У ці передсвяткові дні яскраво прикрашені й осяяні вітрини надають нашому місту особливого шарму. Сто років тому в Станиславові до оформлення вітрин теж ставилися дуже прискіпливо. Настільки, що їхній декор викликав серед мешканців гарячі дискусії й навіть ставав приводом для скандалів.
Як повідомляла газета "Кур’єр станиславівський" від 31 березня 1907 р., кілька виробників зі Станиславова взяли участь у міжнародній промисловій виставці в Парижі. Виступили вони начебто дуже успішно й привезли з собою пам’ятні медалі, відзнаки у вигляді хрестів і дипломи.
Але згодом виявилося, що справа з тими нагородами не така проста, як здавалося на перший погляд. В Галичині діяла банда, яка майстерно підробляла цінні відзнаки. Представник цієї банди шахраїв завітав і до Станиславова й запропонував місцевим купцям взяти участь у виставці й продемонструвати там будь-який товар, а про нагороди, мовляв, він подбає. Насправді відзнаки були звичайними підробками. Фальшивий диплом коштував 300 корон, медаль – 600, а особлива ознака у вигляді золотого хреста – аж 1200 корон. Так деякі купці отримали "ексклюзивні" нагороди паризької виставки й хизувалася ними, виставивши у вітринах своїх закладів. Коли про це стало відомо, спалахнув скандал, але один зі станиславівських купців усе одно не побажав розлучатися з підробленими відзнаками й продовжував демонструвати їх у своїй вітрині.
В жовтні 1910 р. декор вітрини знову викликав гучний скандал. Місцевий палітурник Й. Ґюнсберґ розмістив у вітрині свого закладу портрет Олени Січинської – матері Мирослава Січинського, який у 1908 р. убив галицького намісника Анджея Потоцького. Це викликало обурення у всіх, хто підтримував намісника й засуджував вчинок Січинського. Невідомо, з якою метою палітурник розмістив портрет матері Січинського – чи то щоб висловити своє схвалення вбивства намісника, чи то для привернення уваги публіки. Але така екстравагантність мало не зробила його персоною нон-ґрата для значної частини жителів міста. Крамниця палітурника розміщалася по вул. Ґославського (тепер вул. Вітовського). На поштівці добре помітно вивіску з іменем "J. Günsberg" і бічний вказівник "Buchbinderei" (нім. палітурна майстерня).
Але особливу увагу вітрини привертали напередодні зимових свят. Перед днем Святого Миколая власники крамниць прикрашали вітрини не лише зображенням цього улюбленця дітвори, а й… маленькими фігурками чортиків. Цей звичай прийшов до Галичини від австрійців і німців. Він означав, що до чемних діток прийде Святий Миколай і принесе їм смачні цукерки й усілякі гаразди, а до нечемних завітає чорт Крампус і покарає їх за погану поведінку. В деяких містян такий декор викликав різке несприйняття. На сторінках місцевої преси велися дискусії про доцільність перебування чортиків у вітринах. Купці виправдовувалися, що вони добре привертають увагу клієнтів, а противники стверджували, що чортики псують естетичний смак дітей і є символом мавпування чужої культури.
"Прогулюючись головними вулицями нашого міста, ми бачимо, що вітрини наших крамниць і цукерень чорніють цілими плеядами найрізноманітніших чортів і чортиків, – писав "Кур’єр станиславівський" у грудні 1910 р. – Батьки повинні працювати над естетичним розвитком своїх дітей і пояснювати їм, що чортики бридкі, а білосніжні фігурки ангелів і Святого Миколая – гарні. Тоді дитина не буде просити купити їй пряничного чортика, а цукерники, не маючи на них попит, не возитимуть їх з Відня чи Берліна".
Цікавий звичай був пов'язаний і з вітриною найвідомішої міської цукерні – закладу Новорольського і Кровіцького. Місцеві випускники гімназій вивішували своє групове фото у вітрині цукерні. Таким чином, усі охочі могли оглядати фото й розділити з випускниками їхню радість. Мабуть, фото випускників – це все-таки краще, ніж чортики…
Олена БУЧИК |
