“Станиславів належить до найздоровіших міст не лише Галичини, а й інших регіонів”, – читаємо статистичні дані захворюваності й смертності за 1903 рік.
За своїми показниками здоров’я наше місто на початку ХХ ст. випереджало навіть Львів, Краків і Перемишль. Сотню років тому справжнім лихом були черевний тиф, туберкульоз, холера, скарлатина, дифтерія. Однак траплялися й зовсім рідкісні медичні випадки.
В 1908 році місцевий гімназійний професор захворів на дуже рідкісну в той час хворобу – актиномікоз. Від цієї хвороби з’являються характерні пухлини з виразками. Нею зазвичай хворіла сільська худоба, зрідка люди, які за нею доглядали. Тоді актиномікоз лікували за допомогою препаратів йоду, бо антибіотиків ще не було.
У вересні 1918 р. до Станиславова завітала екзотична гостя – “іспанка”. Тоді на міський вокзал прибув потяг із солдатами, які поверталися з фронту. Коли залізничники відчинили вагони, то побачили, що серед живих солдатів лежали й тіла вояків, померлих від іспанської хвороби чи легеневої чуми.
Ще живих солдатів негайно перевезли до шпиталю, але багатьох з них урятувати так і не вдалося. Хвороба швидко почала поширюватися Станиславовом. Газета “Кур’єр станиславівський” від 6 жовтня 1981 року повідомляє, що лише за період від 7 вересня до 3 жовтня 1918 року від іспанської хвороби в місті померло 37 осіб, з них 16 чоловіків і 21 жінка. П’ятьом постраждалим хвороба дала ускладнення на серце, а в решти хворих “іспанка” перейшла у важке запалення легень. Преса радила звертати особливу увагу на хворих, які страждали на біль голови, гарячку, ломоту в м’язах, кашель і виділення з носа.
Жодних спеціальних препаратів для лікування цієї небезпечної недуги не було, і лікували її досить примітивними способами. Хворого поміщали у просторе й добре провітрюване приміщення і давали йому різні засоби, що сприяли рясному виділенню поту. Здоровим, щоб уникнути зараження, радили оминати місця великого скупчення людей і якомога частіше мити руки й промивати рот і ніс чистою водою з додаванням солі чи слабким розчином марганцівки.
В 1930-х роках плямистий тиф уже був рідкісною хворобою в тодішній Польщі. Однак у березні того року в Станиславові спалахнула ціла епідемія цієї недуги. Джерелом інфекції став будинок по вул. Вовчинецькій, 60, де тоді мешкав колишній муляр. Через відсутність роботи він заробляв собі на хліб жебракуванням. Крім самого муляра, ознаки тифу виявили також у його дружини і шістьох дітей. Загалом у Станиславові та його околицях від епідемії постраждало 25 осіб, три з них померли.
В січні 1937 року в Станиславові був зафіксований випадок летаргічного сну. Юзеф Райсман, помічник пекаря Кріґеля зі Станиславова, раптом почув себе дуже зле. Його охопила млявість, з’явилося відчуття втоми й сильно заболіла голова. Щоб якось полегшити свій стан, він прийняв знеболювальні ліки й ліг спати. Рано-вранці ніхто не зміг його розбудити, тож родичі викликали лікаря. Він діагностував летаргічний сон, але не висловив певності щодо його причин. Імовірно, на пацієнта так подіяли ліки, але можливі й інші фактори, бо млявість і біль голови вже самі по собі можуть виступати провісниками летаргічного сну.
В ті часи летаргічний сон і передчасне поховання було однією з найпоширеніших фобій серед населення. В своїй останній волі люди часто просили рідних ретельно перевірити, чи вони справді померли, щоб стовідсотково уникнути поховання заживо. В наш час фахівці вже навчилися відрізняти летаргічний сон від смерті завдяки сучасній діагностиці. Методи, за допомогою яких фіксується діяльність мозку, і ЕКГ дозволяють точно розпізнавати, істинна це смерть чи забуття носить тимчасовий характер.
Рідкісне отруєння вразило мешканців Станиславова в липні 1936 року. Місцевий купець-галантерейник Ліхтенберґ, його дружина і четверо дітей повечеряли смаженою цвітною капустою. Після цього всі тяжко занедужали і дуже мучилися від спазмів у животі. Внаслідок отруєння купець помер, а решту членів сім’ї лікарям удалося врятувати. Як повідомлялося в пресі, аналіз виявив, що цвітна капуста містила зміїну отруту. Але звідки вона могла взятися в безневинному овочі, ніхто пояснити не зміг.
Ще один рідкісний випадок отруєння трапився у серпні 1937 року в селі Братківці під Станиславовом. Дев’ятирічна Ганна, дочка місцевого господаря Михайлишина, знайшла на пасовищі плід отруйної рослини дендери (народна назва дурману звичайного). Вона ним бавилась, а потім з’їла насіння з плоду. Плід дурману з вигляду схожий на зелений недозрілий каштан і при вживанні його в їжу викликає неконтрольований сміх. Так сталося і з малою Ганною. Натовп, який зібрався навколо дівчинки, ніяк не міг зрозуміти, що відбувається і чому вона не перестає сміятися. Бідна дитина, отак сміючись, і померла. Викликаний лікар, на жаль, прийшов запізно.
Олена БУЧИК |
