Вівторок, 28.05.2024, 20:12:43

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2021 » Березень » 21 » Станиславівські колодязі
20:37:42
Станиславівські колодязі

Протягом довгих століть центрами міського життя Станиславова були не лише церкви, культурні заклади та кав’ярні. Людський рух спостерігався й навколо колодязів, адже вода була потрібна всім. Біля них містяни обмінювалися новинами, саме вони служили справжнім порятунком у спекотний день. Але часом колодязі ставали й причиною розповсюдження інфекцій та навіть місцем, де здійснювалися самогубства і траплялися нещасні випадки – пише “Західний кур’єр”.

Вода – дороге задоволення
Найдавніша знайдена інформація про станиславівські колодязі датується кінцем XVIII століття. В 1790-х роках австрійська влада ініціювала певні роботи з упорядкування Станиславова – ремонт мостів та закладання чотирьох колодязів у центрі міста.

Станом на 1903 рік у Станиславові налічувалося 44 громадські колодязі і 521 приватний. Із них 521 колодязь був обладнаний помпами, до 36 колодязів були прикріплені відра, які служили для черпання води, а вісім колодязів не мали жодних допоміжних пристроїв для черпання. У всьому Станиславівському повіті налічувалося 290 громадських колодязів, 3666 приватних, з яких 1190 мали помпу, з 1115 колодязів воду черпали відрами, а 1651 колодязь не був обладнаний жодними допоміжними засобами.

Цікаво, що в 1886 році витрати на обслуговування колодязів взагалі не були передбачені в міському бюджеті, але на початку ХХ століття для цієї мети виділялися значні суми. Рекордну суму було виділено в 1903 році, коли велися спроби пробурити колодязі для міського водогону. Тоді було виділено аж 11 770 корон. У подальші роки на обслуговування міських колодязів влада виділяла в середньому 2,5-4 тис. корон на рік.

З 1 січня 1906 року обслуговуванням міських колодязів займався підприємець Юліан Мажевський, отримуючи за свої послуги 2 тис. корон на рік. Починаючи з 1912 року, майстру платили по 48 корон за обслуговування кожного колодязя. Пан Мажевський був відомим у місті слюсарем, а його майстерня була заснована ще у 1839 році і знаходилась на вул. Сапєжинській, 44 (тепер вул. Незалежності). Він також виготовляв різні ковані вироби – брами, сходи, балюстради, квіткові клумби, ковані елементи до дверей та вікон. Очевидно, майстер дуже пишався тим, що саме йому доручили наглядати за міськими колодязями, бо повідомляв про це у кожній своїй рекламі.

Згідно з правилами тогочасної промислової устави закладати колодязі мали право лише концесіоновані підприємства, тобто ті, які отримали відповідний дозвіл на свою діяльність. Саме таке підприємств

о діяло в Станиславові на вул. Сапєжинській, 34. Ним володів Юзеф Лістовський, який також займався виготовленням котлів та проведенням водогонів.
Колодязі та запчастини до них виготовляла також відома в місті майстерня кованих виробів Петра Ярошевського. Вона була заснована в 1902 році й початково спеціалізувалася на виготовленні кованих брам, балконів, огорож, підвісних ліхтарів та інших подібних виробів. Але вже з 1904 року вона пропонувала ще й послуги із закладання та облаштування колодязів. Майстерня Ярошевського успішно працювала й у міжвоєнний період, значно розширивши асортимент своєї продукції. Тоді підприємство виготовляло також мостові й дахові конструкції і навіть ліфти. В 1929 році Ярошевський отримав за свою продукцію бронзову медаль на промисловій виставці в Познані, а наступного року на міжнародній виставці у Ніцці його продукція удостоїлася найвищої нагороди – золотої медалі. Сам Ярошевський був не лише відомим підприємцем, а й громадським діячем, одним із засновників «Товариства польських міщан».

Мешканці Станиславова споживали в основному ґрунтову воду, і спроби прокласти водогін теж базувалися на пошуку джерела ґрунтових вод, яке було би достатнім для міста. Однак відповідного місця так і не вдалося знайти, тому на водогін довелося чекати аж до 1930-х років. У 1935 році президент Станиславова Здіслав Стронський здійснив візит до Варшави, де провів переговори з представниками центральної влади стосовно прокладення водогону в Станиславові. Ці переговори пройшли успішно, містові виділили відповідний кредит, так що уже в наступному році Станиславів нарешті розпочав будівництво такого довгоочікуваного водогону.

Де знаходилися колодязі?
Що стосується розташування міських колодязів, то нам відомі локації лише деяких із них. Чи не найбільш відвіду-ваним був колодязь на площі Ринок, який знаходився навпроти відомої аптеки доктора Байля (будинок не зберігся, тепер на цьому місці будівля «Галереї Н»). Цей колодязь досить добре відображений у станиславівській філокартії, адже його видно щонайменше на трьох поштівках. Очевидно, він користувався великою популярністю у містян, бо на всіх поштівках біля нього видно людей.

У цифрових архівах також збереглося фото, на якому добре видно колодязь на площі Франца (тепер майдан Шептицького). Він був відомим тим, що біля нього зазвичай відбувалося освячення води на свято Йордана для греко-католицьких парафіян. Так, у січні 1900 року газета «Кур’єр станиславівський» повідомила, що єпископ Андрей Шептицький здійснив урочисте освячення води біля цього колодязя.

Свої колодязі мали залізничний вокзал, а також міська торговиця, де продавали худобу (тепер на цьому місці парк Воїнів-Інтернаціоналістів). Однак вода з колодязя на торговиці була не дуже якісною. В 1909 році вона стала причиною зараження тифом 24 осіб.

У 1903 році магістрат здійснив упорядкування вулиці Бельведерської – забрукував тротуари і облаштував невеликий сквер, де знаходилися ліхтар і колодязь. Був колодязь і на вул. Колінського (тепер Фортечний провулок), але його закрили в 1911 році через підозру, що вода з нього була зараженою.

У 1906 році преса писала, що колодязів у місті було замало, особливо на їхню нестачу скаржилися містяни, які мешкали в районі Тринітарської площі. Поряд розміщався торговий ринок, і селяни, які на ньому торгували, активно черпали воду з єдиного колодязя, який там знаходився.
У внутрішньому дворі кам’яниць на вул. Шевченка, 22-24 досі зберігся старий колодязь, накритий бетонною плитою.

У 1915 році преса опублікувала правила закладання колодязя. Він мав бути облаштований так, щоб до нього ні зверху, ні знизу не мали доступу припливи забрудненої води. Розміщати колодязь можна було на віддалі не менш ніж 10 м від будівель. Найкраще обладнати колодязь помпою і зливним отвором для стікання води, а територію навколо нього забрукувати. Судячи із зображень станиславівських колодязів, всі вони відповідали цим вимогам, зокрема були обладнані помпою.

Поширеними були також так звані колодязі Нортона, які використовувало військо. Під час цісарських маневрів у 1900 році кожна дивізія мала з собою кілька таких колодязів, щоб добувати воду на місці проведення навчань. Такий «похідний» колодязь можна було обладнати досить швидко. При його побудові труба з гострим наконечником не вкручується, а забивається в ґрунт. Внизу розміщуються фільтрувальні отвори, через які рідина потрапляє в трубу, а звідти викачується насосом. Місце, де знаходилися отвори, додатково обгортали вологостійким матеріалом, щоб запобігти потраплянню піску і бруду в воду.

Колодязні історії
У січні 1904 році стався випадок, який добряче налякав містян. З боку колодязя на площі Ринок раптом пролунав гучний звук вибуху. Виявилося, що стався витік газу з труби, яка пролягала неподалік, а газ накопичився у свердловині колодязя. За день перед тим отвір, що вів до свердловини, відкривали, щоб розморозити воду. В результаті газ потрапив у колодязь, і звідти було чути його запах. Рано-вранці якийсь недбалий містянин кинув до свердловини недопалок, який і став причиною вибуху. На щастя, від цього прикрого інциденту ніхто не постраждав.

Утоплення в колодязі було поширеним способом самогубства. Так, у травні 1903 року в колодязі втопилася 28-річна панна Антоніна Літинська, донька місцевого облікового інспектора. В листопаді того ж року сталося ще одне самогубство – в колодязі біля приватного будинку на вул. Бельведерській втопилася 26-річна Олена Ковальчук. Причиною самогубства стало нещасливе подружнє життя. В квітні 1906 року намагалася втопитися жителька Княгинина-Гірки, імені якої преса не називає. Її насилу втримали перехожі, а причиною такого розпачливого кроку стала сварка з чоловіком, який у нетверезому стані кидав у дружину порожні пляшки з-під алкоголю.

Принесення води з колодязя зазвичай входило в обов’язки хатніх слуг, і нерідко їхня платня напряму залежала від того, як далеко знаходився колодязь від дому, де мешкали господарі. Жителі міста, які не мали слуг, носили воду самотужки або ж користувалися послугами водоносів. Деякі водоноси не розносили воду вручну, а розвозили на невеликому двоколісному візку, в який був запряжений кінь. На цей візок клали бочку з водою, а на неї всідався сам водовоз – найчастіше це був немолодий бородатий єврей. Подібний візок із бочкою навіть можна побачити на поштівці із зображенням будівлі товариства «Сокіл».

Найвідомішою водоноскою Станиславова була така собі Анастасія Максимова, яка померла в січні 1888 року. Зі своїх трудів вона зібрала невеличкий капітал – тисячу злотих ринських. Однак водоноска не витратила ці гроші на свої власні потреби, не заповіла комусь із близьких, а спрямувала на різноманітні благодійні цілі. Вона була сестрою в тодішньому церковному братстві й ще за життя власним коштом відновила олтар із образом святого Михаїла в міській катедрі. На відновленому олтарі жінка попросила намалювати відерце в знак того, що гроші на реставрацію пожертвувала водоноска. В похоронній церемонії цієї скромної, але такої жертовної й побожної жінки взяли участь аж шість священників.

З колодязями було пов’язано багато легенд і вірувань. У ХІХ столітті існувала легенда, що до свого втілення душі ще ненароджених дітей перебувають у джерелах чи у певних таємничих колодязях, де про них дбають молоді німфи. Звідти щасливим батькам їх приносять бузьки, які, як відомо, мешкають поблизу водойм. Ці вірування зародилися на німецьких землях, а згодом поширилися й на інші європейські країни.


Олена БУЧИК


Переглядів: 191 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024