Якщо задати в Гуглі прізвище, винесене у заголовок статті, то найбільше інформації ми зможемо отримати про Олега Базилевича, відомого тренера футбольної команди «Динамо» Київ, багаторічного помічника легендарного Валерія Лобановського. Проте, як виявилося, і в нас, у Галичині, були носії цього прізвища. Можливо, вони були не такими відомими, але так само зуміли залишити по собі слід в історії нашого краю. Про представників однієї гілки Базилевичів ця розповідь.
Перший із них це - Теодор Базилевич. Він був свя¬щенником у селах Тур’ї Великій та Баличах Зарічних, які ще звали Баличами Підгірними, на Жидачівщині. Про ньо¬го відомо, що народився у 1820 році. 1846 року закінчив Львівську духовну семінарію і висвятився у духовний сан. Відразу по закінченні отримав скерування у Баличі Зарічні, де працював до 1875 року, а відтак став парохом у Тисові Долинського деканату, де й по¬мер 23 листопада 1886 року.
Цікаво, що син Теодора - Олександр вчився у Дрогобицькій гімназії в одному класі з Іваном Франком. У класному журналі значився під третім номером, був греко-католицького віросповідання. Народився 7 липня 1855 року в селі Тур'ї Ве¬ликій, де працював батько.
Олександр Бази¬левич був відмінником навчання в обох семестрах. У першому в загальному списку успіш¬ності мав третє місце, а в другому - четверте. Це був новий учень у класі Дрогобицької нормальної гімназії, школи отців Василіан він не закінчу¬вав. Від пла¬ти за навчання він був звільнений за добрі оцінки та гарну поведінку. Квартирував у колишнього лісничого Францішка Чеховича по вулиці Стебницькій, 40.
З архівної справи, яка зберігається у фондах Державного архіву Івано-Франківської області, ми дізналися про його священницьку працю. Базилевич Олександр народився у 1856 році (тут, як бачимо, рік народження трохи зміщений. – І.Д.), висвячений на священника 1885 року. Був сотрудником у Делятині (1885-1886 рр.), Гостеві (1886-1892 рр.), у Копачинцях Городенківського деканату (1892-1893 рр.), у с. Річці Косівського деканату (1892- 1893 рр.), у Білих Ославах (1895-1901 рр.), доїжджаючи звідси у Чорний Потік. І тільки у 1901 році став адміністратором у Саджавці, де і помер 17 березня 1905 року. Із дружиною Савиною виховав сина Анатоля та дочок Стефанію і Анну.
Та найвідомішим із Базилевичів став син Олександра - Анатоль Базилевич. Це галицький релігійний, громадський та військовий діяч, священник УГКЦ та капелан. Він, як батько та дідусь, теж став священником, але на його долю випало чимало цікавих та напружених подій.
Майбутній отець Анатоль Базилевич народився у 1887 році у Гостеві. У 1911 році рукопокладений у сан священника. Служив військовим капеланом у армії Австро-Угорської імперії при уланах. У 1918 році став капеланом Української Галицької Армії (УГА), служив у Першій Бригаді УСС, був одним з учасників «Листопадового Зриву» та брав активну участь у всіх визвольних змаганнях. Пізніше був у «Чотирикутнику смерті» та брав участь у боях аж до кінця визвольних змагань.
Анатоль Базилевич, гарячий патріот, використовував свої знайомства з визначними особами ще з австрійського війська на користь української справи. Був у приязних відносинах з Василем Вишиваним, ерцгерцогом Вільгельмом Габсбургом-Лотаринзьким. Після війни, вернувшись у Галичину, о. А. Базилевич служив у Живачові, Назавизові. Та найдовше він працював парохом села Поточище. Працюючи на Городенківщині, належав до рев¬них священників, був місіонером-проповідником. З Поточища перенісся до Викторова біля Галича. В цьому селі він був завідателем у 1933-1939 роках, а з 26 лютого 1939 року став парохом Викторова. Часто виступав на різних імпрезах і фестинах. Старожили стверджували, що «так і чулося, що говорить колишній воїн нашої Армії, переплітаючи свою проповідь влучними цитатами Святого Письма й українських письменників».
У Викторові, 26 листопада 1940 року, з невияснених причин, А. Базилевич несподівано помер. До кінця свого життя мав він зв'язки з українським підпіллям. На його могилу зложено вінок з написом: «Від тих, що Тебе розуміли».
Отець Анатоль є автором перекладу книги «У стіп Учителя (розважання для священників)» німецького теолога Антіна Гуондера, який вийшов друком у Жовківській друкарні оо. Василіян 1926 року. Він також є автором передмови до цієї книги.
Виховав єдиного сина Анатоля (дружина померла в молодому віці), провідного дія¬ча студентства «Обнова» та релігійного мислителя. Як побачимо нижче, син продовжив справу батька. Про нього в інтернеті ми знайшли посмертну згадку, яку подаємо з незначними скороченнями. «В неділю,18-го вересня 1977 р. відійшов у Божу вічність у Торонті, на 64 році життя св. п. д-р Анатоль Микола Базилевич, навчався у Станиславівській гімназії, абсольвент Духовної Академії у Львові та абсольвент віденського університету — Барбареум, видатний публіцист і церковний діяч. Одначе над усе д-р Анатоль Базилевич був ревним почитателем ідей Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького. Це А. Базилевич зредагував у 1965 р. твори Митрополита Андрея Шептицького — «Пастирські Листи», том І., написавши введення до цього капітального видання на 237 сторінок.
Зі смертю А. Базилевича наша Церква понесла велику втрату, бо її він до безкраю любив, для неї трудився і нею жив. Зокрема А. Базилевич запопадливо збирав усі документарні дані про життя і працю нашого Великого Митрополита Андрея. Ледви чи його солідність в шуканні матеріялів і ствердження їхньої правдивости знайде відповідного послідовника».
Ось такими є короткі біографічні відомості про представників родини Базилевичів. Як видно, у праці кожного була певна наступність. Кожен із них служив Богові та людя, і Господь, напевно, винагородив їх душі перебуванням у Царстві Небесному.
Іван ДРАБЧУК |
