Івано-Франківщина має багато цікавих туристичних місць. Найменш відомі й досліджені – печери. Свого часу вони слугували надійним сховком для людей, нині їх досліджують спелеологи, археологи, палеонтологи тощо. Завзятий турист, а в минулому член спелео­клубів «Протей» і «Молнія», Олег Панасюк каже, що загалом спелеологи на Прикарпатті нарахували понад 100 печер.

«Для 80 з них вже виконані топографічні зйомки і короткі описи. Більшість розташована у Тисменицькому, Тлумацькому та Городенківському районах, – говорить Олег. – Багато печер досліджені мало, іноді навіть місцеві мешканці не здогадуються про їх існування». На прохання Репортера Панасюк відзначив, на його думку, найцікавіші печери Прикарпаття. Суб’єктивно, але цікаво.

Довбушева або Даж-Божа

Більшість мешканців села Шешори Косівського району ще на початку 1990-х навіть не здогадувались, що у них є Довбушева печера.

Як каже Олег Панасюк, це рукотворний печерний комплекс, історія якого налічує від трьох до десяти тисяч років. Створений він як фортеця серед лісу, в якій жив рід племені карпів. Вік печери підтверджує знайдений під час повені у 2008 році кам’яний стілець, малюнок на якому зображує людину, що полює на зайця. Також, за легендами, тут ховалися від переслідувань опришки Олекси Довбуша, ім’ям якого й названа печера.

Печерний комплекс висічений в ущелині. Це 27-метровий тунель, який веде до високої дугоподібної зали. До них веде 12-мет­ровий коридор трохи більше одного метра завширшки.

За словами Панасюка, поки що дослід­жена лише частина комплексу.

Покутянка або Нежданна

Маючи 935 метрів довжини, печера Покутянка наразі є найдовшою виявленою печерою в Івано-Франківській області. Знаходиться вона неподалік села Хотимир, що на Тлумаччині. Вхід не помітити важко. Іноді навесні перед входом до печери утворюється озерце, яке може простояти до пізньої осені.

І весь цей час Покутянка буде затоплена. Недалеко від входу є великий зал, він же – найбільший в печері. Адже далі є лабіринт доволі вузьких ходів і кілька невеличких залів.

Думка

Печера отримала свою назву від найближчого хутора Думка, що на Тлумаччині. Розташована вона за 400 метрах від хутірської каплиці. Розпочинається великим залом, який створився в результаті обвалу.

Довжина печери – близько 170 метрів. На вході – купа каміння, доволі великого, треба спускатися вниз, але висота там невелика. Далі починається нижній ярус, тобто вузький звивистий хід довжиною приблизно 12 метрів, який закінчується звуженням. Вниз йде галерея, спочатку широка, а потім вона поступово звужується і метрів через 100 закінчується тупиком.

У підземеллі цілий рік зберігається постій­на температура. Взимку багато кажанів, вони сплять, чіпати їх не можна.

Лисяче царство

Також ця печера має й інші назви – Перехідна, Городенка, Юність. Незважаючи на те, що більша її частина майже завжди затоплена, тут постійно живуть лисиці. Розташована печера правому березі річки Тип’ячки, неподалік Городенки.

Залізти в Лисяче царство можна через дві вузькі дірки, які виводять до двох окремих частин – з них і складається печера. Перша більше схожа на колодязь з похилим спуском, друга – на тріщину. Внизу вони з’єднані проходом.

Без гумових чобіт там точно не пройти, рівень води залежить від Тип’ячки та міняється впродовж року. Тобто, може бути 20 см, а буває й до метра. Далі від входу – лабіринт. Галереї в основному вузькі, місцями, щоб пройти, треба присідати прямо у воду. Є кілька невеликих залів – і затоплених, і сухих.

Загалом, якщо вірити кадастру, Лисяче царство має 520 метрів. Вода ускладнює просування, але точно додає лабіринтам краси. А псує цю красу влаштований в печері скотомогильник.

Нопасаран

Також біля Городенки є один із найцікавіших на Прикарпатті комплексів печер. На схили пагорбу на поверхню виходить гіпсовий блок. Тут безліч провалів, тріщин, гротів і печер. Але лише одна з них справді цікава. Це – Нопасаран, тобто іспанською – вони не пройдуть. Так вона записана і в кадастрі. Чому? Певно, першопроходцям було дуже непросто туди потрапити…

Ходи цієї печери нагадують формами відому буковинську «Попелюшку», але в мініатюрі. Залізти сюди можна через вузьку щілину. Відтак, відкриваються аномально великі підземні галереї, які розходяться від головного залу в шести різних напрямках. Загалом довжина печерного шляху становить 310 метрів.

Штольні у Незвиську

У 1930-х роках у Незвиську, що на Городенківщині, видобували фосфорити. Тут і нині збереглася частина штолень, які з’єднані між собою.

Комплекс розташований неподалік сільсь­кої церкви, по обидва боки величенького яру. Раніше сюди навіть була прокладена вузькоколійка. Входів багато, але більшість засипані. Є п’ять великих залів, в одному з них – джерело. Воду можна пити, кажуть вона навіть має якісь лікувальні властивості.

У вісімдесятих ці катакомби пройшли спелеологи Івано-Франківського клубу «Протей». Найбільш докладно вони описали підземелля, вхід до якого знаходиться праворуч при виїзді з села. Це природна печера Сіраз – п’ять залів, з’єднаних вузькими лазами й вертикальними стволами. Печера має довжи­ну близько кілометра. Вхід вертикальний, але потім переходить у горизонтальні ходи. Там є навіть підземна річка, а в одному з залів вона утворює невелике озеро.

Саме біля озерця спелеологи знайшли скелет корови, напівзогнилий одяг, дерев’яні колоди, дрова. Є версія, що під час Другої світової війни, коли Незвисько опинилось на лінії фронту, тут переховувались селяни.

А скам’янілі рештки рослин, кістки риб та знаряддя праці (кам’яні сокири) у найдальших залах підземелля дозволили зробити висновок, що печера була «обжита» ще кілька тисяч років тому.

Назарій Боднарчук