В Станиславові був розташований великий військовий гарнізон, і траплялися випадки, коли місцеві військові проявляли такий героїзм, що ставали відомими далеко за межами рідного міста. Але не всіх пам'ятають до сьогодні.
Під час Першої світової війни на всю імперію прославився Дмитро Попович – штабний фельдфебель 20 полку крайової оборони. Станом на квітень 1916 року цей герой був удостоєний аж чотирьох медалей за хоробрість. Один з його подвигів – встановлення мін для підриву моста під Львовом, незважаючи на жорстокий обстріл противника. На цю операцію Попович з кількома товаришами зголосився добровільно й мусив під обстрілом вилізти на стрімкий пагорб, щоб розмістити міни. Станиславівський вояка отримав три поранення, але вижив. Міни було розміщено дуже вдало, так що вони дозволили зірвати наступ російських військ. Дмитро Попович за цю операцію отримав золоту медаль.
В червні 1914 року в Станиславові з’явився зовсім юний герой – учень другої державної гімназії. Ця гімназія знаходилась по вул. Казимирівській, 20 (нині вул. Мазепи). На гімназійному подвір’ї в присутності всіх учнів закладу директор гімназії Целестин Ляховський нагородив учня першого класу – десятирічного Мечислава Сенчака. Першокласник отримав подяку від намісництва і грошову премію в розмірі 52 корони і 50 галерів.
Хлопець здійснив справді героїчний вчинок – врятував двадцятирічного робітника. Восени 1913 р. біля Бистриці Тисменицької працювали робітники, що займалися регуляцією течії. Раптом один з них упав у воду й почав тонути. Поряд стояли його товариші, але ніхто не поспішав йому на допомогу. На мосту були кілька солдатів, але вони теж лише спостерігали за всім, що діялося. А малий Мечислав, недовго думаючи, скочив у чотириметрову глибину, навіть не скинувши одягу, й урятував робітника. Сповнені гордістю, товариші малого героя, учителі й директор тепло привітали його з нагородою від намісництва.
В листопаді 1912 року в Станиславові відбувся незвичайний похорон, про який повідомила газета “Кур’єр станиславівський” від 1 грудня 1912 року. Помер 80-річний Борух Інслер, який багато років тримав невелику тютюнову крамничку на вул. Галицькій. Похорон мав відбутися зранку, але староство наказало його зупинити і влаштувало померлому військові почесті. Прибули військові з оркестром та почесною вартою, труну урочисто несли на ношах, а за нею йшов військовий почет. Виявилося, що пан Інслер брав участь у військовій операції 1866 року, в якій втратив ногу. Він жив дуже скромно, не хвалився своїми бойовими подвигами, тому широка публіка дізналася про них лише після його смерті.
Наступний герой, на жаль, залишився безіменним. Це – звичайний станиславівський поліцейський, який затримав аса російської розвідки завдяки своїй спостережливості. У вересні 1910 року поліцейський патрулював міський вокзал і звернув увагу на подорожнього, якому було близько 40 років. Щось у його поведінці насторожило стража порядку. Він пішов за ним слідом аж до готелю й там попросив підозрілого типа пред’явити посвідчення особи. Подорожній налякався й розгубився, тож його провели до відділка.
Як згодом було встановлено, підозрілого гостя звали Ян Експозито, він був італійцем і проживав в Одесі. Він володів чотирма мовами і був одним з найвідоміших російських шпигунів у Галичині. Своїм промислом він займався вже багато років і досі нікому не вдавалося його викрити. Розслідуючи цю справу далі, поліція встановила, що італієць був працівником військового департаменту російського міністерства зовнішніх справ. Він також належав до відомого в ті часи таємного товариства “Охорона”, що знаходилось у Варшаві й об’єднувало професійних розвідників Російської імперії.
Довший час Експозито (поліція підозрювала, що і це ім’я було фальшивим) перебував у Львові. Щоб прсипати підозри тамтешньої поліції і завоювати її лояльність, він допоміг їй викрити банду фальшивомонетників, до якої в основному належали російські емігранти. Цьому відомому шпигунові вдалося пробратися навіть у військові кола Галичини. Він перевдягався у мундир австрійського офіцера й добував багато цінних даних. Невідомо, скільки б ще тривала кар’єра цього таємного агента, якби не пильність рядового станиславівського поліцейського. На жаль, його імені преса не назвала, можливо, через секретність розслідування.
Олена БУЧИК |
