18 квітня в світі відзначали Міжнародний день пам’яток та визначних місць. На нашій давній, як світ, галицькій землі є чимало визначних об’єктів культурної спадщини, які тісно пов’язані з історією нашого краю, а також стольного у минулому града Галича. Нині на території Національного заповідника «Давній Галич» (найбільшого за площею і єдиного у західному регіоні історико-культурного заповідника нашої держави) є майже 200 пам’яток культурної спадщини, в тому числі 118 — археології, 10 — архітектури, 15 — історії та культури, 18 природоохоронних об’єктів. А ще на галицькій землі містяться храм Св. Пантелеймона ХII ст., церкви Різдва Христового ХIV ст. та Успіння Пресвятої Богородиці ХVII ст., костел кармелітів з монастирським комплексом ХVII ст., залишки Галицького замку IХ—ХIV—ХVII ст., а також фундаменти 14 літописних церков ХII—ХIII ст. Зрозуміло, що рамки газетного матеріалу не дозволять детально розповісти про всі пам’ятки міста короля Данила Галицького, тому зупинимося лише на головних і, на наш погляд, маловідомих широкому загалові читачів. А розпочнемо з найдавніших пам’яток археології — верхньопалеолітичної стоянки Галич-1 та середньопалеолітичної — Галич-2. У Галичі жили мамонти... Таку сенсаційну заяву зробили ще 2001 року учасники палеолітичної українсько-польської експедиції під керівництвом Олександра Ситника, доктора історичних наук, директора Археологічного музею інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України та Кшиштофа Цирека, доктора археології інституту археології та етнології Торунського університету ім. М. Коперніка, що у Польщі. Тоді археологи досліджували верхньопалеолітичну стоянку Галич-1, яка розташована на зручному мисоподібному плато недалеко від того місця, де Лімниця впадає у Дністер, у кар’єрі колишньої цегельні. Під час досліджень 2000—2001 рр. було виявлено залишки вогнищ, звалище кісток мамонтів, а також чимало крем’яних знарядь праці. Ці речові матеріали засвідчили про життя людей на берегах Дністра в епоху верхнього палеоліту, тобто 20 тисяч років тому. Дослідження стоянки Галич-2, яка поруч, дало нові результати. Вчені-археологи з’ясували, що ця стоянка ще давніша. Вона з середнього палеоліту, а її вік — 70-80 тисяч років. Сьогодні ми можемо лише уявляти собі, як жили наші давні пращури, як вони з висоти плато стежили за стадами мамонтів, які приходили до водопою у долину Дністра. Вистеживши їх та вибравши зручне місце, мисливці організовували успішне полювання на звірів. Відтак розчленовані туші приносили на стійбище, де їх обробляли. Правда, вчені сьогодні ще не можуть достеменно відповісти на питання, чи вогнища, які накладалися одне на друге, свідчать про почерговість появи тут одних і тих же поселенців, чи це були різні однокультурні племена єдиної технологічної традиції. А крем’яні вироби (їх знайдено понад 1000 шт.) — нуклеуси, скребачки, пластини засвідчують про високу техніку обробки кременю, кістки рогу тощо. Вчені анітрохи не сумніваються в тому, що ця територія — це стоянка граветської культури Подністров’я, очевидно, п’ятої стадії її розвитку. Олександр Ситник та Кшиштоф Цирек переконані, що відкрили частину житла, в якому наші далекі пращури обробляли м‘ясо мамонтів, виготовляли знаряддя праці, так звані найдавніші майстерні. Однак у розкопі археологи не виявили бивнів мамонта, які використовували давні люди при будівництві своїх жител. Дослідники припускають, що людські житла були десь поблизу. Можливо, на території одного з кар’єрів колишньої цегельні. Цікавою знахідкою археологів є грудки вохри, яку давні люди використовували для розмальовування тіла, а також під час поховального обряду, як символ крові, потрібної для життя у потойбічному світі. Десятки тисяч років віддаляють нас від людей, які жили на території Галича в добу верхнього та середнього палеоліту. А збагнути й зрозуміти їх побут і культуру, їхні вірування та звичаї допомагають нам учасники палеолітичної українсько-польської експедиції, яка й надалі вивчає цю давню пам’ятку археології. Трипільське поселення — унікальне Про ще одну пам’ятку археології — трипільське поселення поблизу смт Більшівців, що за декілька кілометрів від Галича, розкажемо детальніше. Археологічні розкопки цього поселення, якими вже понад десять років поспіль керує завідувач відділу археології Національного заповідника «Давній Галич» кандидат історичних наук Тарас Ткачук, продовжують і далі дивувати нас незвичайними знахідками. Те, що на території давнього Галича відкрито раннє трипільське поселення, яке датується серединою IV тисячоліття до Р. Х., відомо багатьом. Звістка про це відкриття облетіла чи не весь світ ще наприкінці минулого століття. Але те, що перші поселення носіїв трипільської культури відкрито на території західного порубіжжя нашої держави, є знаковим. Крім того, на думку Тараса Ткачука, воно унікальне і єдине, адже — багатошарове, і на цьому поселенні розкопано катакомбне поховання жінки разом із собакою і трьома черепами, один з яких належить темношкірій людині. Цю загадку вчені-археологи нині намагаються розгадати. Очевидно лише одне — це було ритуальне поховання. Бо ж відомо, що трипільська культура не знає некрополів. На поселеннях цієї цивілізації й досі не знайдено місць масових поховань. Сьогодні нам не відомо і те, що трипільці робили зі своїми покійниками — спалювали їхні тіла чи сплавляли річками. Адже поховальні ями такого типу, як у Більшівцях, виявляють дуже рідко. І розкопана катакомба, яку вчені-археологи датують 3600 роком до Р.Х., є унікальною для України. Ми можемо лишень здогадуватися про те, що жінка, яку поховали так незвично, була якоюсь особливою серед трипільців, можливо, вона була ворожкою чи відьмою. Антропологи встановили також її вік — близько 40 років. А той факт, що кістки небіжки неушкоджені, свідчить про те, що вона померла своєю смертю. Нема ніякого сумніву й у тому, що жінка за життя мала особливий статус, бо в могилу разом з нею поклали неабиякі, як на той час, розкоші — мідний ніж, який ніколи не використовували для господарських потреб, та прикрасу з того ж таки металу. А щоб ця особа ніколи не повернулася з потойбічного світу, одноплемінники поклали її лицем до землі, а поруч закопали сторожового пса, який мав пильнувати її. Подібні до цього ритуали поховання, але вже через багато століть пізніше, здійснювали давні греки. Чому трипільці вдалися до такого способу поховання і як на їхньому поселенні з’явилася людина негроїдної раси, сьогодні можемо лише здогадуватися. Археологічна святиня Ми вже наголошували на тому, що найчисленнішу групу становлять пам’ятки археології. На території Національного заповідника «Давній Галич» їх 118, що занесені до Державного реєстру. Але це лише приблизна цифра, бо підземний «архів» міста над Дністром ще далеко не вивчений. Щороку археологи, які «копають» Галич, роблять усе нові й нові відкриття. Маємо надію, що в найближчі роки ця цифра значно зросте. Свою ж публікацію про пам’ятки археології давнього Галича продовжимо розповіддю про фундамент літописного Успенського собору. Кожний народ має свої архітектурні та археологічні святині, які є символами його героїчного минулого. Такою святинею для нас, українців, є Успенський собор, що містився в самому центрі давнього Галича, у княжому Крилосі. Перша літописна згадка про храм Святої Богородиці (Приснодіви Марії), або ж Успенський собор, пов’язана з похованням тут 1187 р. князя Ярослава Осмомисла. інші письмові джерела розповідають про урочистості з нагоди церемонії вокняжіння в Галичі Данила Романовича у 1208 і 1239 рр., а також про коронування королевича Коломана на короля Галичини 1215 р. (Далі буде) Володимир ДІДУХ
|
