Три роки тому в «Репортері» була стаття про сучасні художні твори, події яких розгортаються у нашому місті в минулі епохи. З того часу вже вийшло кілька нових книг, де головні герої блукають вулицями і площами Станиславова. Серед авторів – і зірки, і початківці, але читати їх однаково цікаво.
Жіноча проза
Про письменницьку династію Андруховичів в Україні чув майже кожен, хто вміє читати. В 2014 році у львівському «Видавництві Старого Лева» вийшов роман Софії Андрухович «Фелікс Австрія». Твір одразу став бестселером, отримав купу нагород, серед яких «Книга року ВВС», а також був перекладений німецькою і польською мовами. Мало того, компанія FILM.UA Group викупила права на екранізацію роману та активно шукає інвесторів.
У чому секрет такого успіху? Напевно тому, що авторці вдалося залізти у голову героям, правдиво передати їхні почуття, бажання, побоювання. Софія Андрухович неодноразово наголошувала, що написала не історичний роман, а психологічну прозу в історичних декораціях. Плюс дуже колоритна авторська мова. Критик Євгенія Нестерович характеризує її так: «Текст смачний і пахучий, його мова – як «мармуляда»; окремі уривки можна їсти ложкою (усі читачі стрімко відчувають голод у процесі читання), відчувати на пальцях і вдихати, як добрі парфуми».
Події розгортаються у Станиславові в 1900 році. Головна героїня, молода служниця Стефа, живе на вулиці Липовій, теперішній Шевченка. Авторка з любов’ю описує вулицю, ніби переносячи читача у самий початок ХХ століття.
«Вона проста, широка й довга, має вигідні рівні хідники, вимощені теребовлянськими плитами, на яких під кожною розлогою липою – лава з кованими бильцями. Після вересня 1868-го Липова почала карколомно змінюватись: майже повністю позникали одноповерхові дерев’яні хати, криті ґонтом, які займаються від найменшої іскри, натомість почали вигулькувати дедалі новіші двоповерхові кам’яниці з вигадливими елементами: шпилями й вежами, з флорентійськими вікнами, розділеними посередині малою колоною, із заскленими лоджіями, мозаїками та вітражами…».
У книзі ви не зустрінете карколомних пригод, перестрілок, погонь. Твір орієнтований переважно на жінок: шляпки, наряди, плітки, рецепти смаколиків. Але сюжет затягує, є інтрига, багато таємниць – чоловікам теж подобається.
Притон для вишуканого товариства
Книги цього автора теж планують екранізувати. Йдеться про молодого письменника Богдана Коломійчука, який написав цикл повістей у жанрі історичного детектива, за мотивами яких поляки знімають восьмисерійний міні-серіал «Лемберг».
Головний герой – комісар львівської поліції Адам Вістович. Він далекий від образу супермена, має зайву вагу, багато курить, полюбляє випити, лається не гірше за двірника та при першій-ліпшій нагоді дає опоненту в чоло. Отже, герой досить харизматичний і чимось нагадує знаменитого комісара Мегре.
Оскільки пан Вістович служить у Львові, то більшість злочинів розкриває саме там. Проте, у романі «Небо над Віднем» поворот сюжету закидає героїв до Станиславова. Події відбуваються влітку 1914 року. Йде Перша світова війна, російська армія стрімко наближається до Львова, вокзал забитий військовими ешелонами, що евакуюються на захід. Мешканцям, навіть заможним, вирватись з приреченого міста нереально. Але якісь підозрілі особистості несподівано дають львівським багатіям шанс на порятунок. Коштує це недешево – дві тисячі корон, що на ті часи становило майже дві річні зарплати вчителя.
Компанія втікачів підбирається солідна – президент міста, очільник львівської поліції, директор оперного театру, банкіри, ювеліри, промисловці, лікарі. Усі ці «вершки суспільства» перевозять до Станиславова, звідки вони мають дістатися Відня. Але не потягом, автомобілем чи кінним екіпажем. Ні, пасажирів очікує повна пригод і небезпек подорож… дирижаблем! Таємний переліт має відбутися вночі, аби повітряне судно не помітили з землі. Тож пасажирам доводиться цілу добу провести у нашому місті.
І ось тут Богдан Коломійчук трохи дав у штангу. Він поселив аристократичну публіку у готелі «Брістоль», на місці якого стоїть гуртожиток готельного типу – Лесі Українки, 4. Але й тоді це був ще той гадючник, який порядні клієнти обходили десятою дорогою. Фешенебельними закладами вважались «Уніон», «Централь», «Європейський», але аж ніяк не дешевий «Брістоль», де свого часу в бідності помер композитор Денис Січинський. Напевно, письменника спокусила модна назва готелю.
Що шукав бургомістр Камінський?
Завершує наш огляд новинка – дебютний роман Остапа Українця «Малхут». У післямові письменник зізнається, що до написання книги його надихнули інтернет-публікації журналістаБогдана Скаврона у жанрі альтернативного краєзнавства.
Незважаючи на те, що це його перша серйозна річ, автору вдалося досить правдиво відтворити образ Станиславова середини ХІХ століття. У цьому йому дуже допомогла серія історичних книжок «Моє місто», звідки він почерпнув деталі побуту мешканців, їхні звичаї, навіть ціни на базарі.
Головним героєм є адвокат Ігнацій Камінський, який на сторінках книги проходить шлях від контрабандиста до станиславівського бургомістра. Також тут можна зустріти відомих історичних особистостей – письменника Якова Головацького, історика Садока Баронча, графа Романа Потоцького та навіть молодого журналіста Івана Франко.
Роман читається легко, автор регулярно робить відсилки до інших епох, як то середньовічна Валахія чи поле Віденської битви 1683 року. Досить вдалим ходом є опис загибелі молодого Станіслава Потоцького від руки власника Мукачівського замку Імре Текелі. Звичайно, це літературна вигадка, але книга і не претендує на документальну достовірність. Письменник плете сюжетну лінію у досить правдивому антуражі, досконало вивчивши епоху. Наприклад, існують спогади Камінського, які Остап Українець, за його ж словами, не читав, але треба сказати, досить точно вгадав деякі деталі його біографії.
Ми не будемо переповідати сюжет роману. Зауважимо лише, що після прочитання ви будете дещо інакше дивитися на старі франківські кам’яниці, у яких зашифровані певні таємні символи.
Іван Бондарев |
