За весь час існування міста в ньому народилося багато яскравих особистостей.

Багатьох із них доля розсіяла по всьому світу, але Станиславів назав­жди лишився для них рідним, пише Репортер.

Оксана Лемеха-Луцька (1913-2011)

Учасниця національно-визвольних змагань, пластунка, громадська діячка.

Оксана Лемеха-Луцька народилася у Станиславові 14 листопада 1913 року в родині судового службовця Миколи Лемехи.

Початкову освіту здобула у Станиславівській народній школі імені Шашкевича (зараз це другий корпус школи № 7 на Грушевського), а гімназійну – в українській дівочій гімназії «Рідна школа», яку закінчила в 1931 році.

У 1925 Оксана стала членкинею Пласту. Належала до гімназійного куреня імені Княгині Романової. Була комендантом курінного вишколу. У 1927 році брала участь у чотиритижневому пластовому таборі в урочищі Сокіл (Рожнятівський район).

Ще в юнацькому віці Оксана Лемеха вступила до підпільної УВО, а згодом – в ОУН.

Після закінчення педагогічних курсів дошкільного виховання Оксана працювала в дитячих садках приміських сіл Станиславова. Крім того, була громадською активісткою – членкинею Малої громади, Студентської секції, гуртка жіночої молоді імені Уляни Кравченко та його хору, працювала в управі місцевої філії Союзу українок. У 1934 році керувала підготовкою до Дня української селянки під час проведення у Станиславові Жіночого конгресу.

Того ж року за належність до «антидержавної» організації її заарештувала польська поліція. Вирок суду – три роки в’язниці. У 1939, перед нападом Німеччини на Польщу, Оксану знов ув’язнили у Станиславівській тюрмі. На волю вона потрапила разом із сотнями політичних в’язнів – вони просто розбили двері камер, коли польська охорона втекла…

У вересні 1939 року Оксану Лемеху заарештували більшовики. Вона вижила і тут. У 1941 році гестапо запроторило її до сумнозвісної львівської тюрми на Лонцького. Згодом відпустили й німці.

Після звільнення працювала у жіночій секції при Українському допомоговому комітеті у Станиславові. У 1944 році, при наближенні Червоної армії, Оксана разом з чоловіком Євгеном Луцьким (був директором Окружного союзу кооператив) покинула місто. Проживала на Лемківщині, у Словаччині, в таборах переселенців у Авст­рії та Німеччині.

У таборі працювала вчителькою фізкультури, відновлювала пластову організацію – дівочий курінь імені Ольги Басараб.

У 1950 році з родиною переїхала до США, оселилася в Нью-Йорку. Тут працювала в різних організаціях української діаспори, також проводила пластові табори. При цьому багато сил і часу Оксана Лемеха-Луцька віддавала Комітету земляків Станиславівщини і редакційній колегії двотомного збірника «Альманах Станиславівської Землі». Завдяки їй у 2006 році був поданий до друку третій том «Альманаху». Вона – автор кількох статей-спогадів.

Померла Оксана Лемеха-Луцька 22 жовт­ня 2011 року в Нью-Йорку.