Всім відомо, що як чорна кицька розіб'є дзеркало порожнім відром, то це – погана прикмета. Однак галичани сотню років тому були значно більш забобонними, ніж сьогодні. Нерідко їхня любов до різних прикмет і ритуалів виявлялася сильнішою за здоровий глузд.
Галицькі селяни були переконані, що несприятливі погодні умови – то результат відьомських чарів.
Газета "Гінець станиславівський" від 10 серпня 1873 р. повідомляє, що в суді Станиславова відбувся розгляд незвичної справи проти кількох мешканців села Джурків (знаходиться в сучасному Коломийському районі). В травні 1872 р. в цій місцевості панувала страшна посуха, і жителі села були впевнені, що причина такого лиха – злі чари якоїсь місцевої чарівниці. Заступник війта Мартин Андрійчук доручив своїм помічникам наказати всім жінкам села зануритися в ріку, адже існував такий давній обряд боротьби з посухою. За невиконання наказу жінкам загрожував великий грошовий штраф.
Наступного дня перед сільською корчмою зібралася юрба селянок, які навіть не підозрювали, що за екзекуція їх чекає. Жінок оточив гурт чоловіків, який повів їх до річки, де вже було готове риштування для купелі. Жінкам було наказано роздягтися догола, розпустити волосся і кілька разів з головою зануритися у воду. Тих, які відмовлялися, роздягали силоміць, розпускали їм волосся, зв’язували руки й ноги і на мотузках опускали під воду. На щастя, ніхто з жінок не загинув, але багато хто втрачав свідомість, а деякі після цього довго хворіли. За такі нелюдські дії помічник війта і селяни, які брали участь у здійсненні "обряду", були засуджені хто на 6, а хто на 7 місяців ув’язнення. Чи допоміг "обряд" подолати посуху, газета не повідомляє.
Подібний випадок стався й у селі Вербовець біля Косова в 1906 р. 27 квітня того року тут померла двадцятирічна дівчина, яку всі вважали відьмою. На наступний день, як її поховали, почав падати дощ і падав без перерви аж до 17 червня. Місцеві мешканці стверджували, що то помста померлої відьми, аби не було врожаю і настав голод. Щоб перемогти чари, 16 червня п’ятеро селян пішли на цвинтар, викопали труну, відрубали померлій "відьмі" голову й поклали її обличчям донизу. Після цього чоловіки закопали труну в повній впевненості, що дощ перестане. За дивним збігом обставин наступного дня справді настала хороша погода. "Борці проти чарів" дуже пишалися своїм вчинком, бо думали, що врятували село. Але косівська жандармерія вважала інакше, тож розпочала проти них слідство за вчинення варварських дій.
В ХІХ ст. галичани дуже боялися злих духів. Це красномовно доводить випадок, який стався у Станиславові в червні 1886 р. Юрба людей обступила кам’яницю на розі вулиць Бельведерської й Седельмаєрівської (тепер вул. Новгородська). Причиною такої уваги публіки була поведінка однієї жінки, яка качалася по землі, видавала дивні звуки й билась у конвульсіях. В тому будинку проживав якийсь побожний єврей-чудотворець, а жінка намагалася потрапити до нього на прийом. Люди говорили, що в неї вселився злий дух, а той єврей умів виганяти нечисть. Начебто дух сидів у жінки в ділянці шлунка, а за життя був звичайною людиною, співаком і жив ще за часів царя Соломона. Насправді в нещасної була так звана "хвороба святого Вітта", тобто хорея, яка й спричиняла такі страждання.
Трагічний випадок стався у травні 1896 р. в Єзуполі неподалік від Станиславова. Тамтешня молода селянка захворіла на коросту і страшенно мучилася від хвороби цілий рік. Мати дівчини дуже хвилювалася й намагалася вилікувати доньку, а також приховати її недугу від парубків, бо це б завадило їй вийти заміж. Від своєї куми мати дівчини довідалася, що хто під час Великого посту чи у Чистий четвер на світанку скупається тричі в холодній воді, той вилікується від усіх шкірних хвороб. Дівчина почула їхню розмову й рано-вранці, коли всі ще спали, вирушила до найближчого озера. Під час купання вона втопилася, а мати потім у відчаї розповідала, що дівчину виманив з хати злий дух і в озері втопив.
Під час Першої світової війни в багатьох галицьких містах панувала епідемія іспанського грипу, не оминула вона й Станиславів. Серед неосвічених євреїв був поширений цікавий забобон про те, як прогнати заразу з міста. Потрібно було організувати весілля двох повних сиріт, і щоб весільна церемонія обов’язково відбулася на цвинтарі. Начебто після такого обряду епідемія мала різко піти на спад. Подібні церемонії в той час можна було спостерігати в багатьох містах Галичини.
На зламі ХІХ і ХХ ст. були популярними й прикмети, які збереглися до наших днів. Так, нещасливим вважалося число 13, тож забобонні люди його панічно боялися. Молоді пари намагалися не одружуватися в травні, бо панувало переконання, що така сім’я буде нещасливою і бездітною.
Як бачимо, надмірне захоплення різноманітними забобонами не таке вже й безневинне, адже воно спонукало людей до нерозважливих та й просто небезпечних вчинків.
Олена БУЧИК |
