Понеділок, 20.05.2024, 12:26:46

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Серпень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
 
Архів новин
Головна » 2019 » Серпень » 15 » “Тільки з Антарктиди ще нікого не було”: як гуцул перетворив власну хату на музей і заробляє на цьому
20:31:31
“Тільки з Антарктиди ще нікого не було”: як гуцул перетворив власну хату на музей і заробляє на цьому

“Нема кращі гори в світі за наші Карпа-ати”, – чутно, як ехо тремтить десь між яскраво-зеленими схилами Верховини. І переплітається з новим заспівом: “Ой весело у них жити, весело вмирати…”.

На схилах Верховини частенько чути звуки трембіти та волинки, чи то пак кози (український народний інструмент, який ще називають волинкою). Буває таке, що й разів по 10 на день. Це гуцул Микола Ілюк вітає одну екскурсійну групу за іншою в музеї “У Трембітаря”.

Він розповів, як відроджує гуцульську музику на скромні пожертви туристів з усіх куточків світу, пише "ШоТам?".

З усіх континентів світу приїжджали подивитись на мій музей. Австралія, Індія, Китай, Корея – з Антарктиди тільки не було ще нікого. І Ющенкові грав на трембіті, і Кучмі грав, і амбасадору малазійському – та й взагалі багатьом чинам. Грошей від людей не вимагаю – кладуть у музейну скриньку, скільки не шкода. Тому і не скажу точно, скільки заробляю – кожного разу по-різному: коли пару сотень, коли пару тисяч.

Бувають, звісно, і неприємні випадки – до музею складнувато дістатись, і деколи туристи, підіймаючись нагору, мало не проклинають мене. “А-а, такий-пересякий, оце спало йому на думці зі своїм музеєм аж сюди забиратись!”

А є й такі люди, що починають плакати, коли чують мою музику. Потім обіймають, дякують і кажуть, що немов у іншому світі побували. Що не кажи, але те, що музичні інструментибано старовинні, дуже впливає на людину. Старші інструменти природний і чистий звук видають.

Де навчився грати на трембіті

Я сам музикант. Мій дід грав у стрічці “Тіні забутих предків” на волинці. Його інструмент дістався мені у спадок. І не тільки інструмент – а й багато речей гуцульського вжитку. Я хотів, щоби ніхто то не попалив, не понівечив, і тому залишив вдома.

А на трембіті навчило грати життя. Вперше довелось спробувати, коли сам я грав із Романом Кумликом у капелі “Черемош”. Роман Кумлик – то гуцульський музикант-віртуоз і поет-коломийкар. Гурт “Черемош” створювали разом і пісень грали, як-то кажуть, від Верховини до Німеччини.

От треба нам було до ансамблю трембітаря, а Кумлику тоді вже фізично тяжко було грати. І він якось каже мені: “Микола, пробуй ти”. Я й спробував – і вдалося.

А з 1989 року по сьогодні граю у музичній капелі, що називається “Гуцули”, під керівництвом заслуженого працівника культури України – під моїм, себто.

Де ми тільки не були: і на Харківщині, і у Краматорську. А так і цілу Європу, Канаду та Америку об’їздили по різних фестивалях.

Колектив наш складається з шістьох чоловік, у нас із собою є 12 музичних інструментів.

Барабан, ліра, дримба, скрипка, цимбали, сопілка, саксофон, баян – це лише частина інструментів, які ми беремо на виступи.

Як з’явилась ідея створити музей

У Романа Кумлика був свій музей гуцульських музичних інструментів. Я все придивлявся і думав – може, і собі такий створю.

Десь у 2008 році спало мені на думку, що треба зробити музичну кімнатку – бо репетиторствував і мав учнів багато. Але захопився і почав предмети старовини по хатах скуповувати. Так і з’явився музей “У Трембітаря”.

А традиція зустрічати гостей грою на трембіті з’явилась за поради екскурсовода Параски. Вона якось сказала: “Микола, треба, аби люди почули трембіту”. Треба – то треба. Усе працює так, як я собі і задумав – але, знаєте, шо? Навіть подекуди вже й забагато працює. Бо я часом просто не встигаю – на день до 10 екскурсійних груп заглядає.

Бувало таке, що працював, не присідаючи, з 9.00 до 19.00.

Стомлююсь, ніде правди діти, але десь віддаю, а десь і сили черпаю. Та й діти мені допомагають, а інколи доводиться по черзі у церкву з дружиною ходити.

Старовинна пральна машина та дверна ручка з 1840-х років

Хата-музей – це переоблаштований перший поверх мого будинку. І там, по суті, представлений побут гуцулів. Усі ці експонати – моїх предків, предків моєї дружини.

На мій погляд, найцікавіші експонати – то, звісно, музичні інструменти: дримба, телинка, трембіта, ліра, цимбали, різні сопілки.

Але є тут і гуцульська старовинна пральна машина – такий 150-річний цебер дерев’яний і дерев’яна ж палка для прання.

Ми у ній по сьогоднішній день перемо – старі вишиванки у сучасну пральну машинку не закинеш, бо понищить усе. Тому вишивані сорочки – тільки вручну перемо.

І один з найстаріших експонатів – ручка дверей 1844 року. Вона з моєї рідної хати у селі Голови.

Як влаштувати гостям гуцульський прийом

У мене, на відміну від інших музеїв, є перевага на музику. Я з людьми контактую, люди теж можуть пограти на моїх музичних інструментах. Адже музеїв таких у районі два всього: Романа Кумлика і Миколи Ілюка.

Спочатку граю на трембіті, зустрічаю туристів у старовинному гуцульському одязі. Найперша подяка, коли люди на порозі, – що завітали в гості.

Співаю їм: “Ой, ви, гості мої милі, ви мені ся снили, Та й дякую за ваш прихід, що ви приходили!”

Потім ми заходимо до хати, я розповідаю про гуцула – чим жив і чим займається до цього дня. Потім про особливості домашніх робіт жінки-гуцулки, і так доходимо до одягу. І третя – музична частина. Граю на усіх інструментах, які побутували на Гуцульщині і є по сьогоднішній день.

До 50 людей я можу прийняти за одну групу. Хто скільки захоче – стільки і дає за вхід.

Гуцульські страви готуємо за попередньою домовленістю. Коли групка їде до мене, треба зателефонувати за два дні: так і так, буде тридцять чоловік, хочемо покормитись. Ми визначаємо ціну, і тоді вже їм пропонуємо комплексні обіди: грибна юшка, холодна нарізка сала домашнього і домашнього сиру, вареники, пироги з сиром, банош (гуцульська перша страва – авт.), пампушки і чай.

Все своє. Якщо не вистачає, то на ринок йдемо, або по сусідах, у кого є корови-вівці, купуємо.

Не бійтесь – робіть

Найперше, якщо хочете музей організувати – треба просити Бога, аби він дав натхнення, силу. Потім поставити собі мету – який це музей, для чого.

А далі люди тобі самі підказують. Вони багато мені помогли в житті. Той задає таке питання, той – інше. А ти уже вишукуєш відповіді на нього, робиш свою роботу чимраз кращою.

Для мене важливо як для музиканта зберегти старовинну музику. Вона в один час уже почала була помирати – то були часи радянщини. Але зараз я маю свій колектив. І ми то підтримуємо і вчимо других учнів, так що ця музична круговерть уже точно не завершиться.


Переглядів: 280 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024