети, долучитися до маневрів мав майор 4. полку драгунів «Thellera Island» Ентоні Бурт.

Поки ж військові тільки готувалися до муштри, справжні баталії розгорнулися серед цивільних мешканців у селі Крилосі, що біля Галича. Як інформувала газета, під час відпусту, на який з’їхалися греко-католицькі священики з різних місцевостей, радикали (члени Русько-Української радикальної партії, відомої своїм антиклерикалізмом) з навколишніх сіл сильно побили пароха села Бринь. Перепало також двом мешканцям Галича – Масляку та Сегіну. Брат останнього уникнув стусанів, утікши в кукурудзи, якими біг аж до самого міста.

Тим часом у Станиславові згадали про наближення 90-х роковин смерті Тадеуша Костюшка, пам’ятник якому вже давно мала намір встановити польська громада міста. Для спорудження монументу кілька років поспіль збирали пожертви, які зберігалися на депозитних рахунках тутешньої Каси ощадності. Як повідомляла газета, їх уже назбиралося достатньо для втілення ідеї, але в місті досі навіть не було створено організаційного комітету, який би заопікувався тією справою. Зрештою, як засвідчила історія, встановити пам’ятник національному героєві Польщі в Станиславові тоді так і не вдалося…

Далі буде…

Богдан Скаврон