Щороку 18 травня відзначається Міжнародний день музеїв. Його започаткували ще у 1977 році на 11-й генеральній конференції Міжнародної ради музеїв (ICOM) у Москві та Санкт-Петербурзі (у той час – Ленінграді). Тоді ж запропонували і девіз свята: «Музеї – важливий засіб культурного обміну, збагачення культур і розвитку взаєморозуміння, співробітництва й миру між народами».
«Галицький кореспондент» пропонує читачам підбірку із десяти найцікавіших музеїв Прикарпаття, які варто відвідати хоча б раз.
Івано-Франківський краєзнавчий музей
У музеї, який розташований у самому серці Івано-Франківська – міській ратуші, зібрано найбільше пам’яток з історії, етнографії і культури з усього Прикарпаття. Його створили ще у 1940 році.
Фонди краєзнавчого музею налічують понад 110 тисяч експонатів, тут сформовані цікаві колекції – нумізматична, етнографічна, археологічна, палеонтологічна, а філателістична збірка є однією з найбільших в Україні – понад 25 тисяч одиниць зберігання.
Зберігаються також у фондах документи, стародруки XVII-XVIII ст., ікони, зброя, живопис, графіка XIX-ХХ ст. тощо. Унікальними вважають археологічні предмети Х-ХІ століть з кургану «Галичина могила» в с. Крилос, галицькі ікони ХІІІ ст., вироби зі срібла (техніка зерні) ХІІ-ХІІІ ст., скульптури Й. Пінзеля (XVIII ст.).
Народний музей Гуцульського театру Гната Хоткевича
На Верховинщині, у центрі села Красноїлля, у невеличкому дерев’яному будиночку, збудованому ще у 1906 році на кошти громади села для народного дому з читальнею, було створено перший Гуцульський театр. Його керівником у 1908-1912 роках був знаменитий український письменник та громадський діяч Гнат Хоткевич.
У 1987 році з нагоди 110-річчя з дня народження Хоткевича в будинку відкрили музей, а в грудні 2004 року музею присвоїли звання народного.
Експозиція музею розміщена в кімнаті і залі зі сценою, де проходили вистави першого Гуцульського театру.
У музеї представлені фотокопії листів та спогадів учасників театру, відгуки преси про виступи театру та гастрольні поїздки, фотографії родини Хоткевича. Представлена також сучасна історія театру, відродженого в 1988 році під керівництвом Марії Дідушко та Володимира Сінітовича, який водночас є директором музею.
Музей нафтопромислів Галичини
Музей нафтопромислів Галичини, що розташований у селі Пнів Надвірнянського району, відкрили у 2013 році завдяки місцевим активістам. Це перший в Україні музей нафтової промисловості.
Більшість експонатів розміщені просто неба. Усі вони – реальних розмірів, а деякі – у робочому стані й продовжують працювати.
У музеї на власні очі можна побачити, як видобували нафту та газ у XVIII ст., у приміщенні представлені раритетні фото та документи тих часів, макети нафтових установок і колекція гасових ламп.
Церква Зішестя Святого Духа
Церква Святого Духа у Рогатині є пам’яткою народної архітектури та монументального мистецтва національного значення. Це найстаріша збережена в Україні дерев’яна церква, яку спорудили без жодного цвяха.
За переказами, на початку XVI століття саме до цієї церкви приходила молитися Настя Лісовська – майбутня правителька Османської імперії Роксолана. Її батько, отець Гаврило Лісовський, начебто був тут священиком.
В інтер’єрі пам’ятки зберігся п’ятиярусний іконостас, створений у 1650 році коштом Рогатинського братства, залишилися й деякі давніші ікони – середини та кінця XVI століття, зокрема ікона монастирського типу «Іоанн Хреститель з житієм». Окрасою музею є зібрані тут ікони XVII-XIX століть з церков Рогатинщини, а також вироби з каменю, дерев’яні скульптури, свічники та стародруки.
21 червня 2013 року Церкву Зішестя Святого Духа включили у список світової спадщини ЮНЕСКО.
Музей-оселя родини Франків
Музей у Калуші відкрили у 1992 році в приміщенні, яке у 1935 році збудував син Івана Франка – Омелян.
Ініціатором створення музею-оселі була внучка Онуфрія Франка – Оксана, доктор історичних наук та професор Львівського національного університету ім. Івана Франка, та її син Андрій, кандидат історичних наук та франкознавець.
В музеї-оселі Франків відкрили чотири кімнати. Тут представлені фото Франка з різних років – з дитинства, студентського періоду та у зрілому віці, родинне дерево Франкового роду, оригінальні речі родини Онуфрія Франка.
Русівський літературно-меморіальний музей Василя Стефаника
Музей Василя Стефаника у Русові складається з двох частин: літературної та меморіальної, які розміщені в різних спорудах і розповідають про життя і творчість відомого українського письменника-новеліста, громадського і політичного діяча.
Меморіальну частину відкрили 18 травня 1941 року, і розташована вона у садибі письменника, де той провів останні 26 років життя. У будинку збережений оригінальний кабінет Стефаника та чимало предметів інтер’єру: меблі, речі побутового вжитку, портрети, книги. Тут зберігаються документи, які можуть розповісти про життя і творчість митця, його побут та творчість.
До 120-річчя від дня народження В. Стефаника у 1991 році відкрили і літературну частину музею. У трьох кімнатах розміщені тогочасні побутові речі, світлини та документи, пов’язані з творчою та громадською діяльністю письменника. Тут є перші видання В. Стефаника, презентовані ілюстрації до його творів.
Музей «Підпільна штаб-квартира Романа Шухевича»
Музей у селі Княгиничі Рогатинського району відкрили 30 червня 2007 року на честь 100-річчя від дня народження видатного українського військово-політичного діяча, головного командира Української повстанської армії, генерал-хорунжого Романа Шухевича (псевдо Тарас Чупринка).
Музей облаштували у будинку, де у 1946-1947 роках була підпільна конспіративна «хата» Шухевича під умовною назвою «Короленко». Ініціатором та координатором його створення був Любомир Полюга – особистий охоронець Шухевича, політв’язень. Він зазначив, що у квартирі колись мешкав і працював поштар. «У першій кімнаті «хати» раніше була пошта. Вхідні залізні двері надійно закривалися скобою зсередини. В цій кімнаті готували їжу та спостерігали за територією (дорогою) крізь щілини між дошками, якими були забиті вікна», – згадував він.
Зв’язкова Ольга Ільків розповідала: «Працювати Тарас Чупринка починав дуже рано. Підпільники вставали до схід сонця, ховали постіль і йшли до першої кімнати «на руханку». Сніданок, обід та вечеря починалися зі спільної молитви за столом. Розпорядок дня залежав від конкретної ситуації. Крім напруженої творчої роботи, були і хвилини «розривки» (дискусії на різні теми, жарти, дотепи). Перед сном – спільна молитва».
Музей «Писанка»
Музей писанкового розпису у Коломиї відкрили 23 вересня 2000 року. Ідея будівництва музею в такому вигляді належить коломийському митцеві Володимиру Блащуку: він створив макет і запропонував спорудити пам’ятник. Цю ідею для будівництва музею використав архітектор з Івано-Франківська Ігор Шумин.
Музей у Коломиї став найбільшою в світі писанкою: його висота – понад 13 м. Про нього знають далеко за межами України, зокрема представники діаспори, які поповнюють колекцію музею новими експонатами.
Тут залишили свої автографи воском на писанках відомі політики: колишні президенти Леонід Кучма та Віктор Ющенко, нащадок династії австрійських імператорів Отто фон Габсбург, подружжя Порошенків, міністр закордонних справ Павло Клімкін та прем’єр-міністр України Володимир Гройсман, посли інших держав. Є в колекції і писанка із автографом Ліни Костенко.
Історико-меморіальний музей Степана Бандери
Історико-меморіальний музей Степана Бандери у селі Старий Угринів на Калущині відкрили 30 грудня 2000 року. Раніше він діяв в уцілілій кімнаті священичої резиденції, в якій проживала родина Бандер з 1906 року до 1933 року.
У музеї можна побачити речі, що належали сім’ї о. Андрія Бандери – батька провідника ОУН: синьо-жовте знамено, яке виявили при руйнуванні священичої резиденції; старовинні ікони та культові церковні речі; оригінальні документи періоду діяльності ОУН-УПА; посвідчення та документи на ім’я Stefan Popel, під яким проживав Степан Бандера останні роки у Європі; предмети, що належали його сім’ї.
На території комплексу, де раніше стояли два перші пам’ятники Степану Бандері (знищені диверсантами), можна побачити гранітну плиту. На обійсті також розташована давня криниця та погріб.
Криївка «Черемоша»
На місці, де тепер розташована криївка «Черемоша» (лісовий масив села Підгірки, що на Калущині), загинули шестеро підпільників ОУН – Володимир Калиній («Артем»), Данило Когут («Хмара»), Іван Лилак («Олексій»), Іван Магас («Черемош»), Степан Магас («Благий») та Зеновій Табачук («Вітер»). Перебуваючи в оточенні «енкаведистів», вони підірвалися гранатою, щоб не здатися в руки ворогам.
Відомо, що операція зі знищення підпільної групи ОУН відбулась о сьомій годині ранку 6 вересня 1945 року за участю бійців Першої стрілецької роти гарнізону військ НКВС Калуша під командуванням лейтенанта Внукова. У ліквідації криївки також брали участь начальник другого відділення Калуського РВ НКВС Лісовий та старший сержант першої стрілецької роти Пєтухов. Операцію підготували на основі відомостей, отриманих від таємного інформатора Б.
3 червня 2017 року калуські активісти віднайшли криївку ОУН. Пошукова група обласного комунального товариства «Пам’ять» провела розкопки на місці загибелі повстанців із боївки Івана Магаса («Черемоша»). Результати пошуків зафіксовані у документах: близько 30 набоїв до ППШ та з десяток гільз калібру 7,62, фрагменти зброї, знаряддя, за допомогою якого радянські агенти шукали повстанські сховки тощо.
29 липня розпочалось народне будівництво криївки «Черемоша», а 10 вересня 2017 року її урочисто відкрили.
Підготувала Марія ГРИЦКІВ | 
