На наш погляд, дуже влучне означення, яке дала неординарній постаті Володимира ПОЛЄКА – людини, одержимої світом науки і книжок, – літературознавиця, кандидатка філологічних наук, доцентка Лариса Табачин у своєму спомині про нього, опублікованому в збірнику «Професор Володимир Полєк: творчість і доля на тлі доби (спогади, епістолярій різних років, бібліографічний покажчик)». «Кохався в літературі більше, ніж у світі людей…», – написала вона.
Цю книжку під час ювілейних заходів до 100-річчя відомого вченого і краєзнавця презентував її упорядник – колега незабутнього Володимира Теодоровича з кафедри української літератури Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, яку очолює уже впродовж трьох десятиліть, професор і член НСПУ Степан Хороб. «Архіваріус літератури краю і Чернець в миру» та «Робінзон Крузо на заселеному острові» – так назвали свої матеріали у новій 432-сторінковій книжці письменники Марія Вайно та Степан Процюк. Як «одного з останніх класичних бібліографів» і як «людину-місто» характеризує Володимира Полєка, якому 2012 р. надано посмертно звання «Почесний громадянин м. Івано-Франківська», доцент згаданої кафедри, голова ОО НСПУ Євген Баран.
Та почну цю розповідь з епізоду фатального для подальшої біографії молодого Полєка, який народився 27 вересня 1924 року в сім’ї возного Станіславівського магістрату. Юнак був серед тих понад 140 глядачів на прем’єрі оперети Я. Барнича «Шаріка» 14 листопада 1943 р., яких гестапівці, вдершись до зали українського театру міста (тепер у цьому будинку філармонія), заарештували й відвезли до тюрми. 17 листопада в тій же залі театру гітлерівці влаштували показове судилище над затриманими. 27 українських патріотів, котрих запідозрили у членстві в ОУН, окупанти вивели з театру й розстріляли під синагогою. Решту ж, у тому числі 19-річного Володимира, який за три дні до цього з великим зацікавленням сприймав перипетії оперетного дійства на сцені з висоти другого балкону театральної зали, відправили на примусові роботи до Німеччини.
Доля порятувала юнака від розстрілу за проукраїнську діяльність. Він і під час німецької окупації міста здобував освіту в гімназії, підробляв продавцем у книгарні. А опинившись на чужині, Володимир з 1944 р. нелегально жив в австрійській столиці Відні, працював на вугільних складах. Після війни, в 1946-му, він перебирається до Чехії. Там молодий галичанин завідує націоналізованим готельним підприємством «Нарпа», заочно вчиться у вечірній гімназії, відтак в університеті у Празі.
Повернувшись 1950-го до Станіслава, В. Полєк працює старшим продавцем, пізніше й завідує одним із магазинів облкниготоргу. Водночас навчається заочно на філологічному факультеті Львівського університету, який закінчив 1958-го за спеціальністю «Українська мова і література». Втім, риси інтелігента – справжнього галицького інтелігента – проявилися у Полєка ще з юних літ, він належав до тих жителів міста, котрі становили основу притаманної Станіславову шляхетності. Ці риси корінний станіславівець-франківець зберіг на все життя у взаєминах і спілкуванні з ближніми.
1955 р. Володимир Теодорович пов’язав свою трудову біографію з тодішнім педінститутом як бібліограф його бібліотеки. З часом Полєка запрошують викладати студентам бібліографію, потім і українську літературу. У 50 років він захистив в Інституті літератури ім. Т. Шевченка АН України дисертацію, присвячену рецепції творчості Івана Котляревського в зарубіжній критиці. Вчене звання доцента кандидатові філологічних наук надали 1976 року, професора – 1995-го, за чотири роки до його раптової смерті 19 липня 1999 р.
Ще коли В. Полєк працював майже два десятиліття, до 1974 року, бібліографом, старшим бібліографом педінститутської бібліотеки, то водночас активно захоплювався науковими дослідженнями у сфері літературного краєзнавства. Скажімо, підготував до друку рукопис книжки «Літературне Прикарпаття» і здав його у львівське видавництво «Каменяр». Проте наклад цього видання, видрукованого 1963 р., було знищено: пильна московсько-компартійна цензура зауважила на його сторінках прояви «українського буржуазного націоналізму» та «захоплення» автора... «капіталістичною Канадою», бо саме ця країна, де поселилися перші українські трудові емігранти з Галичини, згадується в народній пісні, рядки якої В. Полєк взяв епіграфом до своєї книжки.
Проте це не вибило його з колії життя й фахових зацікавлень, самовіддано працював і далі над тим, щоб відкрити для сучасників невідомі сторінки історії рідного краю. 1966-го вийшла друком книжка В. Полєка «Іван Франко на Прикарпатті», а особливо плідним для вченого попри вже поважний вік (яким би парадоксом не видавалося це на перший погляд!) було останнє десятиліття його життя – у 1989–1999 роках побачили світ видання «Літературно-мистецькі місця Івано-Франківська, Покуття і Гуцульщини», «Літературно-мистецькі місця Галичини, Опілля і Бойківщини», «Тарас Шевченко і Прикарпаття», «Біографічний словник Прикарпаття», «Майданами та вулицями Івано-Франківська», «Відомі педагоги Прикарпаття», «Українська література у зарубіжній критиці і перекладах», «Корона Данила Галицького», «Сторінки українсько-німецьких історико-культурних взаємин». В. Полєк є автором і підручників для студентів-філологів «Історія української літератури X-XVII ст.» (1994) та «Історія української літератури XVIII ст.» (1999).
100-річчя українського бібліографа, літературознавця, професора ПНУ ім. В. Стефаника, відомого краєзнавця в Івано-Франківську відзначили двома ювілейними заходами. На урочистій академії, якою пошанували знакову дату обласна універсальна наукова бібліотека ім. І. Франка та обласна організація Національної спілки краєзнавців України, голова ОО НСКУ Михайло Косило нагадав присутнім у світлиці головної книгозбірні краю основні віхи життєвого шляху й наукової діяльності вченого. Окремо спинився на тому, що 2010 р. було засновано обласну премію ім. В. Полєка – тоді першими її лавреатами стали Петро Арсенич, Богдан Гаврилів і Володимир Грабовецький.
Загалом відзначено цією престижною нагородою у галузі краєзнавства уже 56 осіб. У 2023 і 2024 роках премію не вручали. Отож запрошені на ювілейний захід її лавреати різних років наголошували на назрілій потребі у відновленні обласною владою відзнаки, встановленої на честь В. Полєка. Адже важливо і в нинішній воєнний час заохочувати розвиток в області краєзнавства, яке «працює» на пізнання прикарпатцями історії та культури свого регіону і всієї України, на утвердження нашої національної ідентичності. Лавреати премії ім. В. Полєка, а серед них є і його колеги-викладачі, і колишні студенти, поділилися думками про неперебутність цієї постаті як ученого й людини, вартісність залишеної ним після себе наукової спадщини і, звісно ж, спогадами про свої зустрічі й спілкування з Володимиром Теодоровичем, котрий був цікавим співрозмовником передовсім як людина енциклопедичних знань.
Перед цим присутні в бібліотечній світлиці були приємно вражені словами М. Косила про те, що, так би мовити, в порядку компенсації за не присуджену торік і нинішнього року премію людям, котрі на неї цілком заслуговують, ОО НСКУ виготовила свою нагороду – ювілейну медаль, присвячену 100-річчю визначного краєзнавця й дослідника української літератури. Нею нагороджено доктора філологічних наук, професора, театрознавця Степана Хороба, кандидата історичних наук, директора Інституту мистецтв ПНУ ім. В. Стефаника Володимира Федорака, доктора історичних наук, професора Олега Малярчука та кандидата філологічних наук, письменника Миколу Васильчука.
Важливо заохочувати розвиток краєзнавства в області, як наголосив В. Федорак, навіть у нинішніх складних умовах. Адже краєзнавство «працює» на пізнання прикарпатцями історії та культури свого регіону і всієї України, на утвердження нашої національної ідентичності. Степан Хороб на урочистій академії в ОУНБ ім. І. Франка поінформував про плани науковців очолюваної ним кафедри зібрати, систематизувати, упорядкувати й підготувати до друку те з розлогого наукового доробку В. Полєка, що ще маловідоме чи й взагалі невідоме нашим сучасникам, зокрема доповнити відповідними матеріалами з рукописів ученого, ще ніде не публікованими, й видати у повному вигляді його «Біографічний словник Прикарпаття».
Наступного дня на круглому столі з нагоди 100-річчя В. Полєка, організованому кафедрою української літератури та Науковою бібліотекою ПНУ ім. В. Стефаника, голова ОО НСКУ, кандидат педагогічних наук Михайло Косило вручив ювілейну медаль і літературознавцю Євгенові Барану, директору бібліотеки Романові Дзумедзею, її працівникам Надії Галярник та Олегові Гуцуляку. А відкрив урочистість у читальній залі книгозбірні, де зібралися студенти, аспіранти й викладачі, завідувач кафедри Степан Хороб. Привітав учасників круглого столу виконувач обов’язків ректора університету Ігор Цепенда. У виступі директора Наукової бібліотеки ПНУ Романа Дзумедзея ішлося про той період діяльності вченого, коли він був провідним бібліографом книгозбірні тодішнього педінституту, та про функціонування в нині університетській бібліотеці Іменного фонду Володимира Полєка, який налічує понад 10 тисяч одиниць.
Іван Гаврилович, "Галичина" |
