Серед давніх будівель Івано-Франківська є такі, що дійшли до нас не у первісному, а у значно зміненому вигляді. Але це зовсім не зменшує великої цінності цих будинків-трансформерів для міста.
Один з найвідоміших "трансформерів", пасаж Єґера, зараз перебуває на межі руйнування (вул. Січових Стрільців, 16). Він не завжди був таким, як ми звикли його бачити.
В середині ХІХ століття на цьому місці збудували двоповерхову кам’яницю у класичному стилі, з портиком і чотирма колонами. В будівлі розміщалися редакція газети "Дзєннік станіславовскі" та приймальна лікаря Якуба Бірера, колишнього штабного лікаря.
Нещодавно краєзнавець Сергій Петрицький виклав у мережі цікаве фото затопленого Станиславова у червні 1897 року. На ньому чітко видно вивіску цукерні, що знаходилась у цій будівлі, а офіціант закладу вийшов і спостерігає за стихійним лихом. Цукерня належала Юзефу Збєґені, який у 1880-х роках був кондитером у Кракові, а пізніше переїхав до Станиславова і в 1893 р. розмістив свій заклад у кам’яниці з колонами. На початку ХХ ст. власником будівлі став Озіяш Герш Єґер. Протягом 1908-1910 років новий власник її капітально перебудував, пожертвував портиком, але наростив третій поверх.
Вимушеним "трансформером" став станиславівський театр, тепер Обласна філармонія. Його збудували в 1891 році, й виглядав він дуже ошатно – мав портик з колонами, фасад прикрашала багата ліпнина. Над наріжною частиною височів купол зі шпилем, який увінчувала арфа.
Під час Першої світової війни в театр влучили кілька снарядів. Вони зруйнували крило від вулиці Курбаса, пробили дах і пошкодили дерев’яні конструкції. Протягом 1928-1929 років театр реконструювали у стилі функціоналізму за проектом Станіслава Трелі. Зник пишний декор, вікна стали прямокутними, замість портика з’явився масивний балкон.
Така ж доля спіткала і знаменитий пасаж Гартенберґів. Під час Першої світової війни і пасаж, і прилеглі будинки були повністю зруйновані. Спочатку власники взагалі не хотіли його відновлювати, а планували збудувати сім нових кам’яниць. Але потім Польщу накрила економічна криза, й Гартенберґи продали руїну магістрату. Протягом 1926-1927 років коштом міської влади пасаж реконструювали. Кам’яниць, які раніше його оточували, більше не було, тому в стінах павільйону прорубали великі вітринні вікна.
В 1906-1908 роках велику трансформацію пережив міський вокзал. Залізничний рух пожвавлювався, і невеликий вокзал став явно затісний, тож міська Дирекція залізниці звернулась до міністерства з проханням про його розширення.
У грудні 1904 р. архітектор Ернест Баудіш запроектував нову будівлю у стилі неоренесансу. Вона була значно просторішою, мала довжину по фасаду 200 м і великий купол у центрі. "Старий вестибюль мав 110 м², новий буде мати 293, почекальня третього класу мала 54 м², нова 66", – описувала проект нового двірця газета "Кур’єр станиславівський" від 13 січня 1907 року. Почекальню другого класу, навпаки, зменшили, зате зал очікування першого класу значно збільшився.
Теперішня катедра – архікатедральний собор Воскресіння Христового – теж дійшла до наших днів у зміненому вигляді. В 1729 році храм освятили, але вже в 1752 році він потребував реконструкції через слабкий фундамент. Після руйнувань Першої світової війни протягом 1922-1923 років провели реконструкцію, після якої барочні шоломи веж стали вужчими і вищими. Ескізи створив львівський архітектор Іван Левинський.
Станиславівська Каса ощадності (тепер вул. Мазепи, 14) стала трансформером ще до того, як її побудували, адже початковий проект був зовсім інакшим. В 1882 році оголосили конкурс на найкращий проект, а через два роки будинок уже звели.
Ось як писав про трансформацію Каси ощадності станиславівський журналіст Владислав Цесельський: "Поверхня даху, яка висувається на цоколь подвійної висоти, надає будівлі характеру, знаного фахівцям як "буржуазні бельгійські будинки". В кінцевому варіанті цей французько-бельгійський проектний обрис було піддано модифікаціям, продиктованим місцевими смаками й кліматом. Боки даху стали більш пологими, фасади знизу втратили пласку поверхню, а натомість прикрасилися шпарами між цеглинами і орнаментом у стилі рустика. Ризаліт даху зменшили до карнизних виступів при вході та пілястр, які своєю довжиною сягають балкона. Зовнішні бельгійські сходи, що йшли під склепіння коридору, прибрали. Будинок неначе споважнів і став схожим на наших пань, які зі скромності ховають ніжки під шатами". На думку журналіста, ця трансформація лише прикрасила кінцевий вигляд споруди.
Олена БУЧИК |
