Якщо уважно придивитися до зображення станиславівської ратуші, можна помітити, що її перший поверх займали …крамниці. Чітко помітні вивіски, рекламні написи й тенти, якими власники захищали товар від вигорання на сонці.
Очевидно, магістрат поповнював міський бюджет, здаючи приміщення купцям в оренду. Тодішня влада цілком могла собі це дозволити, адже штат міських чиновників був значно скромнішим, ніж тепер, тож місця всім вистачало.
Що в міській ратуші розміщалися крамниці, підтверджує й реклама в пресі. Так, у 1904 р. там працювала крамниця відомого станиславівського різника й продавця м’ясних делікатесів Миколая Волонтковського.
Як бачимо з реклами, розміщеної в “Кур’єрі станиславівському” від 27 березня 1904 р., крамниця Волонтковського знаходилась у ратуші навпроти вірменської церкви (нині Кафедральний собор Покрови Пресвятої Богородиці УАПЦ). В ній продавалися різноманітні ковбаси – краківські, місцевого виробництва, рублені й з полядвиці, ковбаса “Польська”, яку потрібно було додатково варити, шинка маринована “по-празьки”, м’ясні рулети та інші делікатеси. Власник гарантував помірні ціни й охоче надсилав замовлення в провінцію.
В 1906 р. Волонтковський став першим місцевим купцем, який почав продавати у своїй крамниці вироби з кінського м’яса. Як не дивно, ці екзотичні делікатеси містяни сприйняли на “ура”. Вони мали такий хороший збут, що Волонтковський згодом розширив асортимент і навіть почав продавати саме кінське м'ясо.
Варто зауважити, що з м’ясом у тодішньому Станиславові була велика проблема, а різники складали окрему касту, яка ревно відстоювала свої інтереси і постійно конфліктувала з місцевою владою й громадою міста. Переважно різники були євреями, які не працювали в суботу. Тож у другій половині ХІХ ст., коли в місті не було жодного різника-християнина, купити в суботу м’ясо було неможливо, адже всі євреї зачиняли крамниці. Щоправда, в кінці ХІХ ст. вони почали наймати помічників-християн, які вели торгівлю по суботах, але вже у 1900 р. преса повідомила, що різники припинили цю практику.
В Станиславові з 1859 р. діяла спеціальна інструкція для різників, якої вони повинні були суворо дотримуватись. В розділі 3 цього документа говорилося, що різник не мав права додавати до м’яса кістки чи шматки іншого ґатунку. Допускалися лише дрібні кістки, які неможливо було відділити від шматка. Чи дотримувались різники цього правила?
Ось що повідомила місцева преса в 1905 р.: "В нашому місті постійно чути скарги на несумлінність різників. Вони постійно підвищують ціни на м'ясо, але навіть за таку високу ціну на кілограм м’яса кладуть половину кісток і різноманітних м’ясних відходів. Переважна більшість різників ошукує на вазі. Сміливіші покупці протестують і пояснюють різнику, що платять за м'ясо, а не за кістки, але отримують таку грубу відповідь, що в другий раз уже не наважуються сперечатися. Наші пані вже до цього звикли і переносять то все терпляче, стримуючи своє обурення. Різники зовсім не дбають про споживача, бо знають, що він усе одно до них прийде, а якщо піде в інший магазин, то знайде там таку саму обслугу”.
Чи боролася міська влада з таким неподобством? У вересні 1905 р. за ініціативою бургомістра Артура Німгіна була створена комісія, яка мала боротися зі свавіллям різників. Було вирішено, що відкривати крамниці, підзвітні магістрату, немає сенсу, адже навряд чи вдасться продавати в них м'ясо набагато дешевше. Комісія прийняла значно ефективніше рішення - створити здорову конкуренцію. Було ухвалено дати дозвіл на торгівлю в Станиславові м’ясникам з інших міст – Богородчан, Тлумача, Тисмениці, Єзуполя. Для них магістрат безкоштовно виділяв приміщення.
З 1904 р. в ратуші в кабінеті торгового комісара працювала вага, на якій кожен охочий міг зважити придбаний товар і переконатися, що його не обдурили. Комісія ухвалила встановити ще одну вагу на площі Ринок, щоб покупцям зручніше було контролювати вагу товару, посилювався й контроль за діяльністю різників.
Однак місцева преса зауважила, що ці старання навряд чи приведуть до подолання “м’ясного свавілля”, якщо споживачі мовчки його терпітимуть. Громадськість закликали активно допомагати владі й повідомляти про всі порушення. Мабуть, ці заклики подіяли, бо вже у жовтні того ж року в “Кур’єрі станиславівському” надрукували скаргу на місцевого різника Вольфа Брейнеса, який продавав несвіже м'ясо...
Олена БУЧИК |
